На Марсі немає кисню, в Харкові постійні обстріли. Як почувається Харків, і чому ніхто з нього не виїжджає
"Вибори в Туреччині, деталі обстрілу Харкова та рух астероїда до Землі: головні новини ночі"
Мама страшенно переживає за Харків. Хоч смартфон і планшет від неї ховай. Знає всі новини, всі місця, куди прилетіло. Як Харків, де вона прожила п’ятдесят років – приїхала вчитися в інститут із Полтави. І знову живе в Полтаві з березня 2022-го.
Після нічних обстрілів Харкова потрібно працювати. Переключити думки, готуватися до лекцій. Але думки – про Харків, не про Геродота. Від Геродота тікають. Усе б читав і читав телеграм. І за першої нагоди – одразу туди: куди прилетіло?
Сьогодні ранок вільний. Прокинувся о 3:30. Закінчу оповідання про Харків, трохи залишилося, хочу дописати. Але як завжди – спочатку новини. За вчорашній вечір та ніч.
А новини – знову прилетіло. Житлові будинки, п’ятиповерхівки, як наша, дитячий майданчик, пісочниця, лавочка, велосипед, поруч труп. Діти гуляли, поранені. П’ятиповерхівки – знесло балкони. Де це?
За магазином, за номером будинку, спорудами поодаль підозрюю, здогадуюся.
Поруч із нами. Харківським нашим будинком. За п’ять хвилин пішки. Знайоме, дуже знайоме місце, тисячу разів проходив, приходив. І на лавці, де труп, сидів. А дочка Надя грала в пісочниці.
Але Харків, моє місто, не тільки момент письменства, описовий, і не лише спогади, Харків – живий. Я спілкуюся з ним щодня – з друзями, які в Харкові, з колегами по роботі, студентам читаю лекції. Якщо приходять на пари.
"Добрий ранок, пробачте, сьогодні на парі не буду, в мене немає світла і зв’язок поганий".
Березнево-квітневі обстріли не схожі на груднево-січневі. Тоді не били по енергетиці, Харків не занурювався в блекаут. Тоді не писали про "сіру зону" та ""великий наступ" на місто", що "очікується в травні-червні". Тоді – "близько 100 тис. людей виїхало з Харкова за січневі обстріли, – Синєгубов", зараз – "люди не їдуть з міста, – Терехов".
Саша Гребенщикова, вчителька: "Отримую вчора повідомлення від мами одразу після вибуху (вчора в неї були онуки): "У нас приліт один був, а ми розгадували логічні загадки, а тепер ідемо спати. На добраніч, усім!""
"<...> а вночі краще спати
Світ буде цілішим так ми собі вдавали
Але ні він цілішим не став навпаки"
(Юрій Цаплін).
21:45. "У Харкові пролунав вибух, росіяни завдають ударів по місту".
23:30. "У Харкові пролунали повторні вибухи".
00:37. "У Харкові знову лунають вибухи".
У класному чаті:
"Ви як?"
"Перейшли у ванну кімнату та сплять далі".
"Ми вже дійшли до підвалу".
"З’явилася традиція вітати не "Доброго ранку", а "З ранком", і далі за обставинами".
Після "З ранком" часто друга фраза: "У вас гучно було?".
Класна в чаті:
"З ранком усіх! У всіх все гаразд? Центр особливо".
Це після "Є влучання у середмісті в районах житлової забудови", "Станом на зараз відомо про 63 поранених, серед них п’ятеро дітей: три хлопчики – 9 років; дівчатка – 6 і 13 років, у потерпілих дітей – вибухові травми, забої, акубаротравми, гострі реакції на стрес".
"Раночку!"
Людочка, завуч школи: "Страшний день починається з цього слова".
І на ніч говоримо вже не "добраніч", як раніше, а бажаємо "тихої ночі".
Людочка: "Привіт. Тільки встала. Всю ніч шахедів ганяла".
"Пішла ганяти дрони".
Так і уявляю собі Людочку зі шваброю в руках, але "ганяти шахедів" у Людочки означає – не спати, прислухатися до мопедного скреготу безпілотників за вікном, бути готовою будь-якої миті розбудити чоловіка і сина, схопити валізку (теж термін), бігти з ними в підвал. Але "ганяти" звучить гордо.
Людочка би сказала "ганяти шлюх", але вона вчителька. "Шлюхи" та "бляді" вже не лайки й не повії. "Шлюхи" – шахеди, "блядіни" – ракети.
Харків зустрічає на в’їзді відновленим будинком. Частина будинку, що розбомблена на початку війни, виглядає новенькою. Частина, що була не розбомблена, – старенька порівняно з нею.
Харків – вікна без шибок. Олег, викладач: "Типовий Харків сьогодні – ДСП, ДСП, ДСП. У Харкові всі знають, що найімовірніше й найнебезпечніше – це шибки у вікнах".
"Поправка, це не ДСП – ОСБ! ДСП для внутрішніх робіт, ОСБ – для зовнішніх".
Але всі кажуть "ДСП". І про вікна – "зашиті".
"Зашиті" – значить без сонця. Вікна – ніби їх немає. Життя як у підвалі. Наче спустилися під землю, в метро і в підвали 24-го, так і залишилися.
Замість Пушкіна – пам’ятник комунальнику. Незважаючи на обстріли, загрозу будь-якої миті, двірники і сантехніки, ремонтники, сміттярі прибирають і лагодять, немов мирний, безпечний час. За години прибираються з вулиць уламки розбомблених будівель. Місто в руїнах, але виглядає чистим.
Харків виглядає пам’ятником комунальникам. Занадто прибраним, як не буває під час війни і постійних прильотів. Як сонячний яскравий день – занадто яскравий і сонячний для прильотів, смертей.
Занадто доглянуті клумби з квітами.
Клумби насаджені в багатьох дворах. Поруч вирви від вибухів.
І ДСП, ДСП, ДСП. Як декорації. Ти як у театрі. Театрі воєнних дій. Скорочено – ТВД. Або фронт. ДСП, ДСП, ТВД.
Клумби та вирви. Пів будинку добудовано, новенькі, пів будинку обтерті часом. Сонячний день, і від Бєлгорода сорок секунд. Знову сонячний день. Усе прибрали, наче б і не було. Хіба що ДСП. ОСБ.
Юра Цаплін: "27.02.2024. Вчора замість "війна" несвідомо написав "весна"".
Людочка: "Чотири роки на дистанті. Одинадцятикласники не бачилися з 6 класу. Нічого не знають один про одного, захоплення, інтереси, розучилися знайомитися, спілкуватися, просто гуляти. І раптом зустрічаються в пункті незламності! Виявляють, що однокласники не чорні квадрати в зумі. П’ють разом чай, базікають, після тривоги йдуть гуляти. Не в парк. Туди прилітає. Десь поруч із метро, з укриттям. Повертаються до пункту незламності під час нової тривоги: веселі, очі горять". Втомлені, невеселі люди, що забігли до пункту, дивляться на них, згадують себе, гріються чаєм і своїми спогадами.
Вимикають тепер не за графіком, і "Свєта" більше не ім’я. Вимикають надовго, вмикають годин на сім. Вночі. "Знову Свєту забрали", "Свєта пішла гуляти", "Свєта повернулася?". У світла тепер є ім’я і стать. З ним встановлені особисті стосунки – залежно від того, для чого Свєта першочергово потрібна. Для роботи, обід приготувати на електроплиті, по телевізору фільм подивитися. Та й просто в компанії Свєти видніше, тепліше, виразніше життя. Загалом Свєта – красива жінка, але гультяйка. Збігає надовго. Їй прощають зради. Що поробиш, це ж Свєта. Така, як ми. "Свєта повернулася" – "Ура! Побігли додому!" Може, застанемо її до наступних прильотів.
Свєта пішла погуляти, і ми теж. Що робити без Свєти, без неї – без роботи. Не вдома ж сидіти, коли можна і треба гуляти. Сонце, весна.
Минулого блекауту, взимку, в мороз, не гуляли. Вдома сиділи біля ледве теплих батарей. Намерзлися тоді. У цей блекаут усе по-іншому – на вулицю. І будь-що -буде. По фігу, сонце, весна.
На фото – лісове озерце. У Лісопарку. Тиша, дерева, неподалік будинки. Тут добре гуляти. Тут красиво. Потрібно гуляти. Удома сидіти весь час не можна.
"Російська ракета Х-35у поцілила в гуртожиток спортивного коледжу в Шевченківському районі Харкова. Пошкоджено нежитлову будівлю. У багатоповерхівці вибито вікна, є пошкодження фасаду".
На фотографії – ті будинки. Слава богу, ніхто не загинув, ніхто не гуляв тут у той час.
"Центральний парк, 7 квітня, футбольний майданчик, прильоти — на жаль, це вже наша буденність".
На відео футболісти ганяють м’яч. Гуркотить гучно і близько. Присідають. Гуркотить гучніше. Лягають. Більше не гуркотить. Встають. Будуть далі грати. Дограватимуть матч. Який рахунок?
Йде жінка, говорить телефоном голосно, що більше немає сил і потрібно їхати. Проходить повз річку, повз пляж: плавки, капці, шашлики, волейбольний м’яч. Зупиняється, дивиться, ховає телефон у сумочку, дивиться, мружиться на сонце. Сонце яскраве, спекотно, весна, але вже як літо.
У телеграм-каналах меми: "Українці: "Як же співають пташки вранці після обстрілу! Життя перемагає смерть – так зворушливо, так щемко!" – Пташки: "Оце в’ї*ало на*уй, ї*учий ти караул!"".
Олег: "Усі звикли, увійшло в режим життя. На Марсі немає кисню, в Харкові постійні обстріли. Тривога на телефоні у всіх на віброрежимі. Завібрувало – виматюкнувся і пішов далі. Спускаєшся в укриття, якщо на вулиці, або ховаєшся за двома стінами вдома, тільки якщо бахає гучно. За березень у Харкові оголошували 277 тривог, по вісім-дев’ять на день. На кожну реагувати – життя не вистачить. Просто живеш, займаєшся своїми справами і знаєш: прилетить у будь-який момент. Ми живемо з цим знанням у стані пофігізму, але це навіть гірше, ніж у перші місяці війни – це травма, психічна".
На футболках: "Харків незламний", "Харків – залізобетон". Харків зашитий, задекорований, те, що всередині:
"Тепло та вітер. Жахатися сил немає.
Шкода, що не жахатися неможливо.
Питай свій жах. Я не спитав, тепер жах питає:
що робиш, чом не доробив, що мав робити?
І хто боїться більше – тіло? розум? душа?
І що їм жити заважає та заважало?
Тепло та вітер. Часу дуже мало.
Марнується він на дрібниці,
такі дорогі серцю або що там
ніяк не може сказати "було",
злякалося сутінків, йде берегом річки…"
(Ю. Ц.)
Андрій Краснящих
