Що є перемога і якої перемоги нам варто прагнути?

Понеділок, 20 березня 2023, 11:00

Почнемо з головного. Зараз, у березні 2023-го, до перемоги Україні дуже далеко. 

А втім, дуже важливо досягти певного суспільного компромісу.

Що саме задовольнить нашу жагу справедливості та помсти? 

Де ми повинні зупинитись територіально?

Чи повинні йти на поступки лютому й мерзенному ворогу? 

Чому важливо відповісти на ці та інші подібні запитання? Для того щоб і громадяни, і армія, і влада мали спільну мету, однаково її розуміли.

Найбільш розповсюджені думки з цього приводу зараз такі: 

  • Перемога неможлива, поки Україна не відновить кордони 1991 року. 
  • Перемога не повна, поки не будуть покарані російські військові, які чинили злочини. 
  • Про перемогу неможливо домовлятись із диктатором Путіним – треба дочекатись падіння його режиму. 
  • Росіяни повинні сплачувати компенсації родинам вбитих та за втрачене особисте й суспільне майно, виплачувати контрибуції.

Особисто мені ці цілі здаються справедивими, але частково хибними. Поясню свою думку покроково.

Спершу треба тверезо відповісти: заради чого ми воюємо? 

Відповіді на це запитання також будуть різними. Хтось воює за свій окупований дім. Хтось воює, аби помститись за загиблого друга чи родича. Інший захищає власну родину та майно. 

Більшість, мені здається, бореться за збереження свого права жити так, як хочеться, а не як нав'язують. Це наш цивілізаційний вибір. 

Якщо геть спростити, то спосіб життя поляка й американця нам ближчий, ніж спосіб життя удмурта чи китайця. 

Ми та пересічні росіяни – дуже різні. В нас немає такої рабської покірності перед мєнтом і КДБістом. Ба більше, ми намагаємось – і небезуспішно – реформувати ці радянські інституції, перетворюючи їх на правоохоронні органи західного типу. 

Назвіть мені, коли за останні 1000 років в Україні була сильна абсолютна центральна влада? Скажіть тепер, коли за останні 800 років на Московщині її не було?! Хана змінював великий князь/цар/лжецар/генеральний секретар – не суть важливо. Головне, що тамтешній люд ніколи по-справжньому не хотів брати на себе відповідальність за власне життя. 

Демократична традиція на Московщині перебуває в геть зародковому стані, чекати на її формування можна століттями. 

"Геть з України, москаль некрасівий!" – це не про зовнішність і навіть не про поведінку та звички. Це про різний світогляд, насамперед про неготовність українців підкорюватись, а московитів – жити вільними.

Ця ж причина здається мені основним мотивом нападу на нас.

Подивіться, як послідовно, навіть за 20 років, кадебісти знищували по всьому світі своїх зрадників-перебіжчиків. Навіть зараз, у 21 столітті.

Вся система панування комуністів, кадебістів, як і їхніх попередників царських часів, побудована виключно на страху та безвиході. Людина служитиме вірно, якщо не уявляє свободи, боїться права вибору, не вірить у можливість зміни влади, є смиренною. Це класичний штучний відбір. 

Як відомо, вівці вважають пастуха й собаку своїми захисниками від вовків і покірні їм. Зрештою саме родина пастуха з'їсть вівцю, а кістки кине своєму собаці. Вівці не народилися покірними – їх зробили такими тисячоліття штучного відбору. Пастухи спочатку ріжуть на м'ясо найбільш прутких і впертих, аби мати з ними менше клопоту. Тож потомство лишають найбільш смиренні.

От все саме так просто мені уявляється. 

Кадебісти з Путіним просто не можуть допустити, щоби хтось, хто розмовляє з ними майже тією ж самою мовою, показував "поганий" приклад мільйонам їхніх людей. В їхній життєвій парадигмі не можна царя назвати ху*лом і не зазнати за це тортур.

Якщо виходити саме з цієї мети війни, яку ми спрощено формулюємо зараз як право жити так, як хочеться, і періодично змінуювати владу, то нам потрібно визначити інші найважливіші критерії перемоги.

Перший критерій Перемоги – приєднання України до НАТО як системи колективного захисту демократичних країн і розміщення на території України загальновійськових, авіаційних, морських та ракетних баз союзників. 

Мені особисто саме це здається найважливішим критерієм перемоги.

Нездатність московської імперії зруйнувати наш європейський вибір цілком залежить від можливості врівноважити чисельну перевагу росіян приєднанням до цього наймогутнішого військово-політичного альянсу світу.

Уточню свою думку конкретним прикладом. 

Вочевидь, НАТО не прийме Україну в стані відкритої війни з РФ. Тож нам не підходить мирна угода, частиною якої є позаблоковий статус України. Краще Україна без окупованого Донбасу в НАТО, ніж позаблокова, але з відвойованим Донбасом.

Реклама:
Вступ до НАТО одномоментно з припиненням бойових дій буде гарантією подальшого стрімкого розвитку українського суспільства та державності. Подивіться на статистику притоку прямих іноземних інвестицій в країни Східної Європи – вступ до НАТО має більший ефект, ніж вступ до ЄС. 

Нам потрібна перемога заради майбутнього щасливого життя наших дітей у вільній країні. Заради її відбудови. І гарне життя українців буде найгіршим прокляттям режиму Путіна в РФ.

Рано чи пізно це може також призвести до внутрішньополітичних зрушень у самій Московії. Вона занадто велика і багатонаціональна, мультикультурна, аби з неї зробити другу Північну Корею.

Усвідомлюю, на яку критику наражаю себе позицією, яка допускає можливість територіальної поступки агресору-окупанту заради членства в НАТО. Але приведу ще кілька питань-аргументів. Бо відповіді ми в душі вже знаємо…

Скільки зараз нас живе в Україні? 23 мільйони з колишніх 54 мільйонів? Скільки нас лишиться за 2 роки війни? А якщо війна триватиме 10 років? 

Чи здатне взагалі суспільсво з таким наднизьким рівнем народжуваності продовжувати вести господарську діяльність і одночасно підтримувати високу бойову готовність? 

А як інтегрувати в наше суспільство молодь, вся свідомість якої буде сформована пропагандою під час життя дитиною в окупації? 

А як повернути 6 мільйонів біженців, які виїхали з України? 

А яким регіонам віддавати пріоритет у відбудові та модернізації? 

Чи дійсно відбудовувати зруйнований Донбас важливіше, ніж, скажімо, Харків чи Чернігів? 

Є і суто економічні мотиви. Видобуток вугілля є технологічно відсталою і вмираючою галуззю. Зашморг на шиї незалежної України з 1991 року. Моноіндустріальні міста Донбасу часто повністю залежать від існування цих шахт. Жодна влада не буде популярною там, бо закривати їх вона однаково буде змушена.

Другий критерій Перемоги – стрімке економічне зростання України, покращення рівня життя та соціальних стандартів, імміграція в Україну.

Ми повинні жити краще, ніж окупанти!!! В рази краще! Нехай їхня машина соціальної пропаганди про псевдогордість "переможців" розіб'ється об історію успіху "переможеної" України.

Чому я використовую такий термін? Бо це найбільш вірогідний сценарій. 

Путін скаже своєму народу, що вони перемогли, і його народ охоче йому "повірить". Бо так вже бувало сотні разів в історії. Наприклад, під час Північної війни СРСР із Фінляндією або відступу китайців із В'єтнаму. 

Україна повинна приєднатись до Європейського Союзу, вирівняти акцизи, скасувати заборону на володіння землею для іноземців, побороти всепроникаючу корупцію, скасувати архаїчне радянське тарифоутворення, зайнятись енергоефективністю, індустріальними і технопаркарками, екологією, розвитком туризму і ще десятками важливих мирних завдань.

Третій критерій Перемоги – максимальна єдність суспільства.

Нам потрібно повернути додому кращих людей із окопів. Бо гірші завжди знайдуть можливість не опинитись у тому окопі. Я спілкуюсь із сотнями людей, спостерігаю просто зараз максимально загрозливі тенденції. 

  • "Той, хто вбиває дракона, сам стає драконом". В Україні є чіткий відхід від демократичного устрою. Він об'єктивно потрібний для перемоги, але багато в чому влада дозволяє неприпустимі й нічим не виправдані дії.
    Суспільство втомилось від намагання контролювати абсолютно все і, вочевидь, роздратоване від монополії на інформацію, від вибіркового правосуддя, від непотизму, від наступу на місцеве самоврядування. На державних посадах в Україні домінують люди, призначені за лояльність, а не за управлінські якості та порядність.
  • Суспільство розколоте. З одного боку, абсолютна самопожертва сотень тисяч вояків та волонтерів, які у нелюдських умовах виконують свої завдання.
    З іншого боку, щодня спостерігаємо у Києві понти різноманітних людей-рішал, прокурорсько-судової еліти, політиків тощо. Для більшості з них (на щастя, не для всіх) ця війна лишилася чужою війною.
  • "Друзям – все, ворогам – закон". Як виправдати всеосяжну корупцію, коли в країні повна монополія на владу? Поки що президенту Зеленському вдається особисто дистанціюватися від найбільших корупційних скандалів, але треба визнати, що зусилля для подолання корупції системно саботуються його командою.
  • Частка держави в економіці невпинно та стрімко зростає, приватного сектору – скорочується. Армія правовохоронців кошмарить бізнес, жодної поваги до підприємництва. Це московська модель економіки, ніяк не проєвропейська!
    Банкрутство підприємниців залишає безробітними мільйони вільних і креативних робітників. Безробіття породжує бідність. Бідність породжує злочинність, заздрість і соціальну напругу. Соціальні виплати з бюджету не є панацеєю від цих хворіб.
  • Наші діти – це біль. Їх мало. Сотні тисяч з них вивезли до Московії. Московити вивезли більше української молоді, ніж втратили вбитими зеків із в'язниць. Ким виховають цю молодь? Не майте сумнівів – яничарами 21 століття!
    Освіта в нас і до війни була слабенькою, а під час війни й поготів нагадує фікцію. На кого вивчать у моєму рідному університеті Шевченка на дистанційці? Які є виправдання тому, що цей формат навчання досі практикується? 

І ще одна "крамольна" думка вголос. Чому вигнати окупантів з Півдня і з Криму важливіше, ніж з частини Донбасу та Луганщини. Причин щонайменше з десяток. 

Без тотального контролю частини Чорного моря Україна не зможе стати експортною супердержавою. А без цього ще ніхто з повоєнних країн не зміг піднятися з руїн. 

Втрата Криму іміджево значно болючіша для кадебістів, ніж надбання, скажімо, Донецька. 

Також окупація Криму та півдня Запорізької області лишає примарні шанси у рашистів на доступ до окупованого молдавського Придністров'я. До речі, вигнати їх із Придністров'я, як на мене, також важливіше, ніж повернути, скажімо, місто Красний Луч на Луганщині.

Реклама:
Підсумую.

Ми потребуємо негайної дискусії стосовно питання про те, на яких умовах українське суспільство дозволяє обраній ним владі вести переговори про мир. 

Будь-яка угода буде непопулярною. 

Будь-яка угода буде не сприйнята частиною населення. 

Будь-яка угода буде вважатись зрадою певною кількістю громадян.

Але ж абсолютна Перемога малоімовірна. Але ж абсолютна Перемога може вимагати війни на десятиліття. 

Ми можемо втратити самих себе і сенс нашого життя заради примарної помсти. Це буде війна до останнього українця.

Будь-яка влада не хоче бути непопулярною. Будь-яка влада не хоче програти і втратити владу. 

Ми повинні домовитись, що таке Перемога для більшості з нас, і дати владі чіткий сигнал, що вона не буде проклята й покарана пізніше за пошук важких компромісів.

Ігор Тинний

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Відновлення людського капіталу: виклики для реабілітації українських військових

Як отримати кращий дохід від держактивів без масової приватизації

Оновлення Рахункової палати: три ймовірні сценарії

Партнери нас зрадили?

Як запустити розподілену генерацію в Україні

Нові можливості для бізнесу: енергооптимізуйся або програєш