Снова о Альянсе

Среда, 19 августа 2009, 16:51

Взагалі-то, аби серйозно говорити про реальність нашого вступу до Альянсу треба розуміти, що в багатьох питаннях НАТО (в тому числі і стосовно України) далеко не однозначна структура.

Маємо "ветеранів" – Франція, Німеччина, Італія, котрі, змагаючись за роль європейського лідера, намагаються проводити самостійну політику, в тому числі, і вибудовуючи з Росією так звані "особливі" чи "особисті" специфічні стосунки, інколи й на шкоду інтересам Нені.

Маємо серед старожилів Альянсу середньоваговиків та дрібноту – Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Іспанія, Португалія, Норвегія, Данія, Ісландія і тощо, котрі, попри декларовану рівноправність членства в НАТО, в прийнятті багатьох рішень (в тому числі і щодо України чи Росії, або ж до їх стосунків) намагаються узгодити свої позиції або ж з європейськими країнами-лідерами, або ж із США.

Маємо "новобранців": Польща, Прибалтика, Чехія, Румунія, Угорщина котрі, в силу свого поокремо взятого відносно скромного потенціалу, розуміють, що їм із теперішньою Росією рівноправних "специфічних" стосунків не вибудувати.

Мало того, ці країни, особливо із колишніх СЕВ та ВД, чітко уявляють усі ризики для себе від таких стосунків.

Маємо США та їх вірних союзників – Канаду і Англію, котрі готові хоч сьогодні бачити Україну в Альянсі незалежно від рівня нашої готовності до цього кроку, як у суто військовому сенсі, так і в сенсі рівня нашої демократизації – так званий "турецький" або ж "грецький" варіанти вступу.

Маємо вже згадану Туреччину, позиція котрої, наприклад, щодо грузинсько-московських стосунків стратегічно співпадає з позицію України. А стосовно присутності ЧФ у Севастополі, ми маємо Анкару за тактичного союзника, хоча стратегічні наміри турків щодо Криму несуть певні загрози для України і можуть стати окремою перешкодою при вступі до НАТО.

Маємо Румунію, котрій, з одного боку, стратегічно вигідне послаблення російського фактору в чорноморському регіоні, а з іншого, – вона має деякі амбіції щодо наших територій.

Але не треба обманюватися, бо над усією цією юшкою, маємо головного кашовара – усе ті ж таки Штати, останнє слово котрих в питанні вступу України до НАТО буде вирішальним не лише для альянсової "дрібноти", але й може стати таким і для "ветеранів".

А чи помітили ви, що як заяві Андерс Фоґ Расмуссена , так і проповіді Медведєва, передувала фактично антиросійська вимога країн ЄС до України переглянути її газові угоди із Рашею. З чого б це?

А з того, що глибоко помиляються ті, хто вважає буцімто холодна війна поміж демократичним світом та тоталітарним совдепом давно завершилася. Завершилася лише битва за Східну Європу. І у цій битві Совєцька імперія зазнала нищівної, але нажаль не остаточної поразки, яка і стала, між іншим, одним із головних каталізаторів оксамитових революцій.

А не остаточної, бо згадана холодна війна триває. Просто вона чим далі тим більше набуває технологічного, інноваційного та інформаційного характеру, хоча при цьому ніхто фінансово-економічних, енергетичних чи навіть "гарячих" методів воєнних дій не відміняв.

Головні ж фігуранти цієї війни у Європі залишилися тими ж самими: демократичний світ на чолі із США (що там гріха таїти – з непомірними амбіціями всесвітньої демократичної імперії останніх) – з одного боку, а з іншого – пряма спадкоємиця СССР, Росія, з її не менш амбітними, якимись хворобливими неоімперськими і тоталітарними по своїй суті претензіями месіанського порятунку світу від "демократичної експансії".

А головне поле цієї битви ми сьогодні маємо в Україні, розділеної фронтом протистояння совка і антисовка.

І від того, як швидко і в який спосіб це протистояння розв’яжеться, і буде залежати ким з нього вийде Україна: слабким васалом потужного сюзерена (з трьох раз вгадайте його ім’я) чи більш-менш серйозною потугою з амбіціями як мінімум на регіональне лідерство.

Позаблоковий же статус України – це шлях в нікуди. Бо – це консервація нинішнього постсовкового режиму на невизначений час. І на цей термін – це апріорі слабка Україна. Вибір, у котрої буде невеликий.

Повторюся, в найкращому випадку, з огляду на нашу недолугість, в першу чергу зусиллями американців, нас спробують втягти до цивілізованого світу, як вередливу козу на шворці.

А йменуватиметься той процес буде яким-небудь "примусом до демократії" і обов’язково супроводжуватиметься масовими психічними травмами народонаселення.

В гіршому – Україною перейметься Кремль, влаштувавши нам щось на кшталт "примусу до миру" із обов’язковим кровопусканням та тимчасовими територіальними втратами. Після чого, нас не пускатимуть, ми й самі без будь-яких референдумів вломимося до НАТО, як бугай до непокритої корови.

В найгіршому – ми просто зникнемо як суб’єкт з політичної мапи.

І наостанку, опонентам та тим, хто хотів би більш чітко уявляти якими цікавими та глобальними іграми сьогодні переймається світ, за правилами, котрі йому намагаються нав’язати США, я би радив з’ясувати дещо наступне:

- про теорію так званого штучного, або ж прогнозованого хаосу (прошу не плутати з Теорію хаосу) в контексті не природного , а інспірованого характеру нинішньої світової кризи;

- про те, чи відмінялися насправді, а не декларативно, доктрина Монро та її модифікація повалення Імперії зла;

- про те, хто із глобальних гравців найпершим і з найменшими втратами вже виходить із цієї кризи, а хто опиниться в ролі світового лузера;

- про те, із якого гузна сьогодні насправді ростуть ноги "міжнародного тероризму";

- про те, хто сьогодні володіє найбільшими в світі законсервованими, розвіданими та потенційно перспективними для розвідки покладами нафти і газу;

- про те, у кого сьогодні в арсеналі маються найсучасніші технології видобутку нафти і газу в арктичних умовах;

І вам не прикро, що в цих забавках, Україна лише дівчинка із підтанцьовки?

Валерій Семиволос, Харківська область, с. Губарівка, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде
Подпишитесь на наши уведомления!