Українське зерно біля турецьких берегів: Росія намагається посіяти недовіру між союзниками
Україна категорично не асоціює дії окремих компаній у турецьких територіальних водах із позицією Турецької держави. Але так само наполегливо просить Анкару розслідувати незаконні дії.
Для України підтримка Туреччини у відсічі повномасштабної російської агресії – вкрай важлива. І це не протокольна фраза. Достатньо згадати, що іменем Байрактар українці називають домашніх улюбленців, а подекуди пропонують переіменовувати вулиці на "Байрактарська".
Ми вдячні нашим турецьким партнерам за системну підтримку української територіальної цілісності, включно з Автономною Республікою Крим та Севастополем, починаючи від 2014 року.
Ми також сподіваємося, що ця підтримка втілиться й у належній реакції Турецької Республіки на можливі спроби доправити викрадене російськими окупаційними силами українське зерно від закритих кримських портів, що контролюються окупантами, до турецьких, та транспортувати його через турецькі територіальні води. Такі дії суперечать внутрішньому турецькому законодавству.
У цьому контексті важливо вже те, що Туреччина є безпосередньою учасницею та надає майданчик для перемовин щодо розблокування експорту зерна. Адже найгірший із можливих сценаріїв – це дозволити Росії посіяти недовіру та розбрат в українсько-турецьких відносинах.
В Україні інформація про доправлення викраденого в південних областях зерна через закриті кримські порти до турецьких спричинила справжній медійний вибух. І викликала обурення, зокрема серед лідерів думок, включно з кримськими татарами.
Окупаційний режим на Херсонщині вирізняється жорстокістю. Зокрема відомо про випадки викрадення, побиття та катування фермерів, які, попри небезпеку для життя, намагаються провести посівну кампанію, врятувати врожай та вберегти країну від голоду,
Тож на тлі цієї інформації такі новини не можуть сприйматися інакше, аніж як потурання окупаційним силам у масштабному розграбуванні України та сприяння виникненню голоду, а щонайменше – гуманітарної кризи.
Причому такі наслідки загрожують не лише Україні, а й, наприклад, країнам Африки, для яких експорт українського зерна – життєво необхідний у буквальному сенсі цього слова.
Ми бачимо, як Росія використовує Крим, окрім іншого, як хаб для переправки та подальшого збуту награбованого на материковій частині України добра, передусім агропродукції.
Українські правоохоронні органи фіксують, як судна під прапором РФ через закриті з 2014 року кримські морські порти переправляють викрадене з Херсонщини зерно до третіх країн. Зокрема, наразі перевіряють, чи не заходили кораблі з викраденою українською агропродукцією до морських портів Турецької Республіки.
Такі дії Україна кваліфікує як порушення порядку в'їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію, що тягне за собою кримінальну відповідальність судновласників, операторів та капітанів суден.
А також, що важливіше, прокуратура кваліфікує ці дії як можливе порушення правил і звичаїв ведення війни, тобто як воєнний злочин, адже йдеться про можливу загрозу виникнення голоду.
Звісно, в поточних умовах українські правоохоронні органи не можуть дотягнутися до порушників, тому важливою є проактивна позиція турецької сторони.
Окрім нот від посольства України в Туреччині, звернень до Інтерполу, Офіс генерального прокурора України передав до турецьких правоохоронців запит про міжнародну правову допомогу – аби були здійснені всі необхідні перевірки.
Росія вдається до обману та маніпуляцій, вочевидь, фальсифікуючи документи щодо рейсів із краденим зерном та зачищаючи український слід у інформації про вантажі. За таких умов наш спільний із Туреччиною обов'язок – докопатися до суті, виявити порушників та не дати їм можливості грабувати Україну та ставити українців під загрозу голоду.
Ми сподіваємося на мудрість турецької сторони. Адже справа не тільки в порушенні внутрішнього турецького законодавства, а й у тому, на тлі яких подій з'явилася інформація про можливе задіювання турецьких портів і територіальних вод Туреччини у російських брудних справах.
У перші дні липня були отримані дані про те, що Туреччина на вимогу України затримала судно під російським прапором "Zhibek Zholy". Утім, на жаль, цей крок не мав жодних наслідків.
У подальшому Туреччина стала майданчиком для перемовин за участі України, Росії та ООН, а також сама долучилася до переговорного процесу. І це є вкрай важливо сьогодні.
Ми сподіваємося на посилення позиції Туреччини задля припинення грабунку України окупаційними військами РФ.
Як Росія катує та розграбовує південь України
Протягом останніх трьох місяців світ жахнувся від жорстокості та безпринципності російської армії. Зґвалтування жінок та дівчат, розстріли цілих родин, вбивства дітей, невибіркові обстріли, вбивства беззбройних цивільних, мародерство.
Ці руйнівні наслідки перебування північноукраїнських областей під окупацією РФ можна побачити на власні очі. Достатньо проїхати пів години за межі української столиці в північно-західному напрямку. У населених пунктах, назви котрих стали сумнозвісними, живе чимало й переселенців із Криму.
У подібному жахітті, яке ми побачили в Ірпені та Бучі, зараз, цієї миті, живуть наші співвітчизники на новоокупованих територіях на півдні України – в Херсонській та Запорізькій областях. І там також чимало переселенців із окупованого Криму, а також традиційно велика кримськотатарська громада.
Кримські татари в Новоолексіївці, Генічеську, Мелітополі вже відчули на собі прихід "руского міра".
Щойно завершуються інтенсивні бойові дії, російські окупаційні формування вирушають із обшуками по будинках кримських татар, особливо тих, які брали участь у російсько-українській війні після 2014 року, громадянській блокаді Криму, задіяні у діяльності Меджлісу кримськотатарського народу або в місцевих органах влади.
Вже є зафіксовані випадки викрадення та вивезення до Криму або зникнення людей. Одна з літніх жінок, в помешканні котрої відбувався обшук, переказала своїй онучці слова російських військових: "У нас є наказ знищувати кримських татар".
Українці, кримські татари та представники інших народів на півдні України роками живуть поруч і спільно будують свій добробут, який сьогодні руйнує Російська Федерація.
Ось у якому контексті відбувається ймовірна доправка викраденого зерна з окупованих кримських до турецьких портів.
Незалежно від того, за якими прапорами та фальсифікованими документами прихована правда, в Україні це сприймається як віроломство. Зокрема з точки зору кримських татар, для яких Україна є батьківщиною і яких із цією країною пов'язують міцні зв'язки, спільний спротив авторитаризму та боротьба за наше місце у вільному демократичному світі.
Кримськотатарський фактор
Не приймаючи окупацію Криму, наразі кримські татари воюють у лавах ЗСУ та територіальній обороні.
Ми пов'язуємо своє майбутнє з українською державою. Адже йдеться про вибір не логістичний, а між можливістю жити вільно, з одного боку, чи існувати під репресіями й постійним страхом – з іншого. Або й не жити взагалі.
Навіть протягом попереднього року Україна здійснила кілька важливих кроків задля реалізації прав кримськотатарського народу.
Зокрема було ухвалено закон, яким кримських татар визнано корінним народом, ухвалено Стратегію розвитку кримськотатарської мови на 2022–2032 роки.
Зараз я як представниця президента України в Автономній Республіці Крим веду роботу задля напрацювання окремого закону про статус кримськотатарського народу.
Ці ініціативи стали реальністю завдяки підтримці президента Володимира Зеленського.
Повномасштабна війна внесла свої корективи, але не змусила нас відмовитися від своїх планів та нашого кримського пріоритету.
Яка ж альтернатива цьому? Щоб зрозуміти – достатньо поглянути на окупований Крим.
Усе, що пов'язане з кримськими татарами, на півострові переслідується та зазнає утисків. Це стосується всіх можливих людських та громадянських прав.
Один виразний факт: за інформацією Представництва президента України в Автономній Республіці Крим, сьогодні зі 138 політичних в'язнів, які перебувають у тюрмах Криму та Росії, 105 – це саме кримські татари. Зараз їх переслідують зокрема й за те, що вони називають російську агресію війною, говорять про те, як цинічно Росія використовує Крим для повномасштабного вторгнення в Україну, стають на захист політичних в'язнів в якості адвокатів.
Водночас Росія використовує кримських татар у війні як "гарматне м'ясо", кидаючи в бій проти власної країни та народу в складі Збройних сил Російської Федерації. Шляхом маніпуляцій та потужної пропаганди намагається створити ілюзію підтримки кримськими татарами окупаційної адміністрації в Криму.
Це – ознаки колоніальної політики, яку століттями втілює Росія.
Нова колоніальна політика
Вичавлювання ресурсів із захоплених земель, знищення нелояльних представників корінних народів, стирання ідентичності – мовної, культурної, зміна демографічного складу населення. Схема колонізації всюди – майже ідентична. Це стосується зокрема тюркомовних та ісламських народів, що живуть у Росії.
Можна співставити геноциди кримських татар та черкесів.
Колись для світу стали шоком килимові бомбардування Грозного, але чомусь зараз міжнародна спільнота дивується з того, як РФ стирає з лиця землі багатонаціональний Маріуполь, включно з турками-месхетинцями.
У РФ кримські татари вважаються національною меншиною. Їм дозволено хіба що співати й танцювати в національному одязі. Але про реалізацію громадянських та політичних прав не йдеться. Та сама історія – і для народів РФ.
Згідно з відкритими джерелами, найбільших втрат через агресію проти України зазнають окраїни "імперії", де проживають малочисельні корінні народи, зокрема тюркські, та народи, що сповідують іслам. Це дуже схоже на те, як Росія використовує населення окупованого Криму, кидаючи їх у бій проти материкової частини України.
Принципи колоніальної політики однаково працюють, коли вичавлювання ресурсів відбувається з народів Росії через російські державні компанії, які працюють на центр. А також коли Росія торгує викраденим зерном із окупованої Херсонщини.
Це – та призма, крізь яку ми дивимося на новини про кораблі з українським зерном, які причалюють до турецьких берегів. Саме цей контекст робить новини з-за Чорного моря такими болючими для України.
Утім, ми категорично не асоціюємо ці дії окремих компаній із позицією Турецької держави. Але так само наполегливо просимо Туреччину розслідувати ці дії.
Важливо не дати агресору посіяти між нами недовіру, і потім – святкувати перемогу нового загарбницького колоніалізму.
Таміла Ташева
