Якою мовою Україна передає союзникам досвід сучасної війни

Світ сьогодні стає дедалі турбулентнішим, і в ньому майже не залишилося держав, які можуть гарантувати власну безпеку самотужки. Коли навесні 2026 року іранський режим атакував дронами своїх сусідів у регіоні Перської затоки, по допомогу до України звернулися партнери, зокрема Сполучені Штати. Уже в середині березня на Близькому Сході та в регіоні Затоки працював 201 український військовий експерт із протидії "шахедам".

Безпеку сьогодні будують союзи, а для ефективної взаємодії потрібна спільна мова. Для військових нею стала Military English – мова спільних стандартів, процедур і документів. Проте важливо опановувати її не як набір термінів, а як інструмент мислення і пояснення. Довгий час ми відчували себе not good enough для НАТО, а вивчення англійської часто зводилося до сертифікатів, тестів і завчених фраз. Після 2014 року, а особливо з початком повномасштабної війни, ситуація змінилася. Співпраця із союзниками стала питанням виживання, а англійська – необхідним інструментом цієї взаємодії.

Україна дедалі більше стає країною, яка навчається у партнерів, ба більше, слугує джерелом знань про сучасну війну. У вересні 2025 року під час навчань REPMUS/Dynamic Messenger 25 у Португалії вперше в історії НАТО силами умовного противника керував штаб Військово-морських сил України. Сценарій протидії безекіпажним системам значною мірою формували українські військові, для яких морські дрони є частиною реального бойового досвіду. Згодом у Любліні офіцери Польщі та Німеччини переймали український досвід застосування безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби та розвідки під час семінарів JATEC.

Це не означає, що Україна перестала навчатися у партнерів. Від 2015 року британці в межах операції Orbital, канадійці в межах UNIFIER та американські інструктори готували українських військових. Після 2022 року цю роботу продовжили Interflex та навчальна місія ЄС EUMAM Ukraine. Проте поряд із цим напрямом сформувався зустрічний рух: тепер українські військові дедалі частіше самі передають партнерам знання, здобуті в умовах сучасної війни. Важливо, що ця взаємодія не зводиться до НАТО як інституції. Наші ключові військові партнери – конкретні армії з власними традиціями, доктринами й потребами. Стратегічний оборонний огляд Великої Британії 2025 року, наприклад, ставить за мету інновації, керовані уроками з України, у сферах дронів, даних і цифрової війни. Водночас поруч із ним сформувався зустрічний рух: тепер українські військові дедалі частіше самі передають партнерам знання, здобуті в умовах сучасної війни.

Михайло Федоров, який у січні–липні 2026 року очолював Міністерство оборони, під час візиту до штабу NSATU у Вісбадені сформулював це так: "Україна довела свою спроможність посилювати партнерів. Бойовий досвід, інновації та швидкість адаптації українських Сил оборони є практичним внеском у розвиток сучасної військової доктрини".

Проте мати унікальний бойовий досвід ще не означає вміти його передати. Щоб він став знанням для партнерів, потрібно пояснити, чому певне рішення спрацювало, за яких умов його застосували, які воно має обмеження та як його можна адаптувати до іншої армії.

Командир 2-го корпусу Національної гвардії "Хартія" Ігор Оболєнський сформулював це дуже чітко: "Найперший стандарт НАТО – це мова". Як мовна тренерка, яка готує професіоналів до роботи англійською, я б додала: "Мова в міжнародній військовій взаємодії є не лише стандартом сумісності, а й інструментом, від якого залежить, наскільки точно партнери зрозуміють український досвід і що саме вони зможуть із нього використати".

Від рішення на фронті до знання для союзників

Щоб зрозуміти роль мови в цьому процесі, варто з'ясувати, який шлях проходить бойовий досвід, перш ніж стане знанням для іншої армії. У НАТО цей процес має чітку логіку. Спочатку є спостереження (observation), тобто опис проблеми або успішної практики. Далі – ідентифікований урок (lesson identified), коли встановлено причини та визначено необхідні зміни. І лише після їх впровадження урок стає засвоєним (lesson learned). Українська Доктрина з вивчення та впровадження досвіду, ухвалена 2025 року, використовує схожу логіку. Головний принцип: досвід стає засвоєним не тоді, коли про нього розповіли, а коли він змінив практику.

Український досвід проходить щонайменше три своєрідні "переклади": 

Перший – з дії у слова. Частина бойового досвіду існує як неусвідомлене знання. Військовий може швидко ухвалювати рішення, але не завжди здатний пояснити їхню логіку. Дослідник Ікудзіро Нонака описував перетворення неявного знання на явне як один із ключових етапів створення знань. Досвід, який не вдалося сформулювати, складно передати далі.

Другий – з української мови англійською. Тут важливі професійна термінологія, граматика, вимова та здатність точно формулювати думку. Проте на цьому передання досвіду не завершується.

Третій – з українського військового контексту в контекст партнера. І він, на мою думку, один із найскладніших. Дослідник Том Дайсон зазначає, що нове знання стає корисним, коли його поєднують із наявними практиками організації. Тому українське рішення потрібно співвіднести зі структурою командування, технікою, процедурами та ресурсами партнера.

Цьому процесу сприяє JATEC, перша спільна організація у структурі НАТО та України, яка з лютого 2025 року працює в Бидгощі (Польща) та допомагає інтегрувати український бойовий досвід у доктрини й практики Альянсу. Паралельно розвивається обмін оборонними даними: у квітні 2026 року Україна та Німеччина підписали відповідну угоду, яка, зокрема, передбачає доступ партнерів до даних DELTA та інших цифрових систем. Ініціатива Test in Ukraine дозволяє випробовувати технології в умовах реальної війни.

Проте дані показують результат рішення, але не завжди пояснюють його логіку. Тому важливо передавати те, що я б назвала анатомією українського уроку:

1. Рішення. Що саме зробили.
2. Умови. Місцевість, щільність РЕБ, ресурси, дії противника, час.
3. Логіка. Чому обрали це рішення і від яких альтернатив відмовилися.
4. Результат. Що змінилося і як це оцінили.
5. Межі. За яких умов рішення не працюватиме і як довго залишатиметься актуальним.

Найпростіше передати перший пункт. Значно складніше – решту чотири, хоча саме в них часто міститься найцінніше знання. Водночас нам самим досі бракує інструментів аналізу, які дозволяють із бойового епізоду вивести принцип, а з принципу – рекомендацію для іншої армії. Тому партнери нерідко забирають наш досвід як руду, самі переробляють її та створюють "айфони" – доктрини, навчальні програми, технології. Найцінніша частина цього шляху, а разом із нею і додана вартість, залишається не в нас. Щоб це змінити, потрібні дві речі: уміння аналізувати власний досвід і мова, якою можна донести цей аналіз до союзників.

Чому знання Military English недостатньо

Коли ми говоримо про англійську для військових, легко звести мовну підготовку до професійної лексики. Проте для передання досвіду цього недостатньо. Навіть стандарт НАТО STANAG 6001 оцінює професійний розмовний рівень насамперед через здатність людини виконувати комунікаційні завдання: пояснювати, уточнювати, аргументувати рішення, відповідати на заперечення та відстоювати позицію.

Показово, як змінюються мовні завдання разом із роллю України. На початку 2024 року Ігор Оболєнський, розповідаючи про те, як "Хартія" будувалася за натівськими статутами, говорив: "Все, що потрібно - це трохи знати англійську і читати з першоджерел". Проте передавати власний досвід складніше, ніж вивчати чужий. Потрібно пояснювати рішення, відповідати на непередбачувані запитання та перевіряти розуміння. Фактично ми переходимо до ситуації, коли одним із першоджерел для партнерів стає український військовий досвід.

Додатковий виклик – військова термінологія, яка сформувалася в українському контексті й не завжди має прямі відповідники англійською. Наприклад:

• "Посадка". Буквальне planting не передає значення лісосмуги, для якої доречніше використовувати tree line.
• "Нуль". Перекладу zero недостатньо, адже йдеться про найближчі до противника позиції, які можна пояснити як forward-most positions on the line of contact.
• "Відпрацювати ціль". Залежно від контексту йдеться про engage або strike, а не буквальне work out.
• "Евак". В арміях партнерів розрізняють MEDEVAC (евакуація спеціалізованим медичним транспортом із наданням допомоги дорогою) і CASEVAC (вивезення пораненого доступним транспортом). Для штабного планування ця різниця впливає на розрахунок необхідних сил і засобів.

Кожна така розбіжність може здаватися незначною. Проте разом вони здатні змінити уявлення партнера про умови, за яких українські військові ухвалювали рішення, а отже, і висновки, які він зробить із цього досвіду.

Що губиться під час передавання військового досвіду

Помітити неправильний переклад відносно просто. Значно складніше виявити ситуацію, коли співрозмовники вважають, що зрозуміли одне одного, але насправді по-різному інтерпретували сказане.

У лінгвістиці є поняття let it pass: людина може пропустити незрозумілий фрагмент, сподіваючись зрозуміти його з контексту. У звичайній розмові це допомагає підтримувати комунікацію, але під час передавання бойового досвіду створює ризик пропустити важливу умову, без якої рішення не спрацює. Дослідник менеджменту Габріель Шуланскі проаналізував 122 випадки передання найкращих практик в організаціях і визначив одним із головних бар'єрів складність самого знання. Його важко передати, якщо отримувачеві бракує контексту або розуміння причин певного результату. У військовій сфері ставки значно вищі. На мою думку, під час передавання українського досвіду особливо легко втратити чотири складові.

1. Контекст. Рішення завжди залежить від конкретних умов: рельєфу, щільності РЕБ, ресурсів, погоди та дій противника. Для українського військового ці обставини можуть бути очевидними, але для партнера їх потрібно пояснювати так само чітко, як саме рішення.

2. Логіка рішення. Важливо пояснити не лише що зробили, а й чому. Наприклад, FPV-дрони на оптоволокні стали однією з тем інноваційних челенджів JATEC. Проте цінність досвіду полягає не тільки в описі технології, а й у поясненні, чому попереднє рішення перестало працювати, які переваги дала альтернатива та якою була ціна вибору. У доктринах НАТО та США є поняття commander's intent, або задум командира. Розуміння мети та бажаного результату дозволяє підлеглим адаптувати дії до змін. Так само і з переданням досвіду: знаючи лише що зробили, партнер може спробувати це повторити. Розуміючи чому, зможе адаптувати рішення до власних умов.

3. Обмеження та актуальність. Важливо пояснювати, де рішення перестає працювати і як довго залишається актуальним. Ігор Оболєнський звертав увагу, що західні польові статути можуть оновлюватися раз на пів року, тоді як підходи до застосування дронів на українському фронті змінюються за кілька тижнів. Тому разом із досвідом потрібно передавати його умовний "термін придатності", інакше партнер ризикує засвоїти урок війни, яка вже змінилася.

4. Професійні нюанси. Скорочення, сленг, неписані правила та способи взаємодії між підрозділами можуть бути зрозумілими українським військовим, але не іноземним партнерам. Без пояснення цих деталей партнер заповнюватиме прогалини власними припущеннями, які не обов'язково відповідатимуть українській реальності.

У методиці викладання мов для такої роботи існує поняття медіації. У Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти її виокремлюють як самостійний вид мовленнєвої діяльності. Йдеться про здатність пояснювати поняття, передавати зміст і допомагати людям із різним досвідом формувати спільне розуміння.

Проте недостатньо правильно пояснити інформацію. Потрібно перевірити, як її зрозумів партнер. Для цього у викладанні мов використовують запитання на перевірку розуміння (concept-checking questions, CCQs), а у військовій практиці – близький за логікою інструмент back-brief, коли підлеглий своїми словами відтворює завдання.

Цей принцип можна застосувати й під час передавання досвіду союзникам. Замість формального "Чи все зрозуміло?" запитати: "Як би ви застосували це у своєму підрозділі?" або "Яка умова тут була ключовою?". Так можна перевірити, чи вдалося передати не лише слова, а й зміст.

Чому одного універсального курсу Military English недостатньо

Якщо завдання військового полягає в тому, щоб говорити англійською й водночас точно передавати професійний досвід, універсального курсу Military English для всіх буде недостатньо. Адже комунікаційні завдання військових суттєво відрізняються залежно від їхньої ролі та формату взаємодії з партнерами. Наприклад:

• Оператор або командир ударного підрозділу під час спільних навчань може пояснювати тактику безпосередньо в полі, часто в умовах обмеженого часу, коли потрібно одночасно говорити, демонструвати дії та відповідати на запитання.
• Штабний офіцер, який працює в JATEC або бере участь у командно-штабних навчаннях, має працювати з аналітичними звітами, брати участь у варгеймах і професійних дискусіях, аргументувати свою оцінку та відповідати на заперечення.
• Сержант-інструктор, який навчає іноземних військових, має послідовно пояснювати дії, перевіряти розуміння, давати зворотний зв'язок і виправляти помилки.
• Офіцер, залучений до спільного планування, має не лише знати термінологію, а й працювати за спільними процедурами та з тими самими форматами документів, що й партнери.
• Бойовий медик працює зі стандартизованими форматами запиту на евакуацію та передавання інформації про пораненого, де точність комунікації безпосередньо впливає на швидкість подальших дій.

Отже, двоє військових можуть мати однаковий рівень англійської, наприклад B2, але потребувати зовсім різної мовної підготовки.

Саме тому мовну підготовку варто починати не лише з визначення рівня англійської, а й з аналізу професійних завдань військового. У прикладній лінгвістиці цей підхід називають аналізом потреб (needs analysis). На його основі формується комунікаційний профіль: що саме військовий має робити англійською, з ким спілкуватися та з якими документами працювати. Закон "Про застосування англійської мови в Україні" вже передбачає мовні вимоги для визначених категорій військовослужбовців, перелік посад яких встановлює Кабінет Міністрів. Проте важливо визначити не лише кому потрібна англійська, а й для яких конкретних професійних завдань. Саме на цьому має ґрунтуватися підготовка.

Як готувати військових до ролі тих, хто передає досвід

З досвіду роботи з професіоналами високого рівня я бачу закономірність: людина використовує англійську так, як її до цього готували. Проте передання військового досвіду рідко відбувається за сценарієм. Партнери можуть ставити непередбачувані запитання, заперечувати або намагатися адаптувати українські рішення до власних умов. Тому мовна підготовка має відтворювати реальну професійну взаємодію. Я б виділила п'ять принципів.

1. Тренувати реальні професійні ситуації. Брифінги, розбір бойових кейсів, аргументація рішень і робота з документами мають ставати практичними симуляціями. Якщо військовий братиме участь у спільному плануванні, на заняттях варто моделювати дискусії, у яких потрібно пояснювати рішення та відповідати на заперечення.

2. Готуватися до непередбачуваних запитань. Підготовлену доповідь можна відрепетирувати, але запитання після неї – ні. Тому важливо тренувати перефразування, відповіді на складні запитання та вміння адаптувати пояснення до співрозмовника, наприклад, по-різному представляти те саме рішення сержантові й старшому офіцеру.

3. Вчити переходити від бойового епізоду до принципу. Військовий має описати конкретний випадок і його умови, сформулювати загальний висновок, а потім допомогти партнеру адаптувати його до власної армії. Такий рух від конкретного до загального і назад описує теорія семантичних хвиль соціолога освіти Карла Матона. Без узагальнення бойова історія залишається окремим випадком, а без конкретного прикладу складно зрозуміти, як працює принцип.

4. Працювати з реальними професійними матеріалами. Замість абстрактних діалогів із підручника варто використовувати накази, звіти, схеми та презентації, підготовлені з дотриманням вимог безпеки й секретності. Так військовий одночасно тренує англійську та професійні навички: пояснює рішення, аргументує його й відповідає на уточнення.

5. Починати підготовку завчасно. Термінологію чи конкретний виступ можна підготувати за короткий час, але здатність аргументувати, пояснювати складні рішення та реагувати на непередбачувані запитання формується поступово. Тому для військових, які взаємодіють із партнерами, потрібна системна мовна практика задовго до міжнародних навчань чи відряджень.

Досвід "Хартії": спочатку спільна професійна мова всередині

"Хартія" добре показує ще один важливий принцип: взаємосумісність із партнерами починається зі спільних підходів і професійної мови в межах українських підрозділів.

Бригаду, з якої згодом виріс 2-й корпус Національної гвардії України "Хартія", від початку будували з орієнтацією на натівські процедури планування. Ігор Оболєнський охарактеризував цей підхід так: "Кожна процедура – описана. Навіть робота кожного офіцера, сержанта на секціях – прописана. І вона постійно вдосконалюється".

У лютому 2026 року "Хартія" і Третій армійський корпус уклали меморандум про спільні програми підготовки. Одним із напрямів стала уніфікація термінології. Оболєнський пояснював її значення через взаємосумісність: коли підрозділи використовують спільну професійну мову, мають однакові процедури планування та зіставний рівень підготовки, їм значно легше діяти разом. Для міжнародної взаємодії це особливо важливо. Якщо різні українські підрозділи використовують різні поняття для опису однакових дій або вкладають різний зміст в один термін, ця неоднозначність переходить і в комунікацію з партнерами. Тому перед тим, як перекладати професійну термінологію англійською, важливо домовитися про її значення українською.

Українські командири дедалі частіше мають навчати інших військових не лише в межах Сил оборони, а й в арміях союзників. А отже, до здатності аналізувати власні рішення та передавати знання додається ще одна вимога: вміти робити це професійною англійською.

Що вже працює і що варто масштабувати

Україні не доводиться створювати систему передавання військового досвіду партнерам із нуля. JATEC систематизує уроки війни та допомагає інтегрувати їх у доктрини НАТО, навчання REPMUS дозволяють перевіряти український досвід, а DELTA та двостороння співпраця забезпечують обмін даними й знаннями. Проте ефективність цих механізмів залежить від людей. Наприкінці 2025 року командир JATEC повідомляв, що Центр був укомплектований трохи більше ніж на 70%. Водночас мовна підготовка часто залишається відокремленою від системи вивчення досвіду й активізується лише перед міжнародними навчаннями чи відрядженнями. На мою думку, цю ланку потрібно посилювати через п'ять кроків.

1. Вбудувати англійську в цикл роботи з бойовим досвідом. Уроки, які планують передавати партнерам, варто від початку структурувати українською й англійською: рішення, умови, логіка, результат, межі застосування та актуальність. До цього мають долучатися носій досвіду та мовний фахівець.

2. Створити спільний із союзниками глосарій фронтових реалій. Не просто словник термінів, а пояснення українського військового контексту: що означають "посадка", "нуль", "евак" та як передати їхній зміст партнерам. Основою може стати уніфікація термінології всередині Сил оборони.

3. Розробити комунікаційні профілі для різних посад. Визначати не лише необхідний рівень англійської, а й конкретні завдання військового: брифінги, спільне планування, навчання партнерів, робота з документацією чи медична взаємодія. На цій основі будувати підготовку та оцінювання.

4. Готувати носіїв досвіду як медіаторів. Військові перекладачі незамінні, проте найточніше пояснити логіку рішення може той, хто його ухвалював або безпосередньо розуміє. Тому військовим потрібні мовні інструменти для пояснення причин, обмежень і можливостей адаптації власного досвіду.

5. Починати завчасно й оцінювати результат передання знань. Мовна підготовка має передувати міжнародним навчанням і відрядженням. А перевіряти варто не лише рівень англійської, а й те, чи зрозумів партнер отриманий досвід. Для цього можна використовувати back-brief, коли він своїми словами пояснює урок та можливості його застосування. Адже урок стає засвоєним лише тоді, коли змінює практику.

Україна платить за досвід цієї війни найвищу ціну – людськими життями. Тому важливо, щоб здобуті знання не губилися на шляху до союзників. Англійська потрібна українським військовим для трьох речей:

1. Щоб самим перетворювати досвід на знання. Не віддавати партнерам цінну "руду", а самим перетворювати бойові епізоди на принципи, рекомендації та навчальні програми, стаючи співавторами доктрин.
2. Щоб бути суб'єктним союзником на рівних. У світі, де навіть наддержави просять про допомогу, союз – це не жест доброї волі, а умова виживання.
3. Щоб навчати союзників. Якщо ми маємо унікальний досвід і вже good enough, щоб говорити на рівних, його передання стає нашою відповідальністю. Від цього залежить безпека України, Європи та світу.

Колись ми вчили англійську, щоб нас прийняли. Сьогодні – щоб нас розуміли, з нами рахувалися і, головне, в нас училися. У цьому і полягає відповідь на запитання "щоб що".

Яна Козаченко, засновниця мовної агенції EverEnglish, що навчає англійської представників бізнесу, державного та оборонного секторів. Експертка з викладання англійської з понад 19-річним досвідом, учасниця робочої групи МОН у межах політики "Освіта для життя".