Фракции в Верховной Раде: сиквел

22 просмотра
Ирина Лукомская, для УП
Понедельник, 18 октября 2010, 12:01

Повернення до Конституції 1996 року неминуче веде до зміни фракційного ландшафту Верховної Ради.

Фактично, до поновлення ситуації кінця 1990-тих-початку 2000-них, коли практично не було стримуючих факторів для створення фракцій та груп і в парламенті, траплялося, їх було до двох десятків.

Повертаються й часи, коли вододіл політичних сил проходив по лінії "пропрезидентські-антипрезидентські", а не "коаліція-опозиція". Втім, це законодавче задкування - логічне продовження процесу, розпочатого одразу ж після президентських виборів рішенням Конституційного Суду: узаконити "тушки".

Що було?

Для того, щоб уявити перспективи, які відкриває повернення до Конституції 1996 року в плані фракційного перегрупування Верховної Ради, варто згадати, що ж було до конституційної реформи.

Ще 5 років тому, під завісу роботи парламенту IV скликання (2002-2006), у ВР було зареєстровано 16 фракцій та груп.

Станом на 14.11.2005, тобто напередодні старту першої виборчої кампанії за партійними списками, їх склад був таким (у дужках - кількість депутатів): "Наша Україна" (42), КПУ (56), Партія регіонів (52), Народна партія (44), БЮТ (34), СПУ (25), УНП (25), СДПУ (о) (19), партія "Єдина Україна" (14), Партія промисловців і підприємців України (14), партія "Реформи і порядок" (15), НРУ (14), група "Демократична Україна" (19), Народний блок Литвина (18), "Демократичні ініціативи", "Довіра народу" (16), позафракційні (39).

У тому ж IV скликанні на арені встигли побувати фракції "За єдину Україну", Аграрної партії України (яка перейменувалася в Народну); у попередньому - Трудової України, НДП, Партії зелених, "Солідарність" та інші. Саме в цей період досягли апогею міжфракційні міграції народних депутатів, які інтенсифікувалися напередодні президентських, а потім парламентських виборів.

Слід нагадати, що за списками у 2002 році до парламенту пройшли не 16, а 6 партій та блоків. Сукупно з переможцями-мажоритарниками, висунутими ними, а також самовисуванцями, що були представниками відповідних партій, переможці виборів мали таку чисельність: "За єдину Україну" - 121, "Наша Україна" - 112, КПУ - 65, СДПУ (о) - 27, СПУ - 22, БЮТ - 22; позапартійних висуванців - 72, решта - від інших партій.

З 2006 року й до завершення президентських виборів-2010 кількість фракцій у парламенті дорівнювала кількості учасників виборчих перегонів, що подолали 3%-й бар'єр, і не перевищувала 5: БЮТ, Партії регіонів, НУНС ("Наша Україна"), КПУ, Блоку Литвина.

До легалізації понять "коаліція" та "опозиція" парламентські утворення поділялися на "пропрезидентські" і "антипрезидентські". Показово, що і найбільш пам'ятна акція протесту початку 2000-них була персоналізована - "Україна без Кучми".

Власне, "під президента" створювалися спочатку НДП, а потім СДПУ (о). Саме остання з них у часи, коли її очолював глава президентської адміністрації Віктор Медведчук, стала взірцевою "партією адмінресурсу".

Як і в дореформенні часи, цьогоріч формування більшості в парламенті розпочалося після президентських виборів і саме "під президента". Тож після скасування реформи можна прогнозувати, що ситуація зі створенням партій та фракцій, а також їх функціонуванням, дрейфуватиме до тієї, що була в часи перебування на Банковій Кучми/Медведчука.

Що буде?

Уже в перші ж дні після скасування реформи парламент ухвалив закон "Про внесення змін до регламенту ВР", авторами якого стали керівники ВР: спікер Литвин та його перший заступник Мартинюк.

Закон скасовує норму про імперативний мандат (який після дозволу КС приєднуватися до коаліції на індивідуальній основі й так не діяв), дозволяє формувати фракцію не менше ніж із 15 депутатів, а тим, що вийшли з фракції, бути позафракційними та формувати депутатські групи чисельно також не менше ніж з 15 осіб. Права групи та фракції - однакові.

Скасування в регламенті згадок про коаліцію та опозицію звільняє фракції та групи від необхідності "визначатися на старті" зі своєю позицією - приєднується вона до виконання програми партії влади чи ні. Відтак, це суттєво розширює можливості для маневрів і торгів.

Зміни (дроблення) стосуватиметься найперше опозиційних фракцій - БЮТу і НУНС, лави яких суттєво зменшилися в період створення коаліції. До кінця жовтня очікується легалізація фракції з 17-ти екс-бютівців "Реформи заради майбутнього". Її лідер Ігор Рибаков не виключає збільшення групи за рахунок нунсівців з "Єдиного центру".

15 депутатів на чолі з Давидом Жванією, які пройшли за списками НУНС, у липні оголосили про утворення групи "Право вибору", створили свій сайт, проте не поспішають оформлювати її офіційно.

Очевидно, збереження членства у фракції залишає можливість впливати на ситуацію в ній, оскільки без цих 15-ти в НУНС залишиться 56 депутатів, з яких представники правих "За Україну", "Нашої України" та УНП можуть забезпечити необхідні 29 голосів, аби змінити керівництво.

Однак і в цьому, досить чисельно обмеженому середовищі націонал-демократів не все однозначно. "Наша Україна" все ще претендує на лідерство в таборі, проте в разі, якщо план не спрацює, може утворити свою фракцію.

Не секрет також, що після виходу В'ячеслава Кириленка з "НУ" та створення ним "За Україну" цей політик прагне зайняти вакантну нині позицію лідера націонал-демократії. У цьому сенсі він є конкурентом для "НУ". Саме амбіції з обох боків можуть заблокувати процес об'єднання.

Втім, за інформацією іншого джерела, переговори про можливість об'єднатися в окрему фракцію ведуть "За Україну" та УНП - але лише удвох. Це не дивно, якщо пригадати, що 5 років тому Кириленко був в УНП - заступником голови партії. У цей же час спроби залучити на свій бік УНП робить і "Наша Україна".

Причина інтересу до партії Костенка зрозуміла: попри те, що в неї лише 6 депутатів, вона має найбільш розгалужену серед правих партій структуру, яку, в разі об'єднання, може використати нова партія.

Слід враховувати, що фракційні перегрупування за участю представників трьох названих сил напряму пов'язані з перспективами партійного об'єднання: хто з ким домовиться - той з тим у парламенті, більш за все, і "засвітиться".

Не можна виключати також переходів між двома опозиційними фракціями. Так, депутати від НРУ останнім часом працюють винятково у фарватері БЮТ, як і лідер "Народної самооборони" Луценко та ще частина нунсівців-одинаків, які представляють або лише себе, або партію в блоці - але винятково своєю особою. Тож, можливо, вони формалізують цю єдність.

Втім, Юлія Тимошенко вже заявила, що не має наміру руйнувати інші фракції. Відповідаючи на запитання, чи планує БЮТ прийняти частину нардепів з НУНС, аби створити консолідовану опозиційну фракцію, вона сказала: "Ми не визнаємо таких змін до Конституції. Ми не будемо категорично брати участь у руйнуванні фракцій - вважаємо це аморальним и незаконним".

Перспективи виокремлення зі складу фракції Партії регіонів, наприклад, фракції "Сильної України" (для розкрутки партії-сателіта, що мала б узяти частину голосів після зниження рейтингу ПР), у політичних колах на сьогодні вважають рівними нулю.

Тож загальна кількість фракцій і груп у нинішньому складі парламенту може досягти 8. Поки що.

Говоримо фракція - але до чого тут партія?

Якщо для "нормальної" політики фракція - це інструмент партії, то українські реалії цей "нюанс" ніяк не враховують: ні де-юре, ні де-факто.

Подрібнення мегафракцій можна було б логічно пояснити, якби воно відбувалося на партійній основі.

Скажімо, до складу блоку НУНС входило 9 партій ("Наша Україна", "Вперед, Україно!", Народний Рух України, Українська Народна Партія, УРП "Собор", Християнсько-Демократичний Союз, Європейська партія України, "ПОРА", Партія захисників Вітчизни; після виборів-2007 було зареєстровано ще кілька).

Справді, частина з них - суто "диванні", однак розбіжності в поглядах між тими блокоутворюючими партіями, що мають структури та членство, була принциповою ще під час розробки програми блоку. Тож виокремлення партійних фракцій мало б під собою ґрунт, проте кількість депутатів (за невеликим винятком) - не дозволяє.

БЮТ, як відомо, утворили троє - "Батьківщина", Українська соціал-демократична партія та "Реформи і Порядок", Блок Литвина - Народна партія та Трудова партія України, проте суттєвих засадничих розбіжностей всередині цих блоків не спостерігалося. А фракції Партії регіонів та КПУ формально є монопартійними.

Тенденції новітнього фракцієтворення свідчать, що, як і до реформи, партійний (а тим більше - ідеологічний) принцип при створенні фракцій переважно дотримуватися не буде.

Звичайно, для збереження гарної міни, утворюючи фракцію, її "засновник" може заодно зареєструвати й однойменну партію (як колись зробив Петро Порошенко з "Солідарністю" чи Богдан Губський з "Єдиною Україною") або використати вже існуючу вивіску (як-от після зміни керівництва ХДС визнала групу "Право вибору" своїм представництвом в парламенті).

Тобто фракції та групи будуть переважно об'єднаннями "за інтересом", який матиме небагато спільного з інтересами виборців, що обрали цих депутатів як представників інших партій чи блоків. Виняток тут можуть становити фракції, створені з депутатів, що представляють ідеологічні партії.

Однак корекцією фракційного ландшафту парламенту та системи місцевих виборів зміни не завершаться. Наступний крок, про який уже заявив президент, - зміна системи виборів до ВР. "Як мінімум, треба повертатися до змішаної системи, або, можливо, цілком до мажоритарної", - сказав Віктор Янукович.

Стверджувати, яке з двох зол менше, - жорстка партійна "корпоратизація", яка витворилася в Україні після введення в дію конституційної реформи-2004, чи "роздріб", що повертається відповідно до положень Конституції-1996, - складно. Проте зрозуміло, що до політичної (а відтак - ідеологічної) структуризації суспільства реінкарнація положень старої Конституції не веде.

Ірина Лукомська, експерт УНЦПД, для УП



powered by lun.ua
Тайны мормонов. Что происходит в одном из самых закрытых храмов Украины
Все свои
Как украинские медицинские технологии продлевают жизнь иностранцам
Я. Ты. Он. Она. Какой "План Б" у Порошенко, Тимошенко и Зеленского
Все публикации