Українці не святі, але ця війна – чистилище, в якому кожен має шанс стати чеснішим

Вівторок, 10 травня 2022, 10:45

Спецпроєкт НАЗК "UKRAINE NOW. Візія майбутнього"

Зараз багато говорять, що ми знаходимось у відносно активній фазі війни вже восьмий рік, а в дуже активній, повномасштабній – 2 місяці. Але насправді російсько-українське протистояння триває століттями.

В інтерв'ю проєкту НАЗК я спробував сформулювати декілька уроків цієї тривалої війни, які очевидні вже сьогодні.

Урок 1. Росія не грає за правилами.

Найважливішою ознакою гарячої фази війни є нетерплячість і брутальна агресивність росії, яка скинула всілякі маски. 

Росія тривалий час була регіональним лідером. Вона вимивала з країн колишнього радянського союзу еліту: модно було їздити на конференції в москву, працювати там на кращих зарплатах і "не напрягатися" з вивченням англійської (що необхідно, наприклад, для поїздки в Брюссель, Варшаву чи Берлін). 

Кремль якийсь час грав у цю "м'яку силу", тобто намагався за правилами шахової партії стати більш привабливим місцем і позабирати собі еліти. Але в один момент "теоретики и практики в Кремле" вирішили перестати грати в шахи, скласти дошку й почати бити нею інших.

Відчуваючи, що не може грати в тонкі цивілізаційні ігри, у цю "м'яку силу", росія почала вдаватися до брутальної сили, як колись. Але "як колись" не спрацювало – українці дали бій. 

Тож тепер усе стало на свої місця. Речі називають своїми іменами, нетерплячість росії рве просто на частини усі зв'язки, зокрема культурні, які були між українським і російським суспільствами через сусідство та століття спільних речей.

Зараз ми маємо покладатись виключно на себе. Росія витерла ноги не тільки об міжнародне право, а й об колективну систему безпеки. 

Мені чиновники польські кажуть: "Ми хоч у НАТО, але не знаємо, як вони встигнуть допомогти, якщо росія попре". 

Тобто треба розуміти, що певний час – 5-10 років – поки ми не створимо нової, розумної, доброї, ефективної та відповідальної системи безпеки, немає ніякої надії, крім як на нас самих і ще, можливо, на декількох нинішніх союзників. Це дуже страшна, але реалістична річ. 

Ми повинні розуміти, як завдати непоправної шкоди ворогу, якщо він прийде вбивати. Бачимо, що таке може статися.

Урок 2. Держава важлива.

Очевидно, що раніше ми часто критикували державу, зокрема через травматичний досвід радянського часу, і не вважали державу своєю. Але під час цієї війни ми чітко відчули: де є українська держава з усіма недоліками – там безпечно. 

Тільки-но пішла держава з Херсона, одразу почали зникати люди, почалися репресії вчителів тощо. 

Тобто людей почали ламати через коліно, і вони відчули, що за свою державу треба повоювати. Вона у нас була як кривенька качечка, але все-таки качечка – корисний птах. І ми потрошки освоюємо свою державу. 

Ми починаємо відчувати, що це не щось чуже й вороже, як у радянський час: те, що тебе вб'є, закатує, у ГУЛАГ відправить. 

Тепер це щось своє, що тебе захищає. Вона стає потроху сильним лебедем.

Урок 3. Корупція має стати табу.

За останні місяці ми побачили багато нових проявів корупції, які здавалися неможливими. 

Кожен ТрОшник знає історію, наприклад, коли комусь прийшла допомога, яку на кордоні роздерибанили типу дуже "патріотичні" митники-прикордонники. Або чиновники допомогу отримали, а вона чомусь досі на складах лежить. 

Ще один приклад: нещодавно звільнили від окупантів цей напрям, де Іванків, Володимирівка, Димер тощо. Мені телефонують родичі, мовляв, ми навіть не знаємо, де отримувати допомогу. 

Якісь люди отримали, бо мають знайомих у районному центрі. А просто люди, що не мають світла, інтернету, телефону, навіть про цю допомогу й не знають. Своїм розказали, а тим, із ким погано дружать – ні. 

До корупції й так в Україні погане ставлення, а це робить корупцію ще нестерпнішою. 

Ця війна показала: корупція в питаннях екзистенційних, де є життя і смерть, викликає лише ненависть. 

Я думаю, це буде один із найбільших післявоєнних запитів. Не позаздрю всім, хто виявиться вплутаним у такі корупційні справи. Післявоєнне суспільство змете їх. Буде величезний запит на чесні руки.

Читайте також:

Нам треба позбутися українського гена нарікання

Масова ініціація та наративний джавелін. Польові нотатки трансформації суспільства

Ми вийдемо з цієї війни абсолютно іншим суспільством

Українська зухвалість є основою побудови нового суспільства

Урок 4. Пам'ять має бути збережена.

Ми цю війну пропускаємо через неймовірну кількість мистецьких речей. Виникає дуже багато пісень, карикатур, живопису, глибоких текстів, есе тощо. Це одна з форм переживання культурою подій, що відбуваються. 

Есеї Забужко та Дацюка. Створена російською мовою пісня про потопання крейсера "Москва", трек "Сіла птаха українська" тієї ж Лесі Нікітюк, який висміює міф про біологічну зброю українців. Сердючка, яка каже москалю "геть". 

Художники Нікіта Тітов чи Володимир Поліщук, які малюють плакати на злобу та на радість дня – усі ці речі допомагають фіксувати момент. Вони допомагають йому надавати виразності культури, мови живопису, поезії. 

Зараз дуже важливо зберегти всі ці відеосюжети, свідчення очевидців, бо вони зараз найсвіжіші. Згодом учасники подій (і навіть самі росіяни на допитах) так чітко не розкажуть. Крім того, у всіх зрештою з'явиться "правильна версія подій". Тому треба фіксувати все просто зараз. 

Здається, що зараз матеріалу дуже багато, усі втомилися від потоку, але це надзвичайно цінно для подальшого відтворення картини нашого часу. 

Цього не зробили під час Другої світової війни: мемуарів чесних не було, не було телебачення, не було можливості такої фіксації усних історій, як зараз, тому радянська влада все почистила та піддала цензурі. 

Ми обов'язково приймемо всі свідчення в архів усної історії, який ми відкрили торік, наприклад, тих, у кого зараз прокуратура збирає свідчення для міжнародних судів. 

Але паралельно треба записувати усні історії саме за історичною методологією. А також зберігати мистецтво – всі колекції, жарти, картинки треба фіксувати. Вони допомагають зберігати це значно довше, ніж на 5 чи 10 років. 

Хороша, добре збережена пісня прострілює через вік. Візьмемо "Червону калину" – переробку пісні 17-го століття, яка написана в 1914-му році. Подивіться, вона виринула зараз – у 2022-му. 

"Червона калина" не мала такої популярності ще три місяці тому. Цей чесний, якісний культурний продукт пройшов через усі репресії, пригноблення, цензуру. 

Усе, що ми зараз робимо: живопис, поезії, пісні – так само вистрілить. Це треба фіксувати й берегти. 

Чим краще збережемо, тим довше триватиме, тим більше діятиме в нас імунітет від забуття.

Урок 5. Тоталітаризм – ніколи знов.

Почну з найсвіжішого – Леніна. У Генічеську відновили пам'ятник Леніну

Чому росія так хапається за цих "леніних" і "сталінів"? Бо тоталітаризм – дуже зручна форма, росії подобається.

Але ми з вами маємо засвоїти цей урок: ніколи знову тоталітаризму, ніколи знову нехтування людьми! Навіть якщо ти "суперважливий" чиновник, ти маєш нормально говорити з надокучливим співгромадянином, тому що ти любиш і поважаєш людей. 

Якщо навіть хтось дуже погано себе поводить, усе одно має бути мінімальний рівень людяності й поваги, за який ніколи не спустишся, незалежно від посади. 

Тоталітаризм, перетворення людини на гвинтик, логіка підкорення всього державі, оце "все, как один, умрем, но…" – це дуже погана історія. Це, до речі, одна з причин, чому мені не подобається гасло "Україна понад усе". 

Дуже непопулярна думка, за яку мені постійно прилітає від наших "правих" товаришів: я вважаю, що людина – понад усе, а країна – для людини. Оце нам треба залізними, платиновими чи вольфрамовими буквами записати. 

Наша історія, усі міністри, кабміни, верховні ради, усі органи влади – все для людини. Крапка. 

Якщо воно не служить людині, то "до побачення, телебачення", бо закінчення буде, як завжди, поганим: усе скотиться до тоталітаризму, повстання, революції, смертей, крові. 

Держава є цінністю, дуже важливою, вона боронить народи від свавілля та зла, але вона служить людині – це її основне завдання. Не можна плутати мету та засіб.

Якщо держава не має у своїй ДНК служіння людині, то рано чи пізно вона колапсує й тягне за собою на дно багато людей. Це найбільший урок: тоталітаризм – ніколи знову! 

Ніколи знову людина не повинна ставати тільки засобом.

Я впевнений, що ми переможемо. Європа допоможе нам побудувати Україну, чесну, доступну, красиву, яка надихне саму Європу стати ще чеснішою, мудрішою, красивішою, ніж вона є зараз. Це найкраще, що може зробити людина: побачити, допомогти комусь, стати кращою і в процесі, і в результаті. 

Українці не святі, бо всякого бувало, є купа проблем та власних темних сторін, але ця війна – чистилище. 

Ми проходимо через чистилище, і кожен громадянин має шанс стати чеснішим. І, подібно до кожного громадянина, Україна як суспільство, як країна, як Європа може почати нове життя. Життя, де ми станемо трошки кращими, ближчими одне до одного й чутливішими. 

Може, це звучить ідеалістично, але ідеалізм у розумних межах допомагає нам не позбуватися орієнтирів, не забувати про абсолютні цінності. 

Звісно, якщо ми будемо керуватися тільки ідеалізмом, то відірвемося від реальності. Але розумна межа між ідеалізмом і прагматизмом – це наш шанс.

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті

Проєкт "UKRAINE NOW. Візія майбутнього" реалізується НАЗК за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) – провідна антикорупційна програма в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії. Мета проєкту – окреслити бачення розвитку України після перемоги у війні з росією. В інтерв'ю з відомими українськими діячами, мислителями та лідерами думок ми шукаємо відповіді на питання про те, як змінюється держава сьогодні та якою вона має стати завтра.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Від розколу до згуртованості: який шлях подолали українці за останні роки та місяці

Як рятують від інфляції та у що вкладають гроші роздрібні інвестори

Відбудова України після війни: хто, як і за чиї гроші

Між війною та "планом Маршалла": як підтримувати економіку, поки триває війна?

Як бюрократія шкодить аграрному експорту

Утримувати фіксований курс чи відпустити