Превратят ли Украину в "милицейское государство"?

Понедельник, 14 июня 2010, 14:16

Одним із хітів перегляду в українському інеті нещодавно стала розмова прем'єр-міністра Росії Путіна з музикантом Юрою Шевчуком. Мова йшла про право росіян на мирні збори.

Путін, вислухавши всі застереження Шевчука про права людини та право на протест, жорстко відстоював свою тезу: влада зобов'язана думати про права інших людей, які не ходять на демонстрації. І вже після тієї розмови Росія побачила чергові арешти мирних мітингувальників.

Так російська влада вкотре продемонструвала, що Росія сьогодні перетворилася на "міліцейську" та силову державу.

Як показують останні події в Україні, українській владі подобається такий підхід відносно власного народу як і з боку російських колег.

Досвід Харкова, під час такого протесту людей запросто забирають до міліцейських відділків, а досвід Львова та Києва яскраво демонструє як міліція може відтісняти опозиціонерів та заводити на їх місця демонстрантів від партії влади.

І все це під красивим "соусом" боротьби за законність і права тих самих, "інших" людей.

Тепер наступ на свободу зібрань може відбутися і на іншому фронті - законодавчому.

17 червня 2010 року Верховна Рада розглядатиме у другому читанні та в цілому проект закону №2450 "Про порядок організації і проведення мирних заходів".

Отже, що пропонується законопроектом №2450 і чому сьогодні є побоювання, що цей документ лише допоможе перетворити Україну на чергову "міліцейську державу"?

Що говорить Європа?

Право на мирні зібрання є одним з основних прав людини, поряд з правом на свободу слова і свободу виборів. Це не просто право, це дієвий інструмент, як суспільство може вплинути на владу, якщо вона забуває про ту просту норму, що саме народ є джерелом будь-якої влади.

І це право стає визначальним, якщо влада робить кроки у напрямку авторитаризму та диктатури.

Право на мирні зібрання вже встановлено численними міжнародними актами. Основним з них стала стаття 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.

На її основі вже склалась значна практика Європейського суду, яка також є обов'язковою для України.

На реалізацію цього права в Конвенції встановлено лише одне загальне обмеження: таке зібрання повинно бути мирним, а обмеження є виключними і можуть встановлюватися в інтересах національної або громадської безпеки.

Схожою за змістом є стаття 39 Конституції України, яка в частині захисту прав людини, відповідає всім міжнародним стандартам. Конституція визначає:

"Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей."

Невелика за змістом стаття, коли уважно в неї вчитатися, досить повно і всебічно визначає право на мирні зібрання.

Особливо слід відзначити, що ще у березні 2007 року Бюро демократичних інституцій і прав людини ОБСЄ були оприлюднені Керівні принципи свободи мирних зібрань, які стали результатом аналізу та спільної роботи науковців і експертів 29 країн-членів ОБСЄ на базі європейського законодавства та практики.

Як зазначено в пояснювальній записці до законопроекту, він розроблений саме відповідно до зазначених Керівних принципів. Зокрема, звідти взяті норми про спонтанне зібрання, контр-зібрання та інші позитивні норми.

Однак, як завжди в Україні, у цьому документі є низка але. І в даному випадку ці "але" серйозно спотворюють даний документ і викликають занепокоєння.

Загалом, низка положень законопроекту є досить жорсткими і неприйнятними з огляду на зазначені міжнародні норми і 39 статті Конституції України.

Прийнятий у першому читанні у червні 2009-го року, законопроект № 2450 отримав негативну оцінку Венеціанської комісії.

Певні висновки і зміни були зроблені в законопроекті підготовленому до другого читання. Однак, лише частково. А остаточний варіант законопроекту, за який збираються проголосувати у парламенті на міжнародну експертизу не направлявся.

Що нам пропонують?

Якщо коротко охарактеризувати законопроект №2450 то він досить детально визначає правові засади реалізації гарантованого Конституцією України права на свободу мирних зібрань. Проте "детально" у цьому випадку зовсім не означає "добре".

Основною неоднозначною нормою проекту є встановлення чіткого строку для попередження місцеві органи про проведення зібрання.

Взагалі то норма про обов'язок організаторів попереджувати владу про проведення публічних мирних зборів не суперечить європейській практиці і 39-та стаття Конституції, проте, очевидно, такі строки мають бути розумними та гнучкими.

Але чи можна вважати встановлений 4-денний строк відповідним і гнучким? Дуже сумнівно. Він може стати значним порушенням даного права.

Уявімо наприклад ситуацію, коли якась організація збирається вирубати парк. Тепер, відповідно до законопроекту, організаторам, потрібно буде подати заявку і почекати 4 дні до акції. Але тоді зібрання проходитиме вже не в парку на майданчику.

Сьогодні, в низці регіонів України місцеві органи влади взагалі апелюють до радянського законодавства, зокрема до указу президії Верховної Ради УРСР від 1988 року "Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних акцій і демонстрацій у СРСР", і вимагають попереджати про акції за 10 днів.

Однак, переважно оскарження такої практики буває успішним. Встановлений термін унеможливить у багатьох випадках реагування громадськості на важливі події суспільного значення.

Крім того, повідомлення про проведення зібрання, по-суті, є саме "повідомленням" і не має носити "дозвільний" характер. А такого терміну достатньо, щоб український суд під будь-яким приводом заборонив проводити зібрання. Київський окружний адміністративний суд в цьому році заборонив всі звернення влади про заборону зібрань.

Зазначене формулювання також суперечить статті 39 Конституції України, згідно з якою "обмеження щодо реалізації прав громадян на збори може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку".

Отже, лише суд може обмежити реалізацію цього права і аж ніяк не позбавити.

У проекті запроваджується поняття "спонтанне мирне зібрання". З одного боку воно певним чином пом'якшило ситуацію, але визначене воно настільки нечітко, що по суті ситуації може і не змінити.

Це може сприяти неодноразовому повторенню інцидентів з міліцією, подібних до подій у харківському парку Горького, коли громадські активісти намагались протистояти вирубуванню дерев.

Таким чином, жодних зібрань, проти яких заперечуватимуть органи влади, після прийняття законопроекту ви провести не зможете.

Крім того, в законопроекті залишається й інший рад недоліків, які не відповідають Конституції і перешкоджають в реалізації права на зібрання. Це наступні положення:

* утруднюється процедура подачі повідомлення, а організатори повинні доводити, що вони - громадяни України або перебувають тут на законних підставах.

* Не встановлені терміни для оскарження рішень судів про заборону мітингів, які ухвалюються у переддень акції (спеціальні терміни для оскарження є, наприклад, в українському виборчому законодавстві) - таким чином громадяни позбавлені конституційного права на оскарження.

У проекті 2450 не встановлено відповідальності представників влади і правоохоронців за перешкоджання реалізації права на мирні зібрання та інші.

Що далі?

Треба відзначити, що розробляв цей законопроект ще з 2008 року уряд Тимошенко. Цікаво, що рік тому, коли закон ухвалили у першому читанні його підтримали БЮТ, НУНС і блок Литвина. Регіонали за нього тоді не проголосували. Цього разу все може бути навпаки.

З одного боку, законопроект в значній мірі враховує європейські стандарти реалізації права на мирні збори. Проте, зважаючи на кілька значних недоліків, даний законопроект аж ніяк не можна назвати кроком вперед. Подібні антидемократичні закони вже діють, зокрема, в Росії, Казахстані та Білорусі, де їх систематично використовують проти як громадських активістів так і звичайних громадян.

Наразі, одним з першочергових заходів, які потрібно було зробити, це відкласти розгляд законопроекту і залучити до його доопрацювання громадськість і Венеціанську комісію.

А, зважаючи на значний суспільний інтерес законопроекту, - провести парламентські слухання з обговорення законопроекту № 2450 за участю експертів Венеціанської комісії Ради Європи та представників громадськості. Цей процес має бути максимально прозорим та відкритим.

Однак, при роботі з документом, який значною мірою визначає важливе право суспільства на протест, з самим суспільством ніхто радитися не захотів. Правила того, як суспільство може в мирний спосіб протистояти владі, виписувала сама влада. Саме звідси всі ті негативні моменти, які дозволяють не тільки критикувати законопроект, але й відверто його остерігатися.

Адже, зважаючи на практику застосування таких законів в Україні, після ухвалення цього документу, суспільство може просто втратити своє природне право на протест. І тоді країна "помаранчевої революції" перетвориться вже на зовсім іншу країну...

Дмитро Чоповський, Інститут масової інформації



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде