Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Російська армія не перестає бути посміховиськом протягом року війни в Україні

П'ятниця, 24 лютого 2023, 15:00

Вже на четвертий день війни в росіян перехопило подих. У цій війні з російського боку немає ніякої витонченості – це звичайна різня. 

Недосвідчені російські солдати буквально потрапляли в "м'ясорубку". У відчаї офіцери вдавалися до класичних рішень, почерпнутих з практики легендарного російського "парового катка", який своєю вагою мав розчавити Україну. Можна з упевненістю стверджувати, що цей задум – "голий".

Ще рік тому російська армія вважалася однією з найпотужніших сил у світі. Чари розвіялися, коли вони почали війну в Україні. Їхні дії станом на сьогодні можна розділити на чотири фази, причому де-факто результатом є те, що росіяни дедалі більше обмежують масштаби своїх "операцій". 

Виявилося, що російська армія – це розсадник дилетантів, невігласів і нездар. Але давайте почнемо з самого початку.

Росія – посміховисько. "Триденна операція"

У перші дні війни, аж до відходу з півночі України, все вказувало на те, що агресори планують окупувати все Задніпров'я, а також Київську, Херсонську, Миколаївську, Одеську області. 

Безпосередньо перед тим, як здійснити наступ, росіяни зібрали понад 100 батальйонних тактичних груп – загалом близько 200 000 військовослужбовців. Вони завдали удару на чотирьох основних напрямках.

Росіяни здійснили удар за всіма правилами сучасної тактики ведення війни, намагаючись повторити операцію "Буря-33", коли радянські десантники знищили афганські центри влади і вбили президента Хафізуллу Аміна. 

Фактично, операція США в Іраку 2003 року була схожою, коли бронетанкові взводи за лічені дні нейтралізували основні сили армії Саддама Хусейна.

Хоча росіянам вдалося проникнути досить глибоко, вони не повторили успіхів радянського спецназу й американської армії.

"Спочатку росіяни використали невелике угруповання спецназу, яке прибуло на місце гелікоптерами. Цей елемент спрацював як модель. Я б побажав самим військам НАТО такого хірургічного початку операції", – каже Бартломей Кухарський, аналітик Групи військових досліджень та аналізу, в інтерв'ю для "Wirtualna Polska".

"Проблема виникла пізніше – десантники повинні були отримати підтримку з повітря, а також підкріплення – 200 людей не змогли утримати аеродром, і десантування батальйону десантників з 76-ої московської дивізії було зупинено. З моменту прийняття рішення про самостійне утримання аеродрому "Гостомель" спецназівцями, бій почав нагадувати з українського боку народне гуляння на тему "хто більше росіян звалить"", – оцінює Кухарський.

 
Російська тактика – І фаза. Бліцкриг

Кремль спланував коротку акцію. Бойовим групам російських бригад, які увійшли в Україну, надали боєприпаси і паливо – разом з колонами рухалися танки, бронетранспортери і самохідні артилерійські установки.

Однак на численних відеозаписах і фотографіях не було видно, що в тилу формуються колони матеріально-технічного забезпечення. Вони почали формуватися лише на третій день, коли стало очевидно, що танки зупинилися. На цей момент стало зрозуміло, що план провалився.

"Причин невдачі було так багато, що, озираючись назад, можна вважати, що було би справжнім дивом, якби росіяни досягли успіху", – зазначає Томаш Єдрухов, кореспондент TVP, який живе в Україні з 2021 року і безпосередньо бачив, як росіяни відступали з Києва.

"Не спрацювало найголовніше, тобто філософія нападу – самозакохані російські командири не допускали іншого варіанту, ніж той, який вони запланували – тобто що українська армія буде паралізована страхом і безнадією, в результаті чого солдати просто здадуться в полон. 

Тут також важливо вказати на певну недбалість з боку командирів, яка була прямим наслідком неправильної інтерпретації розвідувальної інформації, яку вони мали", – додає наш співрозмовник.

Насправді причини поразки на першому етапі війни варто шукати в тому, що сталося кількома роками раніше – під час підготовки удару. 

Розвідка переконувала керівників і громадськість, що українці зустрінуть росіян "як визволителів" і самі долучаться до "повалення фашистської влади".

Виявилося, що ніхто не зустрів агресорів квітами. До того ж, українці чудово знали, що планують росіяни.

 
Українська колона, що рухається в бік Києва. Сателітарне фото з 27 лютого 2022 року

"Цілком імовірно, що Україна мала розвіддані, надані НАТО і особливо американцями. У них був час підготуватися", – зазначає Якуб Лінк-Ленчовскі, видавець інтернет-журналу "MILMAG", та додає: – Крім того, українці мали розширену армію з солдатами, які воювали з Росією з 2014 року. Як наслідок, вони знали ворога і не втрачали голови під час регулярних боїв. 

Україна мала і досі має відносно розвинену, багаторівневу систему протиповітряної оборони, яка значно переважала російські військово-повітряні сили в перші дні війни".

Вже на четвертий день війни росіянам перехопило подих, і вони були змушені зупинити наступ на кілька годин. 

На п'ятий день можна було з упевненістю сказати, що "король був голий". 

Російські командири робили помилки, які притаманні школярам. Солдати демонстрували величезні недоліки у підготовці. 

Логістика провалилася майже по всій лінії – у них закінчилося вже згадане пальне і навіть боєприпаси. Але найбільше бракувало провізії. 

Досить швидко їм довелося змінити тактику, і незабаром, через відсутність прогресу і належного постачання, вони відійшли з Полісся і Києва. Незважаючи на поразку, вони дійшли висновку, що все було чудово сплановано і операція йшла за "планом".

Реклама:

Повернення до класичної тактики

Після відступу з Києва змінився російський головнокомандувач, а з ним і тактика росіян. Тоді вони обмежилися спробою захопити два райони та зберегти зв'язок із Кримом. Тому наступали на невеликій ділянці, намагаючись відкусити хоча б кілька кілометрів землі.

Росіяни почали використовувати тактику, знайому з часів Великої Вітчизняної війни (так у пропагандистських термінах Росія описує Другу світову війну, яка, на їхню думку, розпочалася лише з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року) та рішень найгірших радянських генералів – спочатку сильна артилерійська підготовка, а потім удар по українських позиціях бронетанковими військами.

 
Російська тактика – ІІ фаза. Перелом лінії фронту

Коли вони були відбиті, весь тягар бою взяла на себе артилерія. У цей час росіяни підтягували резерви, щоб поповнити свої втрати або завдати удару в іншому місці. 

Щоразу вони завдавали удари в один і той самий спосіб, сподіваючись на різні результати. За кілька днів сценарій повторювався. Таким чином за 80 днів вони просунулися приблизно на 20 км, зазнавши жахливих втрат. 

Чого тоді не вистачало росіянам?

"Це досить складне питання, яке показує, що коли воюють дві армії зі схожим потенціалом, фронт стабілізується і командири вдаються до методів, відомих з Першої та Другої світових воєн. Росіяни, які вели наступ, часто не мали необхідної переваги, щоб прорвати українські укріплення", – зазначає Лінк-Ленчовскі.

Причини такої ситуації варто шукати у способі підготовки російських солдатів, які на полігонах просто повинні були виконувати заздалегідь визначений сценарій. Завжди "переможний": війська виходили на вихідні позиції і атакували, а потім займали визначений рубіж. Противник завжди мав виявитися слабшим.

"Як би це не звучало, але росіяни залишалися росіянами, а Росія залишалася Росією. Однією з ключових рис російської держави і нації є повільність", – зазначає Кухарський.

"Ймовірно, мала місце безініціативність командирів нижчої ланки, помста за просування по службі за політичними або дружніми мотивами. Розграбовування Росії її елітами протягом багатьох років також було значним фактором", – додає він.

Реклама:

Вишкіл солдатів "на папері"

"Цілком імовірно, як підтверджують численні неофіційні повідомлення, російських солдатів готували здебільшого "на папері". Не те, щоб вони взагалі не проходили жодної підготовки, але вони, вірогідно, стріляли і водили набагато менше, ніж про це свідчать звіти, не кажучи вже про більш складні тактичні прийоми. 

Також нерідко вони, ймовірно, намагалися ухвалювати рішення, виходячи з політичних, а не військових міркувань", – зазначає експерт в інтерв'ю для "Wirtualna Polska".

"Все це, разом з недоліками в російській логістиці, яка швидко перестала забезпечувати паливом та боєприпасами, визначило гальмування російського наступу", – підсумовує Кухарський.

Справді, російська логістика вкотре виявилася абсолютно неефективною. Удари тривали три-чотири дні, після чого ударні угруповання поверталися на вихідні позиції.

Це сталося не лише через вперту оборону українців, але й через погано розвинені логістичні лінії. 

Росіяни використовували близько 60 тисяч артилерійських снарядів на день. Українці – лише 6-7 тисяч, але використовуючи при тому високоточні боєприпаси.

 
Російська тактика – ІІІ Фаза. Зондування захисту

"Зміна способу дій росіян стала очевидною. Спостерігається явне збільшення використання артилерійських засобів і прагнення отримати кількісну перевагу на ділянках фронту, які вважаються найбільш важливими. 

Це не схоже на швидкі операції, які є витонченими за своїм задумом. Це просто битва на виснаження, тобто звичайна різня", – каже доктор Міхал Пекарський, експерт з питань безпеки з Вроцлавського університету.

Російський "паровий каток" і "бронетанкова вістря"

До кінця серпня можна було помітити модифікацію та зміну використовуваної тактики. 

Так, артилерійська підготовка все ще проводилася, але перед основною атакою механізована піхота розпочинала зондувальну атаку, шукаючи найслабші місця в українській обороні. Лише після перевірки захисників "бронетанкова вістря" рухалася для завдавання удару.

"Оскільки складна тактика, яку росіяни спробували, з посередніми результатами, на початку війни, не спрацювала, штабні офіцери вдалися до класичних рішень, похідних від легендарного російського "парового катка", який мав розчавити ворога своєю масою", – пояснює Кухарський.

"Росіяни просто засипали українців шапками. Українці доволі довго витримували вогняний шторм, захищаючи все більш зруйновані міста – такі, як Лисичанськ чи Сєвєродонецьк. Росіянам майже вдалося закрити значне українське угруповання, підтримане добровольцями із Заходу, у так званому котлі. 

Важко говорити про якесь особливо добре чи погане ставлення з боку російських солдатів – вони робили те, що від них вимагало командування, тобто поперемінно обстрілювали і наступали. 

Цілком імовірно, що росіяни зазнали досить великих втрат у цей період, що було неминуче в міських умовах", – підкреслює експерт.

До чергової зміни тактики змусили саме великі втрати в бойовій техніці та умови місцевості, в яких росіянам довелося воювати. Бої в урбанізованому Донбасі та повільне виснаження резервів означали, що їм знову довелося пристосовувати спосіб ведення бойових дій до мінливих умов.

 
Російська тактика – ІV Фаза. Штурмова піхота

"Було змінено підхід до керівництва "спецоперацією". Замість кількох генералів, якими керували з Москви, вони покладалися на досвідченого командира, який розправлявся з українцями з жорстокістю і нещадністю. Однак, на щастя для Києва, первородний гріх "спецоперації", тобто недостатня кількість сил для успішного підкорення України, відігравав ключову роль протягом усього часу", – зазначає Лінк-Ленчовскі.

"У боях протягом перших місяців багато хороших російських підрозділів стікали кров'ю, що може бути безповоротною втратою. Однак російське командування засвоїло цей урок. Тому була проведена мобілізація. ЗМІ повідомляли про те, що непідготовлених призовників громили українські ветерани, але це лише один бік мобілізації", – зазначає експерт.

Вони потрапили у "м'ясорубку

Останніми місяцями точилися запеклі бої за Бахмутський район. Це територія, схожа за своїми характеристиками на Верхню Сілезію – тут повно промислових підприємств і шахт, яким передують поля, річки й канали.

Росіяни були змушені витягувати зі сховищ дедалі старішу техніку. Все це спроєктувало тактику, яку вони застосовують у цьому регіоні з кінця 2022 року.

На ділянці Бахмут – Соледар основний тягар бойових дій припав на війська "Вагнера", хоча в цьому районі присутні російські механізовані та повітряно-десантні полки.

Росіяни посилають у бій піші штурмові загони, які після артилерійської підготовки завдають удари по українських позиціях. Зазвичай їх супроводжують бойові машини піхоти. Танки з'являються лише після захоплення рубежу та забезпечення флангів.

Українські протитанкові засоби створюють росіянам чимало проблем, але їх в українців залишилося небагато.

"Приклад Маріуполя і Бахмута показує, що дійсно потрібно багато ресурсів і рішучості, щоб вибити ворога з укріплених позицій. Особливо в місті. Часто за відсутності розвідки або сучасних систем озброєння росіяни проводили операції, використовуючи погано озброєні, але численні війська. Хоча вони зазнавали значних втрат, вони виснажували захисників і зрештою, маючи достатню рішучість, займали територію", – розповідає Лінк-Ленчовскі.

За пів року росіяни зайняли лише 8–10 км території. Недосвідчені бійці буквально потрапили у "м'ясорубку". Їхні втрати незрівнянно більші, але вони компенсують їх кількістю, розуміючи, що мають багато людей. Це те, що їм допомогло виграти в наступі на Соледар та Кліщівку.

За словами українських бійців, вагнерівці йдуть хвилями, завдаючи удари знову і знову, поки не змусять українців вистріляти боєприпаси і відійти на наступний рубіж. Вони використовують тактику, знайому з часів Другої світової, коли розбивали ворога не тактикою і технікою, а масою. Зараз вони намагаються зробити те ж саме. Результат, щоправда, може бути іншим.

Розгром елітних російських підрозділів

Швидше за все, зміни в тактиці часто були пов'язані з великими втратами росіян. На першому етапі війни причиною був стратегічний провал. На наступних – нагальна потреба адаптувати власні сили та засоби до української оборонної тактики.

"Багато підрозділів, які ще до війни вважалися елітними або просто важливими для російської військової системи, зазнали втрат. Одним із прикладів цього є великі втрати серед повітряно-десантних військ або практичне знищення 1-ої гвардійської танкової армії", – перераховує Кухарський.

З кожною зміною способу ведення бойових дій можна лише підтверджувати слабкість російської військової школи. Хоча київська армія менша і не численніша, але завдяки правильній тактиці та сучасній техніці вона стримує агресора.

Реклама:

Найбільша несподіванка Росії

"Здається, можна точно визначити елемент, який здивував росіян найбільше: це були українці. Риторика Кремля в перші дні війни та пересування військ свідчать про те, що росіяни були переконані, що українці не стануть на запеклий опір – як це було в перші дні війни за Донбас у 2014 році", – каже Кухарський.

"Мабуть, вони думали, що так звана Новоросія, тобто східна і південна Україна, майже сама потрапить до їхніх рук, і що Київ можна буде взяти в одну мить – так само, як американці захопили Багдад у 2003 році. Серед багатьох помилок, яких припустилися росіяни, на мою думку, є саме недооцінка українців", – додає він.

З ним погоджується Єдрухов: "Чомусь влада в Кремлі була переконана, що на їхні війська в Україні чекає повторення Криму, а отже, не лише пасивні солдати, але й суспільство, яке, в найгіршому разі, не буде задоволене новою владою..."

"Тим часом, у багатьох окупованих містах, таких як Херсон і Мелітополь, люди тижнями активно чинили опір росіянам, виходячи на вулиці або навіть нападаючи на солдатів. Ключовим моментом, однак, було ігнорування як підготовки української армії, так і підтримки, яку західні країни були готові надати українській владі. Знову ж таки, росіяни, ймовірно, вірили у повторення 2014 року і в те, що за кілька днів або тижнів світ змириться з їхньою агресією", – пояснює Єдрухов.

"Єдність Заходу не була зруйнована. У мене склалося враження, що між США та Російською Федерацією також відбувалися кулуарні консультації в цьому контексті", – припускає Якуб Лінк-Ленчовскі. 

"Однак все це не призвело до поступок, які б дозволили Путіну заявити про успіх. Українці неодноразово дивували свого опонента, змушуючи його пристосовуватися до нових правил гри. Це стало можливим завдяки поставкам західної зброї, масштаби яких росіяни також недооцінили", – впевнений він.

У наступні місяці можна очікувати, що застосовувана тактика буде модифікована. Ситуація на фронті ставатиме динамічнішою у міру того, як поліпшуватиметься погода та з'являтимуться нові підрозділи – переважно українські. Однак росіяни також не будуть пасивно чекати.

"Безсумнівно, росіяни винесли певні уроки зі своїх поразок у 2022 році, і операції в 2023 році будуть проводитися по–іншому. Це можуть бути атаки на обраних напрямках, зі значно більшим переважанням сил на окремих ділянках фронту. Крім того, у росіян також є офіцери і солдати, які за останні 12 місяців війни дещо познайомилися зі своїм супротивником", – підсумовує Лінк-Ленчовскі.

Славек Загурський для Wirtualna Polska

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Кому з українців найбільше платять у Польщі

Як "зелена" енергетика допоможе врятувати Україну від відключень

Кому міленіали віднесуть свої 84 трильйони доларів?

Нарешті третя сила? Як "Полісся" кидає виклик "Динамо" та "Шахтарю"

Медичні закупівлі по-новому. Хто виграє від трирічного планування закупівель

Як ми навчилися працювати без світла