Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Копайтеся, чорнобриві: Фортифікації як нова національна ідея

Середа, 29 травня 2024, 18:15

За час повномасштабної війни я двічі мав можливість поставити запитання Президенту України. Обидва рази це було на великих пресконференціях. І обидва рази я був єдиним, хто питав про будівництво фортифікаційних споруд по лінії зіткнення.

Перший раз був у грудні 2023 року, через три тижні після того, як Міністерство оборони разом з Міністерством цифрової трансформації анонсували створення робочої групи з питань будівництва фортифікацій. Я запитав президента, чи буде масштаб нових оборонних рубежів відповідний тому, що росіяни побудували на окупованому боці фронту, та про те, чому будівництво почалося тільки зараз. 

Обласні адміністрації працюють над фортифікаціями давно – відповів мені Володимир Зеленський. За його словами, фортифікації у Харківській області на той момент були вже потужними. Щодо передбаченого масштабу будівництва відповіді не було. 

Реклама:

Другий раз стався цього лютого. Після втрати міста-фортеці Авдіївки, суспільство все гучніше обговорювало питання про нібито відсутність попередньо підготовлених ліній оборони за межами міста. Президент сказав, що фортифікації наразі є відповідальністю Генштабу та Міноборони, а проблеми з будівництвом досліджуються в рамках аудиту міністерства. Після аудиту Міноборони ми мали б "побачити слабкі місця".

Зараз травень, і питання "Де фортифікації?" нарешті постало у суспільстві дуже гостро. Так сталося не через бажання підготуватися до нових наступів ворога, а через те, що російські підрозділи відкрили новий фронт у Харківській області, нібито легко перейшовши державний кордон. Тригерами гострої реакції у суспільстві стали не тільки пости у Фейсбуці, а також знімки, що показали десятки "зубів дракона", розкиданих по узбіччю біля Липців. Оскільки публічна кампанія про прогрес з фортифікаціями з боку Офісу Президента, Міноборони, та Харківської ОВА тривала місяці, більшість звинувачень були направлені саме на цивільну владу країни.

17 травня, через тиждень після початку нового наступу, голова Харківської ОВА Олег Синєгубов провів брифінг для представників ЗМІ у Харкові, головною метою якого було дати відповідь на хвилю критики щодо фортифікацій. Синєгубов пояснив один простий факт: обласні адміністрації будують фортифікаційні споруди лише на третій лінії оборони, на відстані 10-30 кілометрів від нуля, бо тільки туди приватні будівельні компанії можуть підтягувати техніку та працювати у відносній безпеці. І безпека ця справді дуже відносна: за 2024 рік загинули чотири працівники будівельних компаній і 15 було поранено. Він також додав, що зуби дракона біля дороги були покинуті тому, що їх неможливо було добудувати через повторні обстріли по будівельниках. За словами обласного голови, те, що було або не було зроблено ближче до самого кордону, є відповідальністю військових інженерів і підрозділів, які там дислокуються.

Однією з головних проблем теми фортифікацій є те, що вона дуже комплексна і складна. Через це на звинувачення щодо фортифікацій легко відповідати критикам, аргументуючи це тим, що вони не знають, про що говорять.

 

Фото: Харківська ОВА

Якщо розглядати питання фортифікацій суто на рівні зон відповідальності, то Синєгубов має рацію. Ми зможемо дізнатись про наявність та рівень ефективності споруд, що були побудовані приватними компаніями та профінансовані ОВА тоді, коли ворог наблизиться до них (варто також зазначити, що їхнє планування та розташування були розроблені військовими). З огляду на активне просування ворога на певних напрямках фронту, на жаль, маємо всі шанси спостерігати таке наближення до кінця літа. 

Але цей текст – не про пошук винних. Настав час дивитись на фортифікації ширше. Фортифікації – не тільки справа військових. Не є вони і простою сукупністю вигідних державних будівельних контрактів. 

Фортифікації – це стратегічний виклик як військовому, так і цивільному керівництву країни. Цей виклик тісно повʼязаний не тільки з ходом бойових дій, а також із загальним майбутнім країни, яка, на жаль, продовжує бути під загрозою знищення. Прагнення копатися має стати частиною нової національної ідеї.

 
Інженери 63-ї бригади копають траншеї в Миколаївській області в листопаді 2022-го
Фото: Френсіс Фаррелл

Нова парадигма

Моя фіксація на темі фортифікаційних споруд у цій війні почалася у листопаді 2023 року у Покровську. Там в ресторані я зустрівся зі своїм другом, піхотинцем 47-ої механізованої бригади. Моє знайомство з ним сталося на початку вересня, коли його підрозділ ще стояв на Запорізькому напрямку. Тоді він здався мені напрочуд позитивною та веселою людиною. Цього разу він був іншим.

"Як заїхали на цей напрямок, не було підготовлених позицій – другої лінії оборони взагалі немає, – сказав він мені. – Воюємо з простих ям та траншей, які самі викопуємо під постійними обстрілами".

Це було за місяць від початку російського наступу на Авдіївку – час, коли уявлення про майбутній хід війни у багатьох з нас змінилося кардинально. Після чотирьох місяців спроб, український літній контрнаступ, в якому 47 бригада зіграла ключову роль і, на жаль, втратила багато вмотивованих, ідейних бійців, закінчився без стратегічного успіху, тобто справжнього прориву в сторону Азовського моря. Серед причин такого результату називають затримки західної допомоги, витік планів до Росії, та помилки командування. Але перша і, можливо, головна причина – це те, що ворог добре підготувався. Вони побудували цілу систему мінних полів та оборонних рубежів по старій доктрині глибинної оборони.

Так звана "Лінія Суровікіна", яку росіяни почали будувати ще за кілька місяців до контрнаступу, і яка часто була об'єктом жартів у соцмережах, спрацювала. Уже восени росіяни пішли у новий наступ, не менш інтенсивний, ніж наступ на Бахмут. Як скоро виявилось, Україна вчасно не підготувала нічого подібного до "Лінії Суровікіна".

Кінець українського контрнаступу, перехоплення ініціативи Росією, перехід ВПК Росії на воєнні рейки та паралельна затримка ухвалення воєнної допомоги Україні Конгресом США – фактори, які призвели до нової парадигми війни. В осяжному майбутньому прямої дороги до перемоги шляхом вдалих масштабних контрнаступальних операцій, як це було восени 2022, вже немає. Україна знову бореться за виживання. Якщо провал у наступі може призвести до втрати шансу на звільнення територій, то провал в обороні точно призведе до окупації нових територій, знищення міст та сіл, які раніше знаходилися на відносно безпечній дистанції від фронту і, за реалізації максималістських цілей Росії, втрати незалежної України.

Попри надію на позитивний вплив постачання F-16, розвитку ВПК у Європі та вдома, й досягнення рішучої переваги у технологіях, час у цій війні скоріше за все гратиме на користь Росії. Саме тому будь-який позитивний сценарій для України починається з якомога більш міцної оборони. 

 
Харківська територіальна оборона на російському кордоні в квітні 2023-го
Фото: Френсіс Фаррелл

Досягнення миру шляхом переговорів може бути відносно вигідним та з мінімальною загрозою повторного вторгнення лише у тому разі, якщо Москва буде переконана в тому, що нові спроби захопити українські території можуть закінчитися тільки кривавим провалом. Якщо говорити про велику перемогу, з поверненням кордонів 1991 року, то вона може статися тільки у разі критичного виснаження ворожої армії і паралельно максимального збереження власних сил та людей. Шлях і до одного, і до іншого сценарію можливий тільки через надефективну оборону, якої не може бути без надміцних фортифікацій.

Що ми маємо?

Не випадково так сталося, що ініціатива системно взятися за побудову фортифікацій зʼявилася саме тоді, коли цю нову парадигму у війні стало неможливо оскаржити. Росіяни мудро користувалися періодом наступу на Бахмут, щоб міцно укріпитися на менш інтенсивних напрямках. Україна ж почала масово будувати другу та третю лінії оборони, паралельно відбиваючи інтенсивні наступальні дії ворога. Отже, що було зроблено станом на зараз? 

Ближче до нуля, там, куди у будь-який момент можуть прилетіти снаряди чи дрони, над фортифікаціями працюють підрозділи, які там дислокуються, разом з інженерами Державної служби спеціального транспорту та Сил підтримки. Публічної та обʼєктивної інформації про рівень компетентності та ефективності цієї роботи досить мало. Ситуація також дуже відрізняється залежно від напрямку та підрозділу. 

На жаль, приклад останніх місяців, включно з наступом на Харківщині, демонструє патерни недоліків. Спілкуючись з аеророзвідниками та піхотинцями з підрозділів, яких направили стримувати новий наступ на Харківщині, я дедалі частіше чую, що відсутність або неефективність перших двох ліній є нормою, а не виключенням. 

 

Фото: Харківська ОВА

Схожий досвід був і на Донеччині. Як заявив речник ОСУВ "Таврія" Дмитро Лиховій у березні, "активні роботи" над фортифікаціями позаду міста Авдіївка почалися тільки у грудні минулого року (тобто два місяці після початку масштабного наступу на місто), і після втрати міста вони стали "активнішими." Порівнюючи такий повільний прогрес з тим завзяттям, з яким Росія закопується в кожен кілометр захопленої нею української землі, ситуація видається вкрай сумною. Попри заяви від вищого командування про стабілізацію фронту вздовж нової лінії оборони після виведення військ з Авдіївки, протягом минулих двох місяців ворог вже пройшов цю "нову" лінію та прорвався вперед на 10 кілометрів під Очеретиним – тепер ми маємо не Авдіївський, а Покровський напрямок.

Про третю лінію, обладнану бетонними укриттями та побудовану цивільними підрядниками, ми чули, що замість ліній, схожих на ті, що зробили росіяни, було вирішено будувати систему взводних опорних пунктів (ВОПів). Тобто замість своєї Лінії Зеленського/Умєрова/Сирського, ми маємо наразі мережу декількох тисяч маленьких фортець. Хто у цьому році їхав з Харкова, Запоріжжя чи Краматорська в сторону фронту, скоріше за все, бачив пару таких екземплярів: свіжо викопані конструкції, переважно з деревини, з кількома залізобетонними бункерами. Десь їх ще добудовують, десь вже завершили. Складно сказати, як ці ВОПи покажуть себе у бою, але на сьогодні до них вже є питання. Їх багато, але простір між ними часто теж великий. Вони часто розташовані просто неба, без візуального маскування, що робить бійців більш вразливими перед ворожими дронами.

Останній і, можливо, найбільш показовий фактор. На початку травня, Міноборони заявило, що будівництво фортифікацій у Сумській, Запорізькій, Донецькій, Херсонській та Харківській областях "підходить до завершення." Саме на Харківщині, за словами Синєгубова, роботи мали завершитися до 1 червня (за виключенням тих, які залишаються недобудованими через обстріли). Поки не було оголошено про новий етап будівництва, проте постає питання, а що таке взагалі "завершення побудови фортифікацій"? Коли Росія так активно наступає на кількох напрямках, хіба ми можемо розраховувати, що процес будівництва укріплень має кінець?

Наразі вже є багато і буде ще більше дискусій про корупцію, про те, скільки з виділених на фортифікації коштів пішли незрозуміло куди. Але ця колонка про інше – про необхідність всім нам переосмислити підхід до одного з найбільших викликів цієї війни. 

 
Фото: Командування Сил підтримки Збройних сил України

Є враження, що після закінчення контрнаступу, військове та політичне керівництво країни різко зрозуміло, що потрібні фортифікації по всій ліній фронту. Задача масштабна і складна; на відміну від ворога, в України немає ресурсу у вигляді залучення до побудови фортифікацій маси мігрантів, що працюють у напіврабських умовах. Розв'язання ж нашої проблеми було звужено до найбільш базової одиниці – ВОПа, з чітким розділенням зон відповідальності: ОВА будуватимуть багато ВОПів далі від фронту, а військові інженери будуть робити щось ближче за можливості. Коли роботи будуть "завершені," то можна буде сказати суспільству, що всі виконали свої поставлені задачі, і далі чекати. Сьогодні ми вже помічаємо наслідки цього підходу, але це не значить, що ситуацію пізно змінити.

Екзистенційна необхідність

Останніми місяцями низка провідних воєнних експертів прийшла до певного консенсусу, що головними стратегічними проблемами, які Україні необхідно вирішити у 2024 році, є мобілізація, боєприпаси та фортифікації. Щодо боєприпасів, особливо снарядів 155-мм та ракет західних систем ППО, Україна довгий час буде залежати від партнерів, від їхніх далеко ненадійних слів про підтримку Україні "стільки, скільки треба." Мобілізація, тобто поповнення бойових підрозділів, створення нових резервів, умов для ротації та (може колись) демобілізації, залишається найболючішим внутрішнім викликом для держави та суспільства. Мобілізація є обов'язковою задля збереження країни від зовнішньої загрози, але її проведення та розширення зʼїдає зсередини – економічно та демографічно.

Фортифікації – це те, що Україна може зробити сама. Це пряма інвестиція у рятування життів, території, а, може, і країни в цілому. 

 
Харківська територіальна оборона на російському кордоні в квітні 2023-го
Фото: Френсіс Фаррелл

Уявімо успішну побудову міцних рубежів, які зможуть так само ефективно зупиняти ворога (при забезпеченні особовим складом та озброєнням), як власні фортифікації змогли надати перевагу росіянам минулого літа. Це буде неймовірна внутрішня перемога та досягнення держави загалом, що продемонструє її силу, компетентність та єдність між політичним та військовим керівництвом. Ще важливішим є те, що це зменшить кількість загиблих воїнів та ворожих просувань, результатом яких, зазвичай, є знищення всього живого у місцевості. Стабілізація стратегічної оборони надасть бойовим підрозділам більше можливостей для ротації та відновлення, а країні загалом – можливостей відбудови економіки без страху програти. У майбутньому, якщо Росія продовжуватиме даремно битися об українські рубежі, можуть зʼявитися умови, щоб знову піти вперед і звільняти території.

Щодо конкретних кроків, то ось декілька прикладів того, що можна зробити зараз:

  • ретельна та прозора робота над помилками та недоліками у наявних фортифікацій, що були як і у військовій, так і у цивільній зонах відповідальності, звільнення посадових осіб, які відповідали за роботи, які не було виконано;
  • анонс і планування наступного етапу будівництва;
  • залучення більшої кількості міністерств до задач, повʼязаних з побудовою фортифікацій (по прикладу сфери виробництва БПЛА);
  • розширення і відповідне пріоритетне забезпечення Сил Підтримки та Державної Служби Спеціального Транспорту;
  • активне винесення питання фортифікацій на міжнародний рівень, пошук фінансової допомоги, створення нових "коаліцій" по мінах та інженерній техніці; 
  • розгляд доцільності застосування підрозділів мобілізованих вʼязнів, як робочої сили для будівництва фортифікацій.

З боку суспільства маємо тримати медійний фокус на цій темі, спостерігати за процесом, і за потреби притягувати керівництво до відповідальності, опираючись на тверді факти, а не необґрунтовані звинувачення.

 

І головне: Україні, а особливо вищому керівництву, потрібен проактивний та цілісний підхід в питанні фортифікацій. Підхід, який буде мати характер, схожий на елемент національної ідеї. Протягом повномасштабного вторгнення, символом українського спротиву стала концепція "незламності," і вся країна чітко зрозуміла важливість концепції "укриття" – зберігати життя, ховаючись під землею. Для довгострокової перспективи незламної України, пріоритетом має бути створення якомога міцніших укриттів для бійців у вигляді фортифікацій.

Маємо донести до рівня держави та суспільства ту базову пораду, яку дають новачкам у війську: "Хочеш жити – копай!".

Френсіс Фаррелл – журналіст The Kyiv Independent. З серпня 2022 року працює воєнним репортером, висвітлюючи повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Випускник Лейденського університету та Університетського Коледжа Лондона. 

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Що буде із держборгом України

Революція в індустрії напівпровідників: зростання на 50% завдяки ШІ

Що з дровами для зими?

Деклараційна кампанія КІК: багато питань попереду

Поразка з далекосяжними наслідками. 4 висновки з матчу Румунія — Україна

Мертві банки не гудуть