Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Чи потрібно змушувати Київ обмінювати землю на мир?

Четвер, 13 липня 2023, 12:10

Це колонка написана в рамках проєкту SCEEUS, присвяченого перешкодам на шляху до російсько-українського миру.

І Київ, і Захід, і багато інших міжнародних гравців хочуть припинення вогню між Росією та Україною – краще раніше, ніж пізніше.

Чому національні інтереси України сьогодні стоять на шляху до мирної угоди з Росією – зрозуміло. Проблема Києва в перемовинах із Москвою полягає в тому, що мирна угода з Кремлем не призведе до повного відновлення територіальної цілісності України. Вона також не захистить Україну від російського імперіалізму.

На думку більшості українців та інших східних європейців, переговори з нинішнім російським урядом – це марнування часу.

Міцна угода між Москвою та Києвом можлива лише після того, як Росія зазнає серйозної поразки.

Як і за попередніх часів царської та радянської історії, військова невдача може викликати докорінні внутрішні зміни в Росії.

Перед західними країнами та іншими державами світу постає інша проблема. Вони можуть неоднозначно ставитися до амбіцій Путіна, майбутнього Росії та суверенітету України.

Західні столиці (не кажучи вже про незахідні) меншою мірою, ніж Київ та столиці східноєвропейські, стурбовані тим, наскільки довготривалою та міцною виявиться мирна угода.

Виборчі цикли в демократичних державах змушують навіть у принципі проукраїнських політиків Заходу шукати швидких рішень сьогодні, а не вплутуватися в багаторічні конфронтації.

Виклики для циніків

Багато політиків у Вашингтоні, Брюсселі, Парижі чи Берліні, не кажучи вже про столиці Азії, Африки чи Латинської Америки, розглядають російсько-українську війну як далеку регіональну, пострадянську або внутрішньослов'янську суперечку. Деякі політики досі відкрито стверджують, що це східноєвропейське протистояння для них не має великого значення.

Україна географічно, культурно й історично віддалена від західних, азіатських та африканських гравців. Для їхніх урядів це може означати, що фінансові, військові та політичні інвестиції в оборону, безпеку та інфраструктуру України мають бути обмежені або навіть припинені.

Це також може означати, що поганий, але швидкий мир тепер бажаніший, ніж шляхетна, але тривала визвольна війна.

Однак навіть політики та уряди, байдужі до принципів справедливості, свободи та самовизначення, не можуть відокремити свою поведінку щодо Москви та Києва від питань глобальної стабільності та безпеки.

Україна є частиною світового політичного та правового порядку. Вона є повноправним членом міжнародного співтовариства держав.

Ще у 1945-1991 роках Українська Радянська Республіка, на відміну від Російської Радянської Республіки, була учасником ООН – щоправда, тоді несуверенним.

Після здобуття незалежності у серпні 1991 року Україна, яка стала суверенною державою, не лише перетворилася на звичайного члена ООН. Сьогодні вона також є учасником Ради Європи, ОБСЄ, Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та багатьох інших міжнародних організацій, угод та домовленостей.

Реклама:

Кремлівська рукавичка

Саме тому незаконна анексія Росією Кримського півострова у 2014 році створила фундаментальну проблему для міжнародної спільноти. Навіть для тих урядів, які байдужі до долі українського народу та держави.

Москва наполягає на тому, що українському народові та державі не притаманна повноцінність. Проте структура, логіка та функціонування міжнародного порядку та транскордонного співробітництва ґрунтуються на ставленні до всіх країн-членів ООН, зокрема й до України, як до повноцінних держав.

За вісім років після військового захоплення Криму Москва словом і ділом підтвердила своє заперечення української державності. Знову незаконно і ще безсоромніше, ніж у 2014 році, Росія в 2022-му анексувала ще чотири області, тепер уже на території материкової України.

Це чергове демонстративне порушення міжнародного права, а також ескалація терористичної кампанії Москви проти українського цивільного населення з 24 лютого 2022 року посилили вибуховий характер російської українофобії.

Хід, тривалість, підсумки та наслідки війни стають все більш підривними не лише для України (і, побічно, самої Росії), а й для стабільності глобального порядку суверенних держав.

Дев'ять років тому в кремлівський наратив про нібито спірний статус Криму міжнародне співтовариство частково повірило. Сьогодні, навпаки, мало хто з неросійських політиків, дипломатів та експертів погодиться з химерними обґрунтуваннями скандальної поведінки Росії в Україні.

Тим часом Кремль продовжує давати уявні пояснення, чому Україна не має права на існування принаймні в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Москва продовжує вибірково трактувати та відверто фальсифікувати українську історію, політику, культуру тощо. Все це робиться для того, щоб підкріпити твердження Кремля про те, що України насправді не існує.

Прощання з міжнародним порядком?

Проблема кремлівської дезінформаційної кампанії полягає не лише й не так у спотворенні та фальсифікації українського минулого та сьогодення.

Фундаментальна проблема антиукраїнського наративу Москви полягає в тому, що риторично аналогічні історії можна розповісти про чимало країн (включно з самою Росією).

Більшість націй по всьому світу мали заплутану історію, суперечливу належність і несподівані епізоди у своєму віддаленому та нещодавньому минулому. Деякі з них і досі мають спірні території та неоднозначну ідентичність.

Усі країни світу, як і Україна, колись не існували. Усі вони колись були не державами та, як і Україна, мали різні кордони.

Незважаючи на вибухонебезпечний характер поведінки Москви для міжнародної системи держав, Кремль і надалі наполягає на тому, що скринька Пандори порожня.

Що гірше, Росія – надзвичайно важлива країна у світовому порядку. Вона успадкувала від Радянського Союзу постійне місце в Раді Безпеки ООН та статус офіційної держави, яка володіє атомними боєголовками відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Таким чином, Російська Федерація є одним із тих п'яти членів міжнародного співтовариства, які мають особливі права та обов'язки щодо підтримки міждержавного порядку, світової безпеки та міжнародного права.

Своїми діями Москва підриває основні засади Статуту ООН. Росія перевертає всю логіку глобального режиму ядерного нерозповсюдження та виняткового статусу п'яти офіційних атомних держав.

Рада Безпеки ООН та Договір про нерозповсюдження ядерної зброї стають у руках Росії інструментами не стабілізації, а підриву міжнародного порядку.

Читайте також: Час говорити по-поганому?

А втім: мир зараз?

Більшість самопроголошених пацифістів у всьому світі, які виступають за мирну угоду між Україною та Росією за принципом "земля в обмін на мир", не перебувають на утриманні Кремля.

Можливо, вони не мають особливої симпатії до Путіна і Ко. Деякі з них висловлюють, навпаки, симпатію до українців.

Плани про негайне припинення вогню і підписання мирного договору іноді пропонуються з огляду на хибне переконання прихильників російсько-українського миру, що вони відповідають передбачуваним інтересам українського народу.

Однак такі миротворці часто не хочуть чи не в змозі враховувати всі наслідки своїх пацифістських планів.

По-перше, угода з Москвою за принципом "земля в обмін на мир" ставить питання про те, до якого миру це призведе на сході та півдні України.

Місцеве населення на окупованих Росією територіях зазнає широкомасштабних депортацій, тортур, страт, експропріацій та інших масових порушень прав людини.

Багато прихильників швидкого перемир'я схильні використати моральні аргументи. Проте, як правило, ці моралісти оминають складне етичне питання про те, що робити з терористичним окупаційним режимом Росії в Україні.

По-друге, різні мирні плани явно чи неявно передбачають тимчасове чи навіть постійне обмеження територіальної цілісності та/або політичного суверенітету України.

Серед найпопулярніших пропозицій – зберегти Крим під контролем Москви та/або виключити вступ України до НАТО. Однак ці поступки Кремлю створили б не лише проблеми для України. Вони також стали б неоднозначними глобальними сигналами.

Такий шлях до миру означав би, що територіальна цілісність та державна незалежність повноправного члена ООН, яким є Україна, не лише тимчасово обмежувалися б Росією. Такий компроміс, що спонсорується міжнародною спільнотою, означав би, що й інші країни братимуть участь у довгостроковому підриві міждержавного порядку планети.

Цей підхід повторив би сумнівний тиск Франції та Німеччини на Україну в рамках сумнозвісного "нормандського формату" 2014-2021 років. Застосувавши безжально військову силу та безсоромно ядерний шантаж, Росія б знову отримала офіційну підтримку багатосторонньої групи у збиранні плодів збройної та терористичної агресії.

Реклама:

Незручні запитання

Який авторитет і легітимність матиме система ООН та європейський порядок безпеки, якщо Росії зійде з рук те, що вона порушила десятки її двосторонніх та багатосторонніх зобов'язань за різними міжнародними договорами та організаціями?

Якщо група держав просуне й ухвалить угоду, яка дасть Росії певний геополітичний виграш, це не лише ігноруватиме суверенітет України. Це також набуде фундаментальної суперечності з тими нормами міжнародного права, які зобов'язують усі країни світу не легітимізувати військові завоювання.

Навіть якщо тільки частково задовольнити політичні та територіальні вимоги Москви, це може дати зрозуміти іншим країнам, що вони зможуть стати такими ж "розумними", як Росія. Чому б і їм не спробувати під напівправдоподібним приводом вчинити зі своїми сусідами так само, як Росія вчинила зі своїм південно-західним "братським народом"?

Хіба немає десятка інших регіонів світу, які вже десятиліттями чекають на те, щоб їх так само "повернули додому", як "Новоросію"?

Найгірше, не тільки деякі, а багато країн світу можуть захотіти подбати про те, щоб не опинитися в одному човні з українцями.

Чому відносно слабкі країни світу мають продовжувати покладатися на міжнародне право та ООН для того, щоб захистити свої кордони та незалежність?

Якщо західні та незахідні уряди дадуть зрозуміти, що на них не можна покластися як на захисників міжнародного порядку, чи не будуть тоді необхідні інші інструменти самооборони та забезпечення своєї державної цілісності, як-от, наприклад, хімічні засоби масового ураження чи ядерні боєголовки?

Висновки

Повільна та половинчаста реакція міжнародної спільноти на російську незаконну анексію Криму в 2014-му, гібридну війну на Донбасі в 2014-2021-ому роках та широкомасштабну агресію проти України з 2022-го вже завдала шкоди системі міжнародної безпеки.

Якби сьогодні набув чинності мирний план, можливо, бойові дії в Україні тимчасово припинилися б. Однак це ще більше поглибило б і так тривожні тріщини у світопорядку.

Угода " земля в обмін на мир" означала б, що російська безжалісна й безвідповідальна сила було б нагороджена.

Це визнання підірвало б не лише міжнародний ліберальний порядок, а й світову безпекову систему. Воно спричинить ще більшу шкоду, ніж та, якої вже було завдано глобальному режиму нерозповсюдження ядерної та інших видів зброї масового знищення.

Збройне захоплення Росією земель та терор в Україні сьогодні неможливо припинити мирними засобами. Тому немає іншого шляху, як відповісти силою на насильство. Це пасує до міжнародного права загалом та статті 51 Статуту ООН зокрема.

Політичні компроміси, поступки територіями та інші концесії державі-агресору не є шляхом до міцного миру ні у Східній Європі, ні в інших регіонах світу.

Угода "земля в обмін на мир" між Росією та Україною завдасть величезних збитків міжнародному порядку, заснованому на правилах ООН та верховенстві міжнародного права. Така домовленість підготувала би ґрунт для нових територіальних воєн на пострадянському просторі та за його межами.

Андреас Умланд – аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) Шведського інституту міжнародних відносин (UI) та доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як використовувати дані для розвитку продукту

Країни різні, агітація однакова. Як політики відкривають відремонтовані дороги та роздають корів

Що таке динамічні закупівельні системи, або Як буде купувати Україна майбутнього

Різний акциз на сигарети та тютюн для нагрівання. Навіщо це державі?

Від "спринту" до "марафону" для вступу в ЄС: що показав Євросаміт громадських організацій

Мобілізація головного редактора "Економічної правди" – позиція УП