На восточном фронте без перемен

Понедельник, 22 июня 2009, 11:15

Якщо вірити класиці, себто фольклору, то "ровно в четыре часа Киев бомбили". І почалася Війна.

Тобто шістдесят вісім років та кілька годин тому німецькі "Хенкелі" - чи, сказати б, "Гайнкелі" - перетнули повітряні кордони беззахисної совєцької держави, а моторизовані частини вермахту почали, обходячи опірні пункти супротивника, швидко просуватися в напрямку… ну, наприклад, в напрямку рідних сіл моїх 11-річних тоді дідуся та бабусі, чиї родини відчутно поменшали за підсумками тієї величної битви.

(А, між іншим, якби не битва, все мало би бути навпаки. З огляду навіть на саму лише народжуваність – і не кажучи вже про найкращу в світі совєцьку масову медицину).

Проте на цьому моменті класика закінчилась. "Гайнкелі" прогули вже десь над Рівним, моторизовані частини вермахту вже почали, ніби на полюванні, відстріл розгублених українців у формі совєцьких прикордонників – а ваш покірний слуга все не смів писати далі.

Завмер мозок, завмерли променеві м’язи, завмерли тонкі м’язові паски в пальцях, завмер навіть двоядерний процесор в досконалій версії друкарської машинки, зібраної руками щирих комуністів Китайської народної республіки.

Адже все просто: якщо ти напишеш будь-що – про "Київсько-Полтавський котел" і величезну зраду Центру на початку Війни, про неймовірні загати Дніпра трупами твоїх прадідів у середині Війни, про тортури людей, які щиро вірили в Сталіна – в кінці війни…

Якщо ти напишеш будь-що про це, ти цілком можеш виявитись фальсифікатором історії всупереч інтересам Російської Федерації.

А отже, більше ніколи не потрапити на територію цієї Федерації, коли забажаєш навідатись до мами (вулиця Лєніна, 35, квартира 17), та до її батьків, яких уже згадав у цьому тексті, і яких колись відпустив з України, бо був ще замалий, аби утримувати їх сам – а зараз уже не відпустив би, але зараз уже пізно…

Вважається, що сумнозвісну ідею про "фальсифікацію історії проти Росії" росіяни придумали, щоб зручніше було фальсифікувати історію в інших напрямках. Вважається також, що це – спеціальна заготовка під 70-ту річницю пакту Молотова-Ріббентропа.

З першою теорією важко не погодитись, а от останнє – не факт. У Кремля не лише багато веж, але й багато тактик.

І ваш покірний слуга не написав би жодного з вище (та нижче-) наведених слів, якби серед цих тактик не була одна особлива. Одна така, яку не хотів би передбачити ніхто в Кремлі – але яка владно диктує всім, включаючи сам Кремль, свої прагматичні вимоги.

Я поясню. Уявімо собі, що після якоїсь авторської колонки про Війну десь у надрах російського ФСБ, чи хто там у них чаклує над подібною дурнею, народжується інструкція не пускати громадянина України М. до його другої батьківщини, на вулицю Лєніна, 35, квартира 17.

І от, коли зазначений громадянин під’їздить до братньо-прозорого кордону, його без пояснень виймають з купе хоробрі російські "погранци"….

Ой-ой-ой.

Ні, в певному сенсі це був би далеко не найгірший сценарій. Я маю на увазі – така популярність на пустому місці! Плюс чергове моментальне фото азійського вишкіру російської тандемократії на адресу молодих (в усіх відношеннях) патріотів східноєвропейських країн :)

Але от чи воно їм треба?

Зате є дещо, що справді може бути "треба", і треба це може бути далеко не стратегам Мєдвєдєва та компанії, а значно ширшим верствам братнього населення.

Уявімо собі, що хоробрі "погранци" не висаджують з поїзда громадянина України, а просто ввічливо просять його відійти для пояснень. Часу ж вагон. А даний громадянин України, як їм, "погранцам", добре відомо – це не хтось зі знаменитих депутатів, і не чийсь там родич, і, врешті-решт, шкодити Росії на її ж території він не зможе ні в який спосіб, бо тероризм йому неприємний як жанр, а твори всіх інших жанрів легко передаються і з території України, було б кому друкувати.

І ось лейтенант із триколором на рукаві дивиться в чорний список, де цей громадянин України фігурує з позначкою "кат-2" (друга категорія). І ласкаво так говорить:

- Мама, говорітє? Ну, ми же нє звєрі… Трі тисячі составляєт законний штраф – і білет ми вам сразу возвратім! Вот только соотвєтствующую статью кодекса я пріпомніть нє могу, но ви же мнє вєрітє?

 І щоб цей громадянин йому не повірив?!

…Усе вищесказане, звісно, є цілком і повністю виплодом фантазії автора. І лише завдяки цій нестримній фантазії він таки дописав цей текст, не лякаючись ніяких потенційно можливих інсинуацій, санкцій та екзекуцій.

Дописав за 68 років та кілька годин потому, як Сталін нарешті повірив у напад Гітлера, а лік загиблих українців пішов на перші тисячі.

 

Олександр Михельсон



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде