Не означает ли отставка Зварича раскол в правительстве Тимошенко?

Четверг, 17 февраля 2005, 17:01
Кость Бондаренко (директор Інституту національних стратегій):
"Це просто-напросто відхід однієї людини, після якого, можливо, й інші будуть відходити, будуть заміни. Але все це не означає розколу. Це означає, що є різні бачення, є різні позиції, різні точки зору. Та в жодному випадку це не означає, що стався якийсь розкол.

От якби більша частина міністрів подали у відставку, у зв’язку зі своєю незгодою з прем’єр-міністром, то тоді можна було б говорити про розкол. Або якщо б подав у відставку блок віце-прем’єрів, тоді теж можна було б говорити про якийсь розкол. А у даному випадку – це абсолютно нормальна річ: міністр вважає, що йому не комфортно працювати в таких умовах, які склалися, і він подає у відставку. Принаймні, він це робить чесно і відверто".

 
 
Віктор Небоженко (керівник соціологічної служби Інституту стратегічних досліджень НАН України):

"Я думаю, что в правительстве Тимошенко не было какого-то единства, его еще только предстоит сделать. В ближайших сто дней, по крайней мере, общество и журналисты должны быть терпеливыми к любым жестам и телодвижениям возле Кабмина, секретариата президента и Совета национальной безопасности, потому что происходит притирка, происходит снятие внутренних напряжений.

И поэтому, я думаю, что рано говорить о расколе там, где еще не было даже единства. Скорее всего, это проблема Зварича, президента и Тимошенко. Но, я также думаю, что если Зварич будет делать такие ходы регулярно, то премьер-министр и президент могут его отпустить в свободное плавание".

 
 
Михайло Погребинський (директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології):
"Я б про розкол не говорив. Я б сказав просто про конфлікт різних уявлень про те, як будувати управлінську команду, як діяти в цих умовах. Люди з бізнесу здатні домовлятися, здатні прораховувати наслідки своїх дій.

Це одна команда. Така людина як Зварич має свої погляди, свою усталену ідеологію, свої принципи, який за жодних умов, як я розумію, не піде на жодні компроміси щодо принципів.

Він, по суті, цілковито непридатний до участі в напівкорупційних схемах, тому йому важко працювати в сучасних умовах. Він є своєрідним інородним тілом в команді. Отже, це є певний конфлікт, що вийшов за рамки уряду на рівень президента, і саме він має встановити якісь правила для роботи уряду".

 
 
Володимир Полохало (шеф-редактор журналу "Політична думка" ):
"Це непросте питання, і на нього не може бути простої відповіді. Йдеться про сам процес формування уряду, про принципи і критерії його формування. А точніше – про відсутність таких, з огляду на високі демократичні стандарти. Для багатьох ті чи інші посади в уряді стали певною синекурою або традиційною роздачею слонів, що завжди відбувається після перемоги.

Багато урядовців, або, принаймні, деякі окремі особи, розглядають свою роль в політичній історії України і оцінюють її набагато більше, аніж сам факт "помаранчевої революції". Звісно, далеко не всі, на мій погляд, в уряді (і серед губернаторського корпусу) влаштовують сьогодні учасників "помаранчевої революції".

А це означає, що так чи інакше колізії, суперечності в діяльності урядової команди були запрограмовані, запрограмовані саме відсутністю цих чітких критеріїв формування уряду і потужним лобіюванням тих чи інших посад політичними силами, які орієнтувалися на Віктора Ющенка як на президента України.

Окрім того, існує стара звичка, яка має свою багаторічну природу, розглядати ту чи іншу посаду в уряді не як відповідальність перед громадянами, а як механізм реалізації внутрішньопартійних чи групових інтересів.

Ця стара особливість політичної культури українського політикуму, на жаль, залишається і сьогодні, хоч і камуфлюється демократичною чи революційною риторикою.

Крім того, є певна стратегія діяльності уряду в цьому році, яку сформулював сам Віктор Ющенко: закріпити позитивні тенденції, які відбулися після революції, і переконати громадян у тому, що нова влада буде ефективною, і що вона діє в національних інтересах уряду, треба добитися суттєвих успіхів, і, насамперед, в соціально-економічних питаннях".

 
 
Дмитро Видрін (директор Європейського інституту інтеграції та розвитку):
"Я не знаю его мотивы. Я знаю только, что он шел с большим энтузиазмом и с большими планами на эту работу, и для меня полная неожиданость такая его совершенно парадоксальная отставка".

 
 
Вадим Карасьов (директор Інституту глобальних стартегій):
"Отставка Романа Зварича является свидетельством того, что что-то неладно в новом властном королевстве. В частности, отставка может свидетельствовать не столько о состоявшемся расколе внутри либо правительства, либо в целом во власной команде, сколько о борьбе, о соперничестве двух основных тенденций, которые сегодня проходят в правительстве и в новых структурах власти.

Одна из этих тенденций есть революционной, направленая на жесткое кадровое очищение новой власти, на массовый пересмотр итогов приватизации. Другая тенденция есть более эволюционная, связана больше с юридической безупречностью, с включением механизмов права. Эта тенденция не преемлет такой революционный стиль, заданый и премьер-министром и самим президентом (что проявилось в ряду его выступлений), и особенно проявляющегося в разного рода давлениях, идущих со стороны организаций, групп, объединений, которые принимали участие в "оранжевой революции" и которые сегодня активно заявляют о своей активной политике, в том числе и кадровой, в ходе пресс-конференций и т. д.

До последнего времени Ющенко балансировал эти тенденции, что очевидно было в кадровой композиции и Кабмина и секретариата и Совета национальной безопасности. Отставка Зварича как представителя умеренной и правовой тенденции и линии в руководства свидетельствует о том, что борьба тенденций начинает приобретать все более публичный характер, что эти тенденции сталкиваются по ключевым проблемам.

И в данном случае Министр юстиции, статус которого предполагает защиту правовой формы всех этих, в том числе и революционных процесов, свидетельствует о том, что эти революционные тенденции сегодня настораживают не только представителей старой власти, но и представителей новой власти. С другой стороны, я бы не преувеличивал роль этой отставки в дальнейшем поведении и в дальнейшей деятельности Кабинета Министров.

Позитивным моментом этой отставки есть то, что в новой власти есть люди, которые не держатся за полученые посты. И если их профессиональное понимание и моральные чувства не совпадают с генеральной линией новой власти, они заявляют об этом публично, не вступая в полемику, а уходя в отставку, создавая себе политическую площадку для дальнейшей критики кабинета и власти в целом".

Автор: Центр дослідження політичних цінностей



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде