День Конституції – славне свято

Понедельник, 27 июня 2005, 16:25
Якось недавно одне видання звернулося до мене із запитанням, приуроченим до Свята Конституції – що, на мою думку, я б у ній змінила, що добавила? Я тоді відповіла, що, навпаки, у Конституції чимало "зайвого", у сенсі, такого, що дуже далеке від нашого життя, і що слід не змінювати Конституції, а намагатися її виконувати. Відповідь банальна і не цікава, не знаю, чи її опублікували.

Правда, ще я розповіла таку собі кумедну історію. Якось треба було мені проаналізувати пропоновані зміни до Конституції, а знайти її вдома серед розгардіяшу не можу. Кинулася у найближчі газетні кіоски – немає. Кіоскери здивовані, кажуть, була, але давно вже списали з іншими застарілими виданнями. Отакої! А зараз думаю – не такі вже й неправі були ті кіоскери, що списали ці брошури, як позавчорашні газети.

Отже, Конституція України. Стаття 27. "Кожна людина має невід’ємне право на життя". Стаття 49. "Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування". І далі: "Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування".

Як же працюють ці статті Конституції, погодьтеся, найважливіші для кожного громадянина України, адже від них залежить наше життя? Статті, набагато важливіші, ніж будь-який розподіл владних повноважень між гілками влади, навколо який ламається стільки списів?

У вівторок, 21 червня, моїй подрузі на роботі стало дуже погано. Крововилив у око, страшенний головний біль, нудота, втрата свідомості. Викликали швидку, вона не швидко, але приїхала. Вкололи знеболююче, знизили тиск, повезли – спочатку у терапію, потім – у неврологію, усюди брати відмовилися, бо "хвора не наша".

Кінець кінцем, висадили з машини на бульварі Перемоги, показали пальцем, де відділення офтальмології, кажуть, "Вам треба туди". Якось дочапала, а там кажуть, що немає направлення, і діагноз не зрозумілий, треба, щоб десь поставили діагноз, направили до Центру мікрохірургії ока, що у Медмістечку. Якось дісталася додому (з залитим кров’ю оком!).

Наступного дня, у середу, пішла до вказаного закладу, лікар оглянув, сказав, що нічого не може сказати певного, слід знайти ще когось, а ще краще – зробити десь комп’ютерну томографію. Коли моя подруга сказала, що не може ходити, їй відповіли, що то – її проблеми та її рідних.

У четвер, 23 червня, їй стало зранку зовсім погано. Викликали швидку, вона приїхала, хоч і не скоро, вкололи обезболююче, проте госпіталізувати мою подругу відмовилися, бо вона не входить до переліку тих хвороб, за якими вони мають право везти до лікарні. Так само відмовилися і дати письмову відмову у госпіталізації і навіть назвати свої прізвища. Щоправда, обіцяли ввечері надіслати невідкладну допомогу.

Невідкладна після виклику таки приїхала, знов вкололи знеболююче і відмовилися госпіталізувати, бо вони – не швидка, і таких повноважень не мають. Вночі стало дуже погано, викликали швидку, вона приїхала – такий собі наглуватий молодик напідпитку. Вколов знеболююче, і теж відмовився її кудись забрати. Тут вона таки проявила бійцівський характер, і зажадала письмової розписки про відмову госпіталізації.

Молодик сказав, що не хоче "неприємностей на свій зад", і її таки повезли до лікарні на Петра Запорожця, у відділення офтальмології. Але там її відмовилися приймати, сказавши, що вона не відповідає їхньому профілю, що їй треба податися кудись в інше місце – чи у онкологію, чи у неврологію, чи кудись інше. І запропонували іти геть. У 12 годин ночі!

До речі, лікарня на Петра Запорожця – велика, думаю, є там і онкологія, і неврологія, і інші відділення. Подруга лягла на диванчик, оскільки нікуди іти була не в змозі. Щоправда, чергова лікарка (у літах, певно, ще з залишками якогось гуманізму), оформила її у відділення і навіть поставила крапельницю. Проте завідувачка, що прийшла зранку, вже ніяких сентиментів не мала, і просто виставила її геть.

Подруга зателефонувала мені, бо самостійно рухатися не могла, ми таки вирвали офіційне направлення у лікарню "Медмістечко", взяли таксі (50 гривень у інший кінець міста – чи у всіх вони є?). Я думала, що пригоди вже скінчилися. Але вони тільки починалися!

Лікарка у лікарні сказала, що вона консультує лише по середах (а був вже четвер), і взагалі їй треба на нараду (чи не з поліпшення обслуговування хворих?). Подругу відмовилися приймати, оскільки приймають лише планових хворих, і виставили геть.

Якось добралася додому, було дуже погано, пішла у найближчу лікарню №6, там від неї відмовилися, бо лікарня не є черговою. Ввечері стало зовсім зле, викликала швидку, яка знов не хотіла її госпіталізувати, але після вимоги дати письмову відмову, все ж відвезла її до чергової лікарні – з Академмістечка на Червоний Хутір у міську лікарню №1.

А там її виставили геть – "не нашого профілю"! Хвору людину, яка не може стояти на ногах, за 2 години їзди від дому! Пам’ятаю її відчайдушний крик по мобілці серед ночі: "Іра, мене виставляють, в мене закінчується мобільний час, зроби що-небудь!" Я їй кричу: "не йди звідти, ляж на підлозі, і не вставай".

Почала шукати якісь "гарячі" телефони, зайшла на сайт Міністерства охорони здоров’я, годину шукала якихось телефонів. Жодного! Можете перевірити самі – жодного телефону на всьому сайті, по усіх підрозділах (і там, де зв’язок з громадськістю, і там, де про корупцію, і там, де різні медичні заклади – жодних телефонів!).

А подругу з лікарні таки виставили, за допомогою санітарів, вона не померла, знайомий привіз їй гроші на таксі, наступного дня (у суботу) вона таки вирвала у своїй поліклініці направлення до профільної лікарні, і тоді її, нарешті, у неділю госпіталізували.

Отже, п’ять днів відчайдушної боротьби з медичною системою за своє конституційне право на життя і здоров’я закінчилися перемогою. Більше того, подруга каже, що їй вже краще і що ставлення до неї у лікарні добре. Happy end?

Одразу зазначу, що моя подруга все ж мала певні переваги перед багатьма пересічними українцями – вона не є безграмотною бабцею, а, навпаки, грамотна і кандидат наук, вона не живе у селі, де медиків немає на відстані польоту птаха, а, навпаки, живе у столиці держави, вона не є затурканою істотою, а, навпаки, людина енергійна і бойова. А, головне, вона постійно пам’ятала про свого неповнолітнього сина, і це тримало. Знайомі медики кажуть, що, буває, з крововиливом в око усе могло скінчитися дуже погано і дуже швидко.

Люди добрі, "друзі мої", як зараз модно казати! Вам не страшно? Мені - дуже. Ми нещадно караємо тих міліціонерів, які зазіхають на кілька наших гривень, а тут нас просто вбивають, і хто про це пише, хто про це кричить?

Шановні друзі – можновладці! Чи не здається вам, що найпершим правом серед усіх прав людини є священне право на життя, задеклароване у Конституції? І що поки це найперше право не буде забезпечене усім громадянам України, витрачання коштів та державної енергії на облаштування кабінетів і навіть на реставрацію храмів є аморальним.

Ні, я не проти права посадовців працювати у комфортних умовах. Але якщо говорити про пріоритети, то чи не є абсолютним, безумовним пріоритетом право людини не вмерти передчасно?

Ще страшніше стало після кількох розмов із знайомими медиками, які аж ніяк не здивувалися цій історії, навпаки, сприйняли її цілком спокійно. Виявляється, це має свою назву – "фільтрація стаціонару". Це означає, що до стаціонару кладуть хворих з встановленим ясним діагнозом, а діагностикою має опікуватися сам хворий.

Якщо хворий не може самостійно пересуватися – то справа його та його близьких. І ще страшну річ сказала одна лікарка: "Розумієте, проблема у тому, що вони – ті, хто при владі і ті, хто має гроші – не користуються нашою системою медицини, у них вона своя, зовсім інша. І вони навіть уявлення про усі ці жахи не мають".

Шановний пане Миколо Поліщук! Я голосувала за Вас на виборах 2002 року у своєму окрузі. Як громадянка України і як Ваш виборець я маю право вимагати відповіді на корінне питання: Ви керуєте Міністерством охорони здоров’я чи Міністерством скорочення населення України?

Чи є статистика, скільки людей вмерли після візиту швидкої і відмови у госпіталізації? Чому лікарі швидкої не мають бейджиків з прізвищами, а продавці, що нарізають нам ковбасу у магазині, мають? Чому лікарі швидкої, що відмовляють хворим у госпіталізації, не дають письмової відмови, якщо вважають, що чинить правильно?

Чому відсутні будь-які телефони "гарячих ліній", куди кожен може зателефонувати в екстрених випадках, вдень і вночі, у будні і свята? Що це за система така (а зрозуміло, що це – система, а не випадковість), коли хвору людину, яка не тримається на ногах, із закривавленим оком представники "найгуманнішої професії", що давали клятву Гіппократа, жбурляють, як м’ячик?

Тепер про гроші, яких так не вистачає вашому міністерству. Давайте підрахуємо, скільки коштувало 5 викликів швидкої, яка двічі везла подругу у інші кінці міста, і чи не було б дешевше одразу покласти її туди, де вона, кінець кінцем, опинилася? Нарешті, мені хотілося б знати внутрішні інструкції міністерства лікарям, кого, як і за якими показниками госпіталізують, думаю, це право кожного громадянина країни, бо, на жаль, кожного з нас очікує перспектива на собі випробувати ці інструкції.

Я розумію, що зараз у Вас інший клопіт – кудись посадити своє міністерство. Тільки знаєте – "якби міністром була я" – я б сказала – секретаріату президента; президенту, та хоч і самому Господу Богу – моє Міністерство найголовніше в Україні, за нами – людські життя, і поки мені не нададуть інших комфортних умов робити моє діло, я з місця не зрушу! Звісно, це якщо вважати головним діло, а не крісло.

У мене є питання і до мера міста Олександра Омельченка, за якого я теж голосувала на виборах. Чи правда те, що кажуть лікарі швидкої, що останнім часом кількість машин швидкої допомоги у місті різко скорочена - з 12 машин на район до 4 – 4 машини на 250000 населення!

І скільки людей у місті померли, не дочекавшись реалізації свого конституційного права на життя? Є така статистика? Крім того, лікарі скаржаться, що закуплені машини вкрай погані – хворі у них мерзнуть, лікарі, які працюють у них цілий день - хворіють.

Чи є статистика, скільки саме лікарів швидкої допомоги протягом року захворіли на запалення легень? Лікарям відповідають, що машини повинні виробити свій ресурс у 8 років. Чи був тендер на закуплю тих машин, хто і як отримав замовлення? Чи брали до уваги думку лікарів, які там працюють?

У мене питання і до журналістів. Шановні, мене вже трусить від безконечних розборок у ЗМІ, хто з політиків що про кого сказав, і що той йому відповів, хто з ким блокуватиметься на виборах і які у кого шанси. Ви працюєте на суспільство чи обслуговуєте політиків?

Ну хоч би у переддень свята Конституції ви завели серйозну розмову про наші конституційні права – на охорону здоров’я, на освіту, на працю. От де проводити журналістські розслідування!

Оце зараз якраз прочитала у газеті таку собі пасторальну історію про те, як везли з Італії пальму, як її саджали на Інтернаціональній площі, обіцяють, що така екзотика буде у кожному районі міста. Коштує одна така пальма, за свідченням газети, 19000 гривень.

Магнитно-резонансна томографія – дуже ефективний метод медичної діагностики – коштує 376 гривень. Чи не краще було б вам порахувати, скільки людських життів могла б спасти одна пальма?

Боюся, що я тепер постійно буду ділити на 376 гривень усі ті мільйони, що будуть витрачатися на облаштування нових офісів для влади, побудову храмів, встановлення монументів, адміністративні реформи та інші забаганки. Але, по-моєму, саме така арифметика є єдино правильною, якщо ми справді прагнемо нормального цивілізованого суспільства.

А щодо Конституції – Конституція у нас гарна. І стаття 49 чудова. І Радянська Конституція була доброю, та й Сталінська – теж. Зі святом вас, панове!



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде
Подпишитесь на наши уведомления!