Чому майбутні війни будуть дешевшими — і саме тому ще більш небезпечними

Коли ми на початку повномасштабного вторгнення просили в партнерів танки, літаки й далекобійну артилерію, логіка була очевидною: класична війна потребує класичних інструментів. Якби цей запит був задоволений одразу й у повному обсязі, можливо, сьогодні ми говорили б про інші уроки. Але історія склалася інакше.

Дефіцит ресурсів стимулював інженерні таланти до розробки інновацій, завдяки яким Україні довелося стрибнути в майбутнє швидше за інших. І це майбутнє – про дешевшу війну. І саме тому – ще більш небезпечну.

Демократизація ураження

Головний висновок цієї війни простий і тривожний: вартість знищення цілі стрімко падає. Ще недавно для ураження об'єкта на відстані сотень або тисяч кілометрів потрібні були крилаті ракети – складні, дорогі, обмежені в кількості. Сьогодні аналогічний ефект дедалі частіше досягається засобами, які коштують на порядки дешевше. Причина – не лише в самих дронах. Причина – у трьох технологічних зсувах.

Перший – доступність компонентів. Часи холодної війни, коли для створення перехоплювача потрібні були унікальні лампи з напиленням золота, минули. Тепер на заміну їм прийшли масові компоненти, які можна знайти у звичайній побутовій техніці.

Другий – еволюція навігації. Замість масивних і дорогих лазерних чи механічних гіроскопів – дешеві чипи, що забезпечують необхідну точність.

Третій – цивільні технології на службі смерті. Найкращий приклад – зв'язок. Технології, розроблені для телетрансляції спортивних матчів на стадіонах, де тисячі смартфонів створюють перешкоди для сигналу, виявилися ідеальними для керування дронами в умовах РЕБ.

Дешеве переміщення, дешева навігація та дешевий зв'язок – технології, які створювалися для мирного життя, фактично знизили поріг входу у війну. Тепер не потрібно бути наддержавою, щоб завдати болючого удару.

Парадокс дешевизни

Здавалося б, дешевша війна – це добре. Менше витрат, більше ефективності. Але в реальності все навпаки. Коли вартість входу падає, кількість виробників зростає. Якщо раніше високоточна зброя була прерогативою кількох держав, то тепер її аналоги можуть створювати значно більше гравців – включно з тими, кого раніше не розглядали як серйозну силу. Це змінює саму природу стримування.

Раніше війна була дорогою – і тому рішення про її початок було складнішим. Тепер вона стає дешевшою – а отже, і спокуса застосувати силу зростає.

Найрадикальніша зміна відбулася у дальньому бою. Постріл на 10 кілометрів і раніше, і зараз коштує приблизно співмірно. Але зі збільшенням дистанції різниця стає драматичною. Там, де раніше потрібна була ракета за мільйони доларів, сьогодні працюють значно дешевші рішення. А коли дальність стрімко дешевшає, тил більше не є безпечним. Географія більше не гарантує захисту.

Що насправді дорожчає? Попри здешевлення "заліза", є те, що стрімко зростає в ціні.

По-перше, найдорожчим активом стають люди з компетенціями. Оскільки компоненти у всіх приблизно однакові, перемагає той, хто швидше розуміє, яка саме технологія потрібна тут і зараз.

По-друге, дорожчає цикл підтримки продукту. Оскільки поле бою змінюється динамічно, техніка, що працювала минулого тижня, може стати неактуальною сьогодні. Потрібно постійно інвестувати в людей, тестування та швидку адаптацію продукту під нові умови. Це означає, що найдорожчим стає не виробництво, а безперервне переосмислення війни.

Війна як сервіс

Ще один важливий зсув: продукт більше не має цінності сам по собі. Просто продати зброю – недостатньо. Цінність створюється в комплексі:

• технологія;
• її постійна модернізація;
• навчання;
• інтеграція у конкретний театр бойових дій.

Фактично війна переходить у модель "solution", а не "product". І тут Україна має унікальну перевагу – досвід, здобутий у реальному часі. З отримувача допомоги ми перетворилися на світовий хаб воєнних інновацій. Саме тому інновації більше не є вузьким місцем. Майже всі ключові рішення вже знайдені.

Вузьке місце – масштабування. Перемагає не той, хто придумав, а той, хто зміг швидко виробити, швидко доставити та швидко адаптувати.

Це змінює і роль партнерств. Кооперація з Європою – це вже не лише про допомогу, а про спільну екосистему виробництва, фінансування і розвитку. Об'єднання українського досвіду та західного капіталу не просто пришвидшить виробництво – воно його здешевить за рахунок ефекту масштабу. У нас є технології, які потрібні фронту, але в держави не завжди вистачає коштів на закупівлю всього об'єму. Європа може закрити цей фінансовий розрив.

Нова небезпека

У підсумку ми приходимо до головного. Майбутні війни – це війни точних, менш передбачуваних та дешевих ударів. І у цьому найбільша небезпека. Адже коли дешевше атакувати, легше масштабувати сили та змінювати тактику, кожна маленька група може завдати непоправної шкоди великій державі. Через це світ стає більш нестабільним. Україна сьогодні – це не лише країна, яка обороняється. Це місце, де формується нова логіка війни. Ми вже знаємо, як виживати й перемагати, тому питання вже не в тому, чи готові ми до війни майбутнього. Питання в тому, чи готовий до неї світ.

Богдан Сас, співзасновник компанії Buntar Aerospace Богдан Сас