Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Дугін і війна, або Яку роль зіграли російські ультраправі в підготовці нападу Росії на Україну

Понеділок, 13 листопада 2023, 07:00

Епатажний російський публіцист Олександр Дугін часто-густо стає героєм журналістських розслідувань, присвячених причинам, що визначають зовнішню політику Москви останнім часом.

Довгобородий екстраверт зі звучним голосом, Дугін – телегенічний і схожий на архетипного російського філософа. Він може бути для слухачів ким завгодно – сучасним Достоєвським, правим Троцьким, православним ченцем, другим Распутіним або альтернативним Толстим.

Дугін – начитаний поліглот, який володіє кількома мовами. Він добре знається на соціальній теорії, езотеричній літературі та нормативній філософії.

Реклама:

Його політичні погляди охоплюють найрізноманітніші школи та ідеології: від теорії цивілізації Самуеля Гантінгтона до сатанізму Алістера Кровлі, від вкрай лівого синдикалізму до вкрай правого традиціоналізму, від архіреакційних принципів до радикальних нонконформістських ідей.

Дугіна називають консерватором, марксистом, імперіалістом, фундаменталістом, геополітиком і багатьма іншими. Більшість із цих ярликів так чи інакше підходять, але самі по собі вони неточні.

Для визначення власної ідеології Дугін вводить нові конструкції, такі як "неоєвразійство" або "четверта політична теорія", щоб справити враження на читачів у Росії та за її межами.

Дугін також є талановитим оратором. На конференціях, ток-шоу та в інтерв'ю він постає як далекоглядний, красномовний і дотепний. Він відкрито визнає свою вкрай нігілістичну позицію. Дугін закликає до глобальної антиліберальної революції, передрікає кінець міжнародного порядку та з готовністю пояснює причини своєї відрази до Заходу.

У 1990-ті роки Дугін відкрито представляв себе як фашиста. Він неодноразово вихваляв представників німецького націонал-соціалізму та його союзників. Однак останнім часом Дугін утримується від публічного вираження симпатій до історичного європейського фашизму. Замість цього він тепер представляє себе як "антифашиста".

Текстова продукція Дугіна і його різних аналітичних центрів за останні 35 років була величезною. Він і його сподвижники опублікували десятки книжок різними мовами, написали сотні статей і розповсюдили тисячі письмових, аудіо- та відеовиступів у різноманітних російських і неросійських ЗМІ, на громадських форумах і в соціальних мережах.

Надзвичайний обсяг, численні переклади та запаморочлива кількість висловлювань Дугіна, а не їхня обмежена глибина, сумнівна якість і дивні твердження, зробили його знаменитим.

Сьогодні Дугін визнаний у всьому світі як великий представник сучасної російської політичної думки. Його публічна всюдисущість, войовничі заяви та ораторське мистецтво змушують багатьох спостерігачів вбачати в ньому одного з або навіть головного натхненника відродження російського імперіалізму та антизахідного повороту Москви.

За останні 15 років Дугіна називали "мозком Путіна", "найнебезпечнішим філософом світу" тощо.

Однак його роль у новій агресивності Кремля загалом і в російсько-українській війні, зокрема, складніша.

Всупереч поширеній думці, Дугін не є ані оригінальним мислителем, ані ідеологом, який має прямий доступ до Кремля. Він любить представляти себе і тим, і іншим, і його російські та неросійські прихильники звеличують його як глибокого філософа, що має тісні зв'язки в російському керівництві. Як не дивно, деякі з його критиків також приймають ці твердження за чисту монету.

Однак філософські положення та політичні ідеї Дугіна – всього лише російські переклади або переформулювання різних старіших неросійських антираціональних і антиіндивідуалістичних дискурсів.

Той, хто знайомий із класичною геополітикою, інтегральним традиціоналізмом, міжнародним окультизмом, німецькою консервативною революцією, французьким постмодернізмом, європейськими "новими правими" та деякими іншими альтернативними школами думки, буде постійно відчувати дежавю під час читання Дугіна.

Читачі, незнайомі з концепціями дугінських попередників перед-, між- і післявоєнного періодів, можуть сприйняти його як оригінального російського філософа. Але те, що він проголошує своєю "неоєвразійською" або "четвертою" теорією, є всього лише запозиченням у деяких спірних і/або маргінальних теоретиків і філософів ненависного Заходу.

У дугінських нігілістичних фантазіях, фашистських мріяннях і тоталітарних схемах знайдеться мало нового для знавців неросійських різновидів ультранаціоналізму й антилібералізму.

Настільки ж поширена хибна думка стосується того, що, як часто декларують, Дугін має прямий вплив на ухвалення політичних рішень у Росії. Справді, деякі наближені до Путіна люди, наприклад, його давні колеги по КДБ Віктор Черкесов і Володимир Якунін, виявляли помітний інтерес до праць Дугіна.

Відома друга людина Росії, секретар Ради безпеки Микола Патрушев, одного разу в інтерв'ю послався на геополітичні ідеї сера Гелфорда Макіндера. Можливо, Патрушев дізнався про британського географа від Дугіна, який у 1990-ті роки популяризував у Росії цього неоднозначного дослідника міжнародних відносин. На початку XX століття Макіндер стверджував, що той, хто контролює так звану "серцевину землі" (heartland), тобто територію нинішньої Російської Федерації, правитиме світом.

У минулому деякі екстремістські висловлювання Дугіна передчували риторику сучасних кремлівських пропагандистів. У 2014 році в сумнозвісній відеопрезентації Дугін закликав росіян "вбивати, вбивати, вбивати" українців. Багато інших старих висловлювань Дугіна також здавалися колись обурливими, але сьогодні звучать у Росії сучасно.

Проте не варто переоцінювати зростаючу конгруентність дискурсу Дугіна й риторики Кремля, особливо після 2022 року. Хоча сьогодні разюча близькість Путіна та Дугіна очевидна, цього недостатньо, щоб стверджувати прямий причинно-наслідковий зв'язок між дугінськими ідеями та путінською політикою.

Останніми десятиліттями Дугін передбачив розвиток пострадянської Росії краще, ніж багато хто з академічних дослідників. Однак він був радше пророком і популяризатором, аніж безпосереднім ініціатором або рушієм цих тенденцій.

Починаючи з 1990-х років Дугін і його послідовники справді сприяли дедалі більшому отруєнню російського громадського та інтелектуального дискурсу маніхейськими, конспірологічними й есхатологічними ідеями. Їхні розповіді про вікову ворожнечу Заходу з Росією, про неминучу фінальну битву між традиційними сухопутними й ліберальними морськими державами, про проникнення в російське суспільство іноземних сил тощо сприяли радикалізації путінського режиму та політики.

Але в цьому Дугіна та його послідовників підтримали й десятки інших реакційних, фашистських, расистських і ультранаціоналістичних російських письменників і коментаторів.

Разом вони домоглися чогось схожого на те, чого досягла німецька так звана "консервативна революція" у Веймарській республіці в міжвоєнний період. Замість того щоб безпосередньо впливати на партії, політиків, чиновників і дипломатів, вони створили атмосферу, в якій жорстокі репресії всередині країни та збройна агресія за кордоном здаються природними.

Мало хто з російських політиків дослівно повторює ідеї Дугіна, і ще менше тих, хто читав його книги. З огляду на те, як Дугін раніше відверто нахвалював фашизм, тільки обрані російські чиновники зізнаються, що він справив на них враження.

Проте російські ультраправі загалом допомогли підготувати антизахідний поворот Росії 2007 року, вторгнення в Україну 2014 року і повномасштабну війну з 2022 року. Дугін і подібні до нього праві барабанщики вже понад три десятиліття невпинно озвучують імперіалістичні, ультранаціоналістичні та параноїдальні антизахідні ідеї.

Коли 15 років тому Путін оголосив про свою відмову від Заходу, майже 10 років тому анексував Крим і ось уже скоро 2 роки як розпочав велику війну, багатьом росіянам не потрібно було пояснювати, чому Москва нібито повинна це зробити. Російські ультраправі, філософським патріархом яких є Дугін, уже зробили це багато років тому.

Доктор Андреас Умланд – аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) при Шведському інституті міжнародних відносин (UI) і доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії (НаУКМА).

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Де державі взяти додаткові кошти на військові потреби?

Розвиток ІТ: тисяча й одна арабська можливість

Як використовувати дані для розвитку продукту

Країни різні, агітація однакова. Як політики відкривають відремонтовані дороги та роздають корів

Що таке динамічні закупівельні системи, або Як буде купувати Україна майбутнього

Різний акциз на сигарети та тютюн для нагрівання. Навіщо це державі?