30 чи 3000

Пятница, 18 февраля 2005, 16:48
В Україні може повторитися російський сценарій, коли держава почне рішуче повертати великі підприємства під свій контроль. Приватизація, схоже, не потрібна вже нікому – в очах народу вона надовго втратила свою легітимність, а владі, яка прийшла надовго, багаті та успішні опоненти будуть зайві. Зокрема, тому в конкуренції цифр 3000 і 30, скоріш за все, переможе більша.

Є критична маса передумов для того, щоб центральна влада (і прем'єр особливо) діяла жорстко і рішуче, щоб отримати контроль над великим підприємствами, в тому числі і через силовий "відбір" їх у великого бізнесу. Причому не просто відбір – а з наступним закріпленням у державній власності.

Розмови про те, що у нас повторюється російський сценарій, абсолютно виправдані. Північні сусіди давно де-факто будують модель російського неосоціалізму - коли великі підприємства контролюються державою, а народу дозволено вести середній та дрібний бізнес. Така структура безпечна для влади, і при цьому ефективніша, ніж планова економіка.

Звичайно, Ющенко в силу його психологічних особливостей не може стати українським Путіним. А от Тимошенко – зможе. І для цього є декілька причин:

Тривіальна. В перерозподілі власності був один із сенсів революції, тобто відновлення майнової справедливості. Тимошенко як "злий слідчий" революції починає виконувати свої обов'язки – "мочити" олігархів.

Прагматична. Для влади у опозиції краще мати екс-магнатів, ніж магнатів процвітаючих. Для цього якщо захотіти, можна знайти достатньо юридичних підстав. У епоху Кучми чому-чому, а юридичній стороні справи часто не приділяли достатньої уваги. Логіка розвитку пострадянських країн показує, що великий бізнес стає реальним конкурентом для влади, навіть коли він щосили демонструє свою аполітичність.

Макроекономічна. Уряду на найближчі роки потрібні надійні джерела доходів (дефіцит держбюджету великий, і це надовго). Приватизовані підприємства такими слугувати не можуть, оскільки юристи у нас вправні – на судові процеси державі прийдеться постійно тратити ресурси, щоб відсудити те, що їй належить.

Окремо треба сказати про короткострокову перспективу. Зараз український бюджет-2005 на третину є суцільною дірою. Це автоматично означає, що найближчим часом треба буде грошей, багато грошей. Проте навряд чи продаж підприємств зараз буде йти за старою схемою, коли продають контрольний пакет.

Скоріш за все, зараз будуть віддавати перевагу продажу невеликих пакетів акцій (близько 25%). Це надзвичайно вигідно, оскільки дає можливість не тільки отримувати кошти, а й активізувати фондовий ринок. При цьому держава не втрачає контроль над підприємствами. Новими власниками акцій стануть іноземні інвестори. Це задовольнить Захід, і дасть змогу рапортувати всередині країни про притік коштів в державу із-за кордону.

Силова. Значна частина силових відомств (за винятком прокуратури і податкової) контролюються політичними силами, які ставляться досить консервативно до приватизації. (Також треба врахувати, що представник соціалістів, імовірно, очолить Фонд держмайна, який теж в даному контексті можна вважати "силовим" відомством).

БЮТ як права сила, що по ідеї ставить національні інтереси вище суто економічних, представлена прем'єром та головою СБУ. МВС очолив соціаліст. МВС та особливо СБУ контролюють переміщення товарних та фінансових потоків в Україну і назовні. А в Україні весь великий бізнес нерозривно пов'язаний з експортом-імпортом. Тому є практично всі умови для силового повернення власності під держконтроль.

Законодавчо-психологічна. У відповідності з конституційною реформою, прем'єр незабаром отримає більше влади. Нинішній прем'єр вважає владу своїм життєвим покликанням. Тому свою владу Тимошенко буде, скоріш за все, формувати відповідно до своїх уподобань – тобто сильну і жорстку.

Наскільки вірогідно, що революція зупиниться на цифрі 30? Мабуть, дуже і дуже мало. Після 30 справ буде створено достатньо прецедентів, щоб рухатись далі. І тоді – що залишатиметься Ющенку, щоб зупинити цю лавину? Захищати тих, чий конфлікт із законом очевидний? Така позиція буде виглядати досить дивно, і навряд чи буде переможною.

Що може протиставити олігархічне співтовариство таким агресивним планам держави? Єдиний шанс, який був для них – показати, що вони є ефективні власники. Тобто що суспільству буде дорожче міняти їх на інших (наприклад, державних), вигідніше залишити все як є. Але цей шанс безнадійно втрачений.

Причина цього проста – та частина нових власників, яких прийнято вважати вітчизняними, по суті своїй погані бізнесмени. Вони звикли отримувати надприбутки за рахунок так званої корупційної ренти. Тобто економити на податках, використовувати державні активи для субсидування своїх власних виробництв, безкоштовно експлуатувати природні ресурси, отримувати максимум зиску від свого монопольного положення на ринках.

Підвищення ефективності управління викликає багато питань. На приватизованих підприємствах крадуть - краде топ-менеджмент, крадуть підлеглі, "відкати" беруть часом зовсім не менші, ніж на державних. Витрати на управління невиправдано великі – іноземні менеджери, яких запрошують керувати, або через деякий час залишають свої посади, або починають діяти "як усі". Зарплатня рядових робітників росте зовсім не так, щоб можна було сказати, що приватизація стала для них однозначним добром.

Тому не дивно, зараз саме слово "приватизація" в більшості випадків має однозначно негативний контекст. "Приватизація" як юридичний процес – наприклад, конкурс – був часто синонімічним скандалу. "Приватизація" як структурна реформа також не виправдала очікувань. Тому власне самі приватизатори по суті поховали ідею приватизації. І не в останню чергу завдяки недолугості українських капіталістів зараз є вірогідність несоціалістичного реваншу.



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде
Подпишитесь на наши уведомления!