Морська освіта України: кого і для чого ми готуємо?
Україна — морська держава. І це не красиве формулювання зі стратегій і доктрин. Сьогодні це питання нашого виживання. Від того, чи контролюємо ми власне море, залежить робота портів, експорт, економіка, міжнародна торгівля і, зрештою, здатність країни вести війну.
Повномасштабне вторгнення росії змінило наше уявлення про Чорне море. Україна, яка на початку великої війни мала значно слабші традиційні військово-морські спроможності, змогла нанести серію асиметричних ударів, відібрати у противника ініціативу на значній частині акваторії, відсунути російський флот від українського узбережжя на тилові бази та на тривалий час забезпечити функціонування морського коридору.
Це стало можливим завдяки людям. Військовим морякам: командирам, інженерам, фахівцям із навігації, озброєння, зв'язку, безпілотних систем і десятків інших спеціальностей. Тим, кого готує Інститут Військово-Морських Сил.
І саме тому сьогодні я хочу поставити питання, яке давно назріло. Чи відповідає система морської освіти України потребам держави, яка веде найбільшу війну в Європі з часів Другої світової? На мою думку, відповідь очевидна: вона потребує глибокого переосмислення.
До повномасштабної війни Україна була одним із важливих постачальників кадрів для світового торгівельного флоту, посідаючи, за даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), шосте місце. На комерційних суднах планети офіційно працювало близько 47 тисяч українців, або 4,04% плавскладу, причому експерти вважають, що реальна їхня кількість набагато більша - до 200 тисяч.
Українські моряки працювали на суднах під прапорами інших держав. Морська професія була однією з небагатьох, яка дозволяла українцям отримувати конкурентну зарплату на глобальному ринку, але податки здебільшого вони платили поза межами нашої держави.
Для цього в Україні сформувалася велика система підготовки цивільних морських фахівців. Її основу становлять державні та приватні заклади освіти, навчально-тренажерні центри, численні програми підготовки й перепідготовки.
За радянських часів в Україні фахівців для цивільного флоту (йдеться виключно про суднові, корабельні, спеціальності - судноводіїв, механіків, радистів тощо) готував лише один виш, а саме Одеське вище інженерне морське училище імені Ленінського комсомолу. Нині це національний університет "Одеська морська академія".
Сучасний "пул" морських вишів набагато більший. Якщо не брати до уваги навчальні заклади, що залишилися на тимчасово окупованих територіях, і відокремлені структурні підрозділи на кшталт двох дунайських інститутів ОМА і ДУІТ, їх шість. Це Національний університет "Одеська морська академія"; Одеський національний морський університет (колишній Одеський інститут інженерів морського флоту), де також готують судноводіїв та механіків; Державний університет інфраструктури та технологій (Київ), Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (Миколаїв), Херсонська державна морська академія і приватна установа "Морський інститут післядипломної освіти імені контрадмірал Федора Ушакова" (Херсон). Остання, попри слово "післядипломної" в назві, приймає на перший курс і вчорашніх школярів. Спеціалізації тут ті самі, що й у ХДМА.
В мирний час така система мала свою логіку. Світовий ринок потребував моряків, Україна могла їх готувати. Українці могли працювати за кордоном. Але війна змінює не лише кордони, вона змінює державні пріоритети. І головне питання сьогодні полягає не в тому, чи потрібні Україні цивільні моряки.
Звичайно, потрібні. Питання в іншому: чи правильно ми розподіляємо державні ресурси між підготовкою кадрів для комерційного (транснаціонального) ринку та підготовкою фахівців, від яких безпосередньо залежить оборона держави?
Війна змінила Україну. Сьогодні Україна потребує сильних Військово-Морських Сил. Потребує не завтра, не після війни, а саме зараз. ВМС — це не лише кораблі. Сучасна морська війна — це ракетне озброєння, морські безекіпажні та безпілотні системи, підводні технології, а ще розвідка, зв'язок, системи ситуаційної обізнаності й управління. Це десятки складних військових спеціальностей.
За кожною технологією стоїть людина, яку треба не просто навчити, а ще й виховати як командира. Сформувати відповідальність, вміння приймати рішення, діяти в умовах невизначеності.
Саме тому підготовка військового моряка не може бути побічним напрямком розвитку морської освіти. Це має бути одним із державних пріоритетів — особливо зараз, коли Україна створює нову модель військово-морської війни, коли технології змінюються швидше, ніж ми встигаємо робити підручники.
Сьогодні Інститут Військово-Морських Сил є єдиним в Україні профільним військовим закладом, який готує офіцерів для національного військового флоту, Морської охорони Державної прикордонної служби, Сил спеціальних операцій, Головного управління розвідки, Служби безпеки України, інших складових сектору безпеки і обороні. Він був утворений шляхом реорганізації Академії Військово-Морських Сил, яка після тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у 2014 році була передислокована на материкову частину України.
Це був складний шлях. В Одесі ми були вимушені починати життя заново. Будувати навчальну базу, формувати колектив, відновлювати систему військово-морської освіти. На жаль, власних фондів Інститут так і не отримав — він досі є структурним підрозділом Національного університету "Одеська морська академія". І, треба визнати, тягне жалюгідне існування. Чисельність не більше батальйону, мізерна матеріально-технічна база, складні відносини з цивільною академією, яка буквально дозволяє військовим морякам користуватися своїми багатствами. А частіше відмовляє в елементарному. Навіть з деяких приміщень намагалися виселити. Зараз Інститут знаходиться на розосередженні і інших місцях дислокації, але проблему це не знімає.
Між тим, за роки передислокації вдвічі зросло державне замовлення на підготовку офіцерів ВМС, відповідно збільшилася кількість постійного складу, зокрема наукових та науково-педагогічних працівників. Сьогодні ми готуємо фахівців за напрямами, яких ще кілька років тому просто не існувало в українській освіті.
Сучасна війна змусила нас змінюватися.
Але проблема лишається: наші потреби ростуть значно швидше, ніж можливості матеріальної бази. Неможливо будувати флот на ентузіазмі. Українські військові моряки давно навчилися робити більше, ніж від них очікують. Відновлювати, будувати, винаходити, адаптувати цивільні технології для військових потреб, створювати нове там, де, здавалося б, немає нічого. Ця здатність стала однією з причин успіху України на Чорному морі.
Але є речі, які не можна постійно компенсувати ентузіазмом. Не можна нескінченно будувати систему військової освіти виключно завдяки ініціативі офіцерів, допомозі волонтерів і міжнародних партнерів. Не можна вимагати від військового закладу підготовки офіцерів XXI століття, залишаючи його з інфраструктурою, яка не відповідає масштабу поставлених завдань. Без повноцінних навчальних корпусів, лабораторій, тренажерних комплексів, полігонів, спортивної інфраструктури, гуртожитків.
В минулому році народний депутат багатьох скликань, голова Меджлісу кримськотатарського народу в 1991-2013 роках, Герой України Мустафа Джемілєв звернувся з листом до тодішнього міністра оборони Рустема Умерова, в якому запропонував революційний варіант: давайте на базі Одеської морської академії відродимо Академію військово-морських сил. У якій буде один або два цивільних факультети такі приклади мають місце один з них Військово-морська академія ім. Ніколи Вапцарова (ВМАНВ) — основний морський вищий державний навчальний заклад Болгарії, розташований у місті Варна.
Ідея насправді напрошувалася давно. Питання лише в державних пріоритетах. Держава має переглянути співвідношення ресурсів, які спрямовуються на підготовку цивільних і військових морських фахівців. Тому всі ресурси потрібно спрямувати на підготовку військових моряків, а цивільні фахівці - це друга черга (навіщо витрачати колосальні суми державних грошей на утримання корпусів в яких навчають студентів 99% з яких не будуть працювати ні на державу, ні в державі).
На жаль, ініціатива Джемілєва знайшла розуміння лише у військових колах. Його звернення переправили тодішньому міністру освіти і науки Оксену Лісовому, який відповів суворою відмовою. Якщо коротко, то військові не заслуговують жодної довіри, вони все зруйнують, а ще реорганізація ОМА призведе (увага!) до проблем із безпекою в Чорному морі. Відповідь МОН від 03.02.2025 №1/2102-25.
Ось цитата:
"Приєднання Національного університету "Одеська морська академія" як єдиного і основного на цей час діючого вітчизняного вищого навчального закладу в морській сфері з національним статусом (це неправда, - Авт.) до вищого військового навчального закладу призведе до ліквідації університету і нестиме загрозу національній безпеці у сфері морської діяльності. Ця загроза полягатиме у відсутності забезпечення сталого економічного та соціального розвитку суспільства шляхом згортання та недоступності демократичного цивільного контролю за навчанням та підготовкою цивільних фахівців у сферах торгівельного мореплавства, морського транспорту, суднобудування, судноремонту, використання ресурсів моря та рибного господарства як сфер морської галузі національної економіки України і яка в подальшому чомусь здійснюватиметься у вищому військовому навчальному закладі Збройних сил, який належатиме до сфери управління Міністерства оборони України".
Позиція МОН демонструє формально-бюрократичний підхід, який не враховує безпекових реалій воєнного часу. Національну безпеку у "сфері морської діяльності" зараз і найближчими роками, а то й десятиліттями забезпечуватимуть лише Військово-Морські Сили Збройних Сил України в тісної взаємодії з іншими компонентами Сил безпеки та оборони.
Освітня діяльність НУ "Одеська морська академія" цю сферу жодним чином не зачіпає, якщо її випускники й працюють на балкерах і контейнеровозах (ні, не працюють), які беруть участь у морському коридорі, то винятково як вільнонаймані працівники в комерційних структурах. Зрештою, безпеку цивільного судноплавства в українському морському коридорі забезпечують військовослужбовці Сил оборони, які щодня ризикують життям, захищаючи можливість функціонування цього коридору. Саме цей фактор також має враховуватися при визначенні державних пріоритетів у морській освіті.
До речі, при всій повазі, за роки повномасштабної війни НУ "Одеська морська академія" значно скоротила обсяги підготовки. Їхні корпуси пустують, деградуючи в інженерному плані. Їх вимикають від опалення, "консервують".
Я не закликаю закривати цивільні морські університети і не вважаю, що Україна має відмовитися від підготовки фахівців для торгівельного флоту. Навпаки. Морська економіка після війни буде одним із найважливіших чинників відновлення держави. Нам потрібні моряки. Потрібні суднобудівники, портовики, морські інженери, цивільні судноводії, механіки, радисти тощо. Всі потрібні! Але перш за все нам потрібна державна стратегія та пріоритети.
Система морської освіти України значною мірою формувалася під логіку освітнього ринку. Де є попит — там відкривається спеціальність, де можна набрати студентів — там з'являється програма, де є контракт — там є фінансова мотивація. Для приватного сектору це нормально, для держави — ні.
Враховуючи вимоги Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 286-р, яка передбачає оптимізацію системи вищих навчальних закладів, Міністерством освіти і науки України проводиться робота щодо реорганізації Національного університету "Одеська морська академія" та Одеського національного морського університету і утворення на їх базі Українського державного морського університету. Це дає реальну надію, що частина матеріально-технічної бази, яка вивільниться в процесі об'єднання, буде передана для розміщення Військово-морської академії.
Держава повинна насамперед відповісти на просте запитання: яких фахівців вона потребує? І вже після цього визначати, скільки закладів освіти необхідно, які спеціальності вони повинні забезпечувати, яку матеріальну базу повинні мати, скільки коштів держава готова вкладати у підготовку кадрів. А якщо це стосується сектору оборони, то треба відкинути ринкову логіку. Бо йдеться не про гроші, а про наше виживання, виживання країни.
Прямо зараз наш ворог — російська федерація — системно нарощує кількість вищих військових навчальних закладів. І посилює спроможності тих, що існують. В рф вже є 44 діючих ВВНЗ, та іхніх філій, з яких у 2025 році випущено близько 17,6 тис. офіцерів. Я не є прихильником збільшення кількості ВВНЗ, але вважаю що в кожному виду Збройних Сил України повинна бути своя академія (університет).
Це постійна гонка, змагання. Логіка війни. Ще раз, я не проти підготовки цивільних моряків, але ж не за рахунок підготовки військових під час найстрашнішого випробування для нашого народу. Ситуація, при якій військові вимушені щось просити, домовлятися, перебувати в статусі гостей, неприпустима (те більш що частина навчально-матеріальної бази на якої зараз розміщається НУ ОМА була побудована спеціально для підготовці офіцерів запасу для підводних сил радянського союзу).
Керівництво держави це розуміє, тому було видано Указ Президента України №583/2026 від 4 липня "Питання створення Військово-морської академії", зараз крок за Кабінетом Міністрів України, чи спроможен новий уряд вирішити питання фондів для нового ВВНЗ яке не вирішувалось протягом десятиліть, чи вони як їх попередники перешлють в Міністерство Оборони відповідь, яку їм підготують у цивільному ВНЗ про те як цивільні моряки забезпечують обороноздатність держави з морського напрямку?
Ми можемо й надалі сперечатися про структуру навчальних закладів, про підпорядкування, майно, аудиторії та корпуси.
Але це не відміняє найголовнішого: чи отримує єдиний в Україні профільний військово-морський заклад освіти все необхідне для підготовки офіцерів, від яких залежить безпека нашої держави?
Україні потрібна не просто система підготовки військових моряків. Україні потрібна інституція, яка формуватиме військово-морське мислення держави — поєднуватиме освіту, науку та розвиток військового мистецтва. Вона має спиратися на унікальний бойовий досвід України, інновації, багатодоменні операції, безпілотні системи, мережеве управління та стандарти НАТО.
Бойовий досвід має властивість зникати разом із поколінням його носіїв, якщо його не перетворити на знання, доктрину, методики підготовки та військову науку. Україна вже отримала унікальний досвід сучасної морської війни. Наше завдання — не просто зберегти його, а перетворити на основу розвитку ВМС наступного покоління.
Максим Кіріакіді