Заснована Георгієм Гонгадзе у 2000 році

Чому Україна не Європа?

Петро Кралюк _ Понеділок, 28 травня 2012, 13:50
Версія для друку Коментарі 4

При бажанні можна знайти численні відмінності між жителями Євросоюзу та України, які стосуються різних сфер - економіки, політики, ставлення до прав людини, культури тощо. Однак є одна принципова ідеологічна річ, про яку ми "скромно" мовчимо. Це - ставлення до комуністичної ідеології та комуністичного минулого. Якщо в Євросоюзі комунізм трактується так само, як нацизм, то у нас це дві великі різниці. І якщо для більшості наших людей нацизм зло, то комунізм ледь чи не добро. 

Правда, на зорі незалежності робилися спроби (хай і слабкі) відгородитися від комуністичного минулого. За президенства Леоніда Кравчука була заборонена компартія, пробували ліквідувати символи тоталітаризму. Однак скоро все почало повертатися на круги своя. Тепер ми дожилися до того, що деякі наші високопосадовці відверто демонструють своє залюбування "славним радянським минулим" (особливо під час "дня побєди"). Окрім того, маємо дефіляди з червоними прапорами і навіть портретами Сталіна на вулицях українських міст, відновлення й спорудження пам’ятників не лише "дєдушці Лєніну", а й кривавому тирану Йосифу Джугашвілі. І не тільки це...

У Євросоюзі такого й близько немає. Зате є інше.

Інститут національної пам’яті - у нас і в Польщі

Зовсім недавно довелося мені формально й неформально поспілкуватися з працівниками Інституту національної пам’яті в Польщі. Це солідна й впливова структура, підпорядкована сейму, який за досить складною процедурою обирає її керівника. Інститут за нашими мірками має просто фантастичний бюджет - десь близько півмільярда гривень на рік. Працює в ньому до двох тисяч осіб. У розпорядженні Інституту численні архіви, в т.ч. спецслужб.

Завдання цієї установи - викриття злочинів комуністичного режиму. Інститут видає численну літературу, зокрема й українською мовою, організовує виставки. Тобто займається реальною просвітницькою роботою. Але не тільки.

Ще одне завдання Інституту - люстрація. Інститут "тестує" польських політиків, з’ясовує, чи співпрацювали вони з комуністичними спецслужбами. З приводу цього спалахували скандали. Наприклад, з батьком "Солідарності" Лехом Валенсою. Зрозуміло, такі речі не дуже приємні. Але відречення від тоталітарного минулого - справа не проста.

У нас, звісно, зовсім інакше. За часів президенства Віктора Ющенка теж створили в Україні Інститут національної пам’яті, були зроблені кроки (правда, не дуже послідовні) на шляху декомунізації, робилися спроби засудити злочини тоталітаризму. Принаймні голосно заговорили про один із них - Голодомор.

Тепер же український Інститут національної пам’яті очолює комуніст.

Як то кажуть - без коментарів.

Наша пам’ять про Другу світову війну - рецидив комунізму?

Під час спілкування з польськими колегами мова зайшла про наочну політику пам’яті. "Пейзажі пам’яті" в Україні та Польщі суттєво різняться між собою. В Україні містах, містечках і навіть селах зустрічаються численні монументи "Великій Вітчизняній". При чому вони не відзначаються вибагливою естетикою. Частина з них навіть не скульптури, а поставлені на постаменти танки, гармати, літаки... До подій Другої світової війни вони мають дуже опосередковане значення. Абсолютна більшість з них виникли в період застою і так або інакше відображали дух брежнєвщини - з її казенністю, байдужістю, фальшем, а то й цинізмом.

Наприклад, мені добре пам’ятається, як споруджували в Луцьку меморіал слави. Це була друга половина 70-х років минулого століття. Споруджували на місці старого кладовища, яке, зрозуміло, під час Другої світової "не воювало". Зате знаходилося у стратегічно важливому місці. Поряд - будинок політосвіти, КГБ, педінститут. Та й до обкому партії рукою подати. А те, що тут лежать кістки померлих - то ж дрібниці. Їх по-варварському витоптали. І спорудили черговий шедевр монументального соцреалізму.

У Польщі зовсім інакше. Ви тут не знайдете помпезних пам’ятників "радянським визволителям". Більшість поляків не вважає прихід червоних, які вибили коричневих із їхньої землі, визволенням - радше зміною одного окупанта іншим. В Україні ж такий підхід вважається, здебільшого, як щось дуже крамольне. Хоча під час Другої світової Польща й Україна знаходилися в приблизно однаковому становищі.

Зате у Польщі майже біля кожного костьолу ви знайдете скромний пам’ятник-хрест воїнам Армії Крайової (структурі, подібній до УПА). А тепер уявіть собі пам’ятник-хрест воякам УПА біля якогось православного храму "найканоніческого" патріархату в Україні. Фантасмагорія - чи не так? Хоча чимало православних священиків у Західній Україні співпрацювало з упівцями. Яскравий приклад - святий Російської православної церкви Амфілохій (Головатюк), який шанується в Почаївській лаврі нарівні з Іовом Почаївським. Проте в житії Амфілохія, яким направо й наліво торгують у зазначеній обителі, про це навіть не згадують. Як і про те, що чимало членів родини Амфілохія були в УПА й зазнали жорстоких репресій з боку "гуманної" радянської влади.

Для поляків воїни Армії Крайової - це справжні борці за свободу Польщі. Про ставлення в нашому суспільстві до УПА - краще помовчати. Якраз у цьому питанні маємо виражений комплекс малоросійства й радянськості.

Правда, в Польщі є не лише пам’ятники воїнам Армії Крайової. Наприклад, у Замості мені довелося побачити ошатно прикрашений хрест. Підійшовши до нього, я довідався, що це пам’ятник Батальйонам хлопскім - підпільній структурі прокомуністичного характеру, яка воювала під час Другої світової війни. Існують у Польщі пам’ятники й радянським воїнам. Але це на могилах, де є їхні поховання. Одне з таких поховань я бачив біля містечка Пултуск, що біля Варшави. Ректор місцевої Академії гуманістичної імені Александра Гейштора розповідав, що кожного року студенти його вишу опоряджають ці могили, де, до речі, чимало поховано українців. Ось і подумалось мені: а чому б добре вгодованим і грошовитим українським політикам, які чіпляють на лацкани своїх дорогих піджаків георгіївські стрічки й палко клянуться в любові до ветеранів "Великої Вітчизняної", не поїхати в той самий Пултуск або в інші місця в країнах Європи, де поховані радянські воїни, і не впорядкувати їхні могили? Або хоча б впорядкувати такі ж могили на теренах України. Правда, замість такої чорнової роботи краще політику-ветеранофілу продефілювати з георгіївською стрічкою або повісити біг-борд зі своєю фізією, вітаючи зі святом "великої перемоги".

На жаль, пам’ять про велику трагедію Другої світової війни у нас активно використовується в політичних спекуляціях. Цього немає ні в Польщі, ні в інших країнах Євросоюзу. Зрештою, спекуляція на цій пам’яті - один із найбільших симптомів закоріненості комуністичної ідеології в нашому суспільстві.

Замість епілогу

Після розпаду СРСР економічний, військовий, науковий потенціал України був не менший, ніж на той час деяких нинішніх країн Євросоюзу. Але для цієї спільноти країн важлива не лише економіка чи питання оборони. Туди приймаються держави, населення яких у основній масі сповідує принципи демократії, а не тоталітаризму (в якій би це не було формі - комунізму, нацизму чи релігійного фундаменталізму). Україна, схоже, до таких держав не належить.

До речі, зовсім недавно "Укрінформ" оприлюднив цікаву інформацію: на вулицях Леніна в українських містах і селах розташовано 1906 органів місцевого самоврядування. Тобто українська влада, здебільшого, й далі продовжує жити "з Леніним у серці". То навіщо такій владі Євросоюз?..

Петро Кралюк - проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
IP: 93.72.126.---
Lazarus _ 04.06.2012 15:24
Єдиний вихід - визнати цей сумний для України факт, що є наслідком кількох століть інтриг наших поневолювачів, заборонити клеймити наших прадідів з обох боків барикад, а самим стати розумнішими і ніколи не воювати заход із сходом - відстоювати спільний добробут. Для цього і потрібен інститут національної пам"яті, на чолі якого не може бути комуніст, а має бути свідома людина, але розумна, що проводитиме політику ідеологічного "зшивання" заходу і сходу. Це, до речі, справа на віки, по розривали нас теж віками. Але допоки цього не зробимо, допоки украхнець битиметься "сам з собою" - його не просто будуть бити усі іноземці. Ноги будуть витирати об нього - як зараз. Невже нам це не набридло, невже не краще стати спільно сильнішими? Ось над чим варто добряче подумати кожному читачеві статті.
IP: 93.72.126.---
Lazarus _ 04.06.2012 15:18
Автор пропонує більшість правильних речей. Інститут національної пам"яті і люстрація потрібні Україні з усіх боків. І внутрішньо - узгодити і пропагувати цементуюче країну бачення історії, і віддалити від влади хоча б частину небезпечного покоління "радянських менеджерів" та їх вихованців, що за суттю є могильні черв"яки і знищують незалежну Україну так само, як знищували свій же власний СРСР, адже інакше не вміють. І зовнішньо потрібні, аби Україні "вписатися" у очікування верхівки світової еліти. Але автор включив у статтю і вкрай небезпечну для кожного українця, нав"язувану іноземними спецслужбами, гидку ідею на заході України паплюжити Радянську армію, - спонукаючи щоб на сході паплюжили УПА і повстанців. Україна - не Польща, якій Радянська армія чужа, а Армія крайова - єдино рідна. Правда у тому, що українці воювали і в УПА, і в Радянській армії, брат проти брата, і кожний був по-своєму визволителем. Не визнавати це - означає приректи Україну на одвічну боротьбу самої з собою.
IP: 130.185.6.---
Natalkaua _ 29.05.2012 07:45
Моисей водил еврейский народ 40 лет по пустыне ,пока не умерли все те , у кого в крови было египетское рабство.Мы были в ярме 300 лет. Где наш Моисей?Мы идём всего лишь 20 лет.Рабов ещё много.Хочется верить ,что наши дети выберут свободу , а не рабство.
IP: 194.44.125.---
codin _ 28.05.2012 15:23
А де Укракїна? В Африці. Америці, Антарктиді,Австраліїї ? Чому Україна не жиє по- єропейським стандартам це інше питання. І відповідь проста. Ще не виросла із коротких штанців.

АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте