Закриті списки — загроза національним інтересам держави, або Що сталося в партії зелених

Вибори 2006 року, проведені вперше на виключно пропорційній основі до рад усіх рівнів, продемонстрували низку проблемних моментів у розвитку української демократії.

Найбільше питань у політиків, політологів, громадськості виникає по процедурі формування партійних списків.

В силу певних обставин, насамперед нормативних вад, сьогодні цей процес має чіткі ознаки політичної корупції.

На досвіді ПЗУ, на жаль, автор переконався, що цілком реальною є ситуація, коли партійні списки до рад всіх рівнів формуються у закритому кулуарному режимі, у результаті переговорів скажімо голови партії з позапартійними підприємцями, що виявляють бажання фінансувати вибори.

Олег Шевчук та Сергій Курикін розповідають про ситуацію в Партії Зелених

При цьому, члени партії, включаючи представників керівних органів, можуть навіть не здогадуватися ані про умови, на яких відбувається домовленість зі спонсорами, ані про принципи їх підбору, ані про зобов'язання, які бере на себе партія в особі голови.

Останнє, чим запам'ятався колишній лідер ПЗУ

У результаті певних маніпуляцій з печаткою, свідоцтвом та свідомістю низки керівників обласних організацій, у закритому режимі, без обговорення та дискусії, елементів рейтингового голосування, група бізнес-координаторів партії цілком може розраховувати на формування таких списків до рад усіх рівнів, які максимально захищатимуть корпоративні інтереси замовників у різних органах влади — починаючи від представницьких на місцях і закінчуючи виконавчою вертикаллю.

Більше того, на свій розсуд, без пояснень та додаткової мотивації, голова партії спільно зі своїми бізнес-партнерами цілком може виключити будь-кого з членів списку з метою або просунення на декілька позицій загального списку, як це відбулося у випадку з київським списком Народного блоку Литвина, або з тим, щоби убезпечити себе від внутрішньої опозиції у подальшому.

Віталій Кононов в ефірі "Інтера" відрізав собі хвоста

Таким чином, спостерігається досить цікава тенденція формування, обговорення та затвердження виборчих списків.

Схеми захоплення контролю за партією досить типові для всіх суб'єктів політичного процесу.

Сьогодні вони апробуються на різних рівнях у переважній більшості політичних партій.

Схематично, загарбання партії виглядає досить примітивно, але напрочуд ефективно.

Крок перший. З'являється підприємець, здебільшого спекулянт, який звик ризикувати у бізнесі, грати на грані закону (скажімо – ігри з бюджетом, відшкодування ПДВ) та який не зовсім звик дотримуватись своїх обіцянок.

Даний підприємець — не обов'язково має бути членом партії або навіть персонально балотуватися від цієї партії по списках різних рівнів. Більше того, він сам може бути членом списку іншої партії чи блоку.

І залишився ны з чим... Фото expert.org.ua

У переговорах з керівником партійної організації - людиною, яка контролює печатку та свідоцтво - досягаються принципові домовленості про умови співпраці.

Здебільшого, головною вимогою з боку підприємців є контроль за прийняттям рішень, розподілом місць у списку, фінансовими витратами.

Насамперед, мова іде про банальну "здачу" посад керівників виконавчих органів у центрі та на місцях.

Далі, в залежності від географії бізнес інтересів, рівня амбіцій та інтелекту інвесторів, відбувається заміна найбільш одіозних керівників обласних організацій — тих, хто не задовольняються фінансовою компенсацією їхніх моральних втрат.

Крок другий. Інвестор виборчої кампанії, за сприяння володаря печатки та свідоцтва, розпочинає банальну торгівлю місцями на всіх рівнях — від парламентського списку до місць у списках до районних рад.

Водночас, від поточного керівництва кампанією, а здебільшого і партією, відсторонюється ідеологічне крило керівних органів, які здатні чинити інтелектуальний спротив — одних виводять з орбіти впливу, інших, можливо, вмотивовують додатковими методами.

Подібна ж робота проводиться у регіонах. Це призводить до того, що місцеві партійні організації, які знаходяться на централізованій фінансовій голці та у зв'язку з цим позбавлені ініціативи, просто затверджують надісланий їм з центру перелік делегатів на з'їзд, а згодом і регіональні списки.

Залишився тільки бренд. Кому він дістанеться?

Крок третій. На центральному з'їзді, використовуючи декілька нехитрих маніпуляцій: недопуск небажаних партійних елементів, силами приватної охорони, делікатне виведення представників ЗМІ під час обговорення списків на фуршет — з голосу, без попереднього обговорення затверджуються виборчі списки партії.

І лише згодом громадськість, у тому ж числі члени партії, дізнаються, що люди, які створювали партію, 15 років вклали в її розвиток, представляли її на різних рівнях поступаються місцями новоприбулим бізнесменам середньої руки та сумнівної репутації.

Адже механічне затвердження списків на з'їзді зовсім не передбачає ані оприлюднення біографічних відомостей членів списку, ані банального очного представлення кандидатів.

При цьому нехитрому процесі демократичного внутрішньопартійного волевиявлення останній контроль за узгодженням списків напередодні голосування цинічно здійснюється людьми, які переконані у тому, що купили не лише гордість однієї людини, що розпоряджається печаткою та свідоцтвом.

Вони, як здається, викупили усіх присутніх делегатів, разом з ідеологією, багаторічною демократичною традицією партійного будівництва та привабливим іміджем організації на міжнародній арені.

Крок четвертий. Використовуючи останній аргумент — виборчі борги регіональних організацій, які ті ж робили з огляду на вказівки з центру, непорядні інвестори просто примушують здавати керівні посади на місцях старих партійців своїм молодшим бізнес-партнерам.

На центральному рівні також відбувається підчистка керівних органів — звідти виводять людей, які здатні чинити будь-який спротив. У тому випадку, якщо на персональному рівні не можливо домовитися — проводяться відповідні статутні зміни.

У результаті нехитрих маніпуляцій, з використанням потрібних делегатів (механізм детально розписаний у кроці три), керівництво партією здійснюється за чітким вертикальним принципом, одноосібно головою.

Таким чином, наприкінці виборів, незважаючи на результат перегонів, скупники партії отримують тотальний контроль не лише за партійними інститутами, свідоцтвом, печаткою та зіц-головою, але і за тими фракціями, які були створені у представницьких органах влади на різних рівнях.

За умов пристойних результатах на всіх рівнях (цього разу ПЗУ не є типовим прикладом) непорядні підприємці, здійснюючи контроль за партією, отримують реальні механізми впливу на формування навіть виконавчої гілки влади.

А враховуючи той факт, що суддів також призначає парламент, можемо говорити і про непрямий, але переконливий вплив корумпованого бізнесу на судову гілку владу.

Отже, нехитра аналітика доводить, що недоречності вітчизняного законодавства, яке регулює відносини у сфері партійного будівництва, за умов проведення Конституційної реформи, становить серйозну загрозу національним інтересам України.

Демократія у молодому пострадянському суспільстві не може розвиватися без помилок та хибних шляхів розвитку. Очевидно, що комерціалізація партій є помилковим шляхом розвитку.

Також цілком прогнозовано, що зараз противники пропорційної системи будуть говорити, що саме пропорційна система сама по собі є хибною. Також піднімуть голову ті, хто говоритимуть про необхідність підняття прохідного бар'єру.

Проте все це — від лукавого. Україна довго та наполегливо просувалася до пропорційних виборів, до парламентсько-президентської форми правління, до децентралізації влади. З комерціалізацією партійного руху, з відсутністю ідеологічної складової у діяльності партійних проектів сьогодні слід боротися комплексно.

На першому етапі слід внести відповідні правки до виборчого законодавства, до законів "Про політичні партії", "Про захист персональних даних" тощо з метою розкриття списків партій.

Пересічний виборець має чітко знати, за кого він голосуватиме. Режим формування списків, обговорення та затвердження має бути максимально публічним.

Будь-які акції політичних партій, чи то з'їзди, чи то засідання керівних органів різного рівня — апріорі не можуть бути закритими для громадськості, ЗМІ, а тим більше для своїх же партійців.

Вирішення цих нагальних проблемних питань надасть стимул не лише для цивілізованого розвитку партійного будівництва в Україні, але і сприятиме зростанню довіри населення до інституту політичних партій.

Олег Шевчук, заступник голови ПЗУ, директор Інституту інформаційного суспільства для УП