Українська правда переможе російську брехню. Промова на саміті TIME 100

Середа, 08 червня 2022, 15:10

Примітка редакції Time: Севгіль Мусаєва – головна редакторка незалежного видання "Українська правда", виступила на саміті TIME 100 у Нью-Йорку у вівторок, 7-го червня. Ось її слова, опубліковані повністю.

 

Надворі 2000-ий рік. Мені 13 років. Я зростаю в українському Криму і мрію стати журналістом.

У медійному просторі України того часу – тотальна цензура. 31-річний український журналіст Георгій Гонгадзе, який один із небагатьох наважується критикувати владу – у чорних списках на працевлаштування на телебаченні.

Через це у квітні 2000-го він разом із колегою вирішує створити інтернет-видання і називає його "Українська правда".

"Давати старим поняттям нові значення", – так пояснює Георгій цей неймінг.

Справа в тому, що радянська газета "Правда" десятиліттями була головним рупором офіційної пропаганди. В орвеллівському сенсі слова: правда – це брехня, мир – це війна, рабство – це свобода.  

Видання Гонгадзе ж мало повернути словам їхні не викривлені пропагандою сенси.

Шість місяців по тому журналіста вбивають. "Справа Гонгадзе" призводить до звинувачень у бік влади та акцій протесту, які в 2004-му році закінчуються Помаранчевою революцією. Україна стає на демократичний шлях свого розвитку, де свобода слова – одна із базових цінностей.

Історія Гонгадзе закарбовується в моєму серці. Слово – зброя. І правда – зброя.  

14 років по тому, в 2014-му, доля зведе нас – мене та "Українську правду".

Реклама:

Ми зустрінемося у страшний час – за декілька місяців після Революції Гідності, окупації Криму Росією, початку війни на Сході. Одночасно з цим Україна намагається здійснювати реформи, боротися з корупцією. Демократія в Україні перемогла, але вона крихка. Викликів занадто багато.

Виявиться, що всі ці страшні події були лише підготовкою до найголовнішої битви за право нашої країни на існування, яка розпочалася для нас вранці 24-го лютого 2022-го. 

Мене часто запитують, про що сьогодні війна в Україні. І у мене є три відповіді на це запитання:

  • Це війна за майбутнє світу, за його спроможність об'єднатися заради свого майбутнього.   
  • Це деколонізаційна війна, бо Україна виборює право на існування. 
  • Але для мене як для журналіста це також війна правди та брехні. Війна за право називати речі своїми іменами.

Саме завдяки журналістам світ побачив правду про Бучу, Бородянку, Ірпінь. Сотні мирних мешканців, розстріляних російськими військовими. 

Кремль продовжує звинувачувати Захід та Україну, стверджувати, що всі ці фотографії – фейки. Але ми знаємо правду…

Бо у Бучі росіяни вбили батька мого колеги, 70-річного беззбройного чоловіка. А в Ірпені розстріляли мого одногрупника з Гарварду, журналіста Брента Рено, який приїхав туди знімати фільм про українських біженців. 

Журналісти на війні в Україні стикаються з неймовірними викликами, базовий із яких – просто вижити, розповідаючи світові правду.

За три місяці в Україні загинуло 32 журналісти, з них 9 при виконанні професійних обов'язків. 

Інший виклик – не нашкодити. І це запитання, які ти ставиш собі щодня. Бо вартість помилки буквально вимірюється людським життям.

Пару тижнів тому я домовилася про інтерв'ю з жертвою сексуального насильства з боку російського військового. Ми говорили довго, але потім вона попросила не публікувати цю розповідь. Натомість попросила допомогти з доставкою ліків для медичного аборту. І як людина я мала їй допомогти. А як журналіст мала відмовитися від публікації інтерв'ю з нею. 

Така ось діалектика – інколи вища правда в тому, щоб промовчати.

Або навпаки. У дні найзапекліших боїв під Києвом "Українська правда" опублікувала прізвища російських солдатів, що воюють в Україні. У той час, коли ці військові перебували за кілька кілометрів від наших батьків та рідних. Ми поставили важливість публікації цих даних вище за безпеку своїх сімей. 

Коли ти працюєш журналістом на війні, ти щодня стикаєшся з горем, смертями. Війна намагається розлюднити нас, бо вона завжди про великі числа. 

Але саме за таких умов ти ще більше цінуєш можливість донести правду, розказати історію людини, яка загинула, втратила родичів або сама дивом врятувалася. І ця історія вже ніколи не буде сухою статистикою жертв війни в Україні. 

Це дає нам сили працювати. Незважаючи на сирени повітряної тривоги щодня, на весь жах війни, в якій моя країна живе вже четвертий місяць. 

У березні журнал "Тime" вийшов із обкладинкою "Життя переможе смерть, а світло – темряву" на фоні прапору України.

Я би ще хотіла додати одне речення. 

"Життя переможе смерть, світло – темряву, а Українська правда обов'язково переможе брехню. Якою б складною ця боротьба не була".

Севгіль Мусаєва

Джерело

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Трансплантація органів та рак шкіри: про що мають знати пацієнти

ПДВ для страхових агентів: нерівні умови та невизначений економічний ефект

Фонд культурних/пропагандистських ініціатив: як Росія використовує культуру для війни

Від локального до універсального: як українській культурі стати помітною у світі

Чому Україні необхідний спеціальний банк для відбудови

Тренер, який не встигає, та збірні з міцним захистом: 6 фактів про суперників України на Євро-2024