Оппозиция сдает позиции

Вторник, 18 октября 2011, 13:45

Незалежно від того, як довго Юлія Тимошенко сидітиме у в‘язниці, день винесення їй судового вироку засвідчив одну очевидну річ: якщо в Україні і є реальна опозиція до чинної влади, то це аж ніяк не та, яка представлена у парламенті.

"Не очікували, йдемо думати, що робити далі", – така реакція депутатів з опозиційних політичних сил у Верховній Раді на 7 років тюрми для лідерки БЮТ свідчить про відсутність стратегії та системності в їх діяльності.

За рік до нових парламентських виборів Верховна Рада може змінити правила гри – зареєстрований депутатами від більшості законопроект передбачає повернення України до пропорційно-мажоритарної системи.

Від нової системи у великій мірі залежатиме політичне обличчя парламенту наступного скликання. Однак вже зараз можна припустити, що незалежно від того, яким буде закон, теперішнім парламентським опонентам владної команди Партії регіонів (власне, і самій ПР), навряд чи можна буде розраховувати на широку підтримку людей.

Упродовж року, що минає, вони разом доклалися до нівелювання ролі парламенту в політичному житті країни та викликали чимале розчарування суспільства їхньою діяльністю-бездіяльністю.

Що ж стосується власне опозиції, то, попри декларації та заклики до об‘єднання, на порозі нових парламентських виборів вона залишається роз‘єднаною, знесиленою, знекровленою, а після арешту Тимошенко й Луценка – обезголовленою.

І хоч головний симптом хвороби – розпорошеність – був властивий опозиції завжди, 2011 рік став багато в чому заключним акордом. Упродовж року опозиційні фракції парламенту продовжували втрачати своїх депутатів – до числа тих, хто або перейшов до складу сформованої Партією регіонів більшості, або голосував синхронно з нею вже у 2010 році, додавалися нові.

Наприкінці березня 2011-го лідерка БЮТ Юлія Тимошенко заявила, що в парламенті розпочалася нова кампанія скупки так званих "тушок". Процес відтоку депутатів тривав постійно, а серед причин переходу багатьох з них з опозиції до коаліції називали те, що вони є власниками бізнесів (всупереч забороні суміщати владу і бізнес), а тому, мовляв, намагаються не конфліктувати з владою.

Подібні міграційні процеси відбувалися і в опозиційній фракції НУНС. І це суттєво зменшило можливості опонентів влади впливати на рішення парламентської більшості.

Та у свою чергу продовжувала дружно, не особливо вникаючи у зміст, голосувати за ініціативи президента та уряду, забезпечуючи їх підтримку законами. Відтак, 9 місяців 2011 року стали підтвердженням того, що збудована президентом Віктором Януковичем роком раніше (після повернення чинності Конституції 1996 року) вертикаль виконавчої влади зміцнилася і продовжує зводити нанівець роль парламенту як представника інтересів української громади.

Упродовж січня-вересня 2011 року беззастережною підтримкою сформованої Партією регіонів більшості користувалися проекти законів від тієї ж таки Партії регіонів, а президент Янукович та уряд Азарова ініціювали понад половину законів, ухвалених Верховною Радою минулої сесії.

Президент та виконавча влада пояснювали свою активність потребою негайного впровадження реформ, депутати більшості зазвичай голосували без обговорення, перекладаючи таким чином всю відповідальність за ухвалені закони на уряд.

Активність опозиції, яка зневірилася у можливість підтримки парламентом запропонованих нею проектів, з кожним днем зменшувалася. Частка законопроектів, підготовлених зокрема фракцією БЮТ (другою за чисельністю у Верховній Раді), склала цього року менше третини від усіх написаних парламентом.

Серед ухвалених законів лише 12% – БЮТівські. А тому цілком зрозуміло, що більшість передвиборчих обіцянок, втілених у запропоновані парламентові законопроекти, залишаються невиконаними.

Серед них, зокрема такі, як намагання змінити на користь дрібного та середнього класу податковий кодекс, знизити податкове навантаження, зруйнувати монополії, перетворити Україну на інвестиційно привабливу для світового капіталу країну.

Не вдалося схилити депутатську більшість і до ухвалення розробленої урядом Тимошенко (у 2008 році) програми приватизації на 2008-2012 роки. Крім того, у програмі БЮТ є ціла низка передвиборчих обіцянок, до втілення яких у законопроекти у депутатів від цієї політичної сили просто не дійшли руки.

Це і зменшення споживання газу та нафтопродуктів, і добудова транзитного трубопроводу Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ, і оприлюднення інформації щодо реальних власників засобів масової інформації. Не було також обіцяних цією опозиційною політичною силою законодавчих ініціатив щодо угоди між журналістами та редакціями для забезпечення чесності редакційної політики.

Крім відвертого ігнорування законодавчих ініціатив БЮТ-"Батьківщини" парламентською більшістю на чолі з Партією регіонів та перехід до її лав багатьох ще недавно відданих Тимошенко депутатів, оглядачі називають і цілу низку інших причин низької активності фракції у Верховній Раді.

Серед них виснажливе і набридле виборцям з‘ясування з іншими опозиційними силами питання, хто з них головний опозиціонер. Чималого удару партії лідерського типу, якою вважають "Батьківщину", завдав арешт та судовий процес над головою партії Юлією Тимошенко.

Як наслідок, низька парламентська активність БЮТівців плавно перейшла в масове ігнорування (часто 50-70 депутатів немає в залі) сесійних засідань та посилення позапарламентських форм роботи.

Це передусім організація громадської підтримки заарештованої Юлії Тимошенко та особиста присутність депутатів у залі суду під час судових слухань справи Тимошенко.

Малочисельність акцій солідарності з Тимошенко поблизу будівлі Печерського суду може свідчити як про незадоволення людей діяльністю опозиції в парламенті, так і про падіння особистого рейтингу лідера БЮТ, яке після програних нею президентських виборів лише поглибилося.

Серед причин розчарування виборців у політичній силі під проводом Тимошенко можна назвати й деякі законодавчі ініціативи екс-БЮТівців, які, долучившись до парламентської більшості, у деяких питаннях суттєво відхилилися від своїх виборчих обіцянок.

Наприклад, обраний по партійному списку БЮТ Володимир Пилипенко вніс на розгляд парламенту проект закону "Про судоустрій і статус суддів" (щодо вдосконалення порядку оприлюднення податкової декларації судді)". Депутат пропонує скасувати норму цього закону, яка зобов‘язує суддів загальної юрисдикції щороку надавати для оприлюднення на сайті Державної судової адміністрації декларацію про майновий стан і доходи.

Мовляв, такий порядок порушує принцип незалежності суддів. Пропонується також скасувати норму, яка зобов‘язує суддю вказувати у своїй декларації, куди він витрачає гроші, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заробітку.

На думку депутата, незалежності суддів сприятиме й скасування вимоги вказувати відомості про видатки членів їх сімей та осіб, з якими ті спільно проживають, або пов'язані спільним побутом.

Але ж ці пропозиції прямо суперечать виборчим зобов‘язанням політичної сили, за списками якої Пилипенко став депутатом і яка обіцяла виборцям "запровадити декларування витрат державними посадовими особами та держслужбовцями та посилити кримінальну відповідальність за корупційні дії".

Не додають довіри до опозиційної БЮТ і намагання її представників критикувати рішення чинної влади, "забуваючи" про аналогічні кроки попереднього уряду під проводом Тимошенко.

"Нещодавно ухвалені Верховною Радою поправки до закону про Пенсійну реформу фактично заморожують пенсії, адже вони будуть нараховуватися виходячи з розрахунку середньої зарплатні на 2007 рік, а не за 2009, як пропонували представники опозиції", – сказав в ефірі "5 каналу" бютівець Андрій Павловський, який наголосив, що у 2009 році показник середньої зарплати по країні був на понад 900 гривень більший, ніж у 2007 році, і якби при пенсійних розрахунках взяли за основу його, то це збільшило б пенсії в середньому на 200 гривень.

Однак опозиційний депутат "забув", що уряд Партії регіонів нічого нового не винайшов, а лише скористався "ноу хау" Юлії Тимошенко, яка на посаді прем‘єр-міністра першою "зупинила" час для працюючих пенсіонерів, наказавши урядовою постановою перераховувати їм пенсію, виходячи не з середньої зарплатні по країні за попередній рік (як цього вимагає закон), а за 2007-й.

Сотні тисяч пенсіонерів змушені були шукати правду в судах і згадувати авторку цього фінансового винаходу не найкращими словами.

Ще одна парламентська опозиційна сила "Наша Україна"-"Народна Самооборона" упродовж першої половини 2011 року доклалася до розробки 16 (менше 8%) із прийнятих парламентом 204 законів.

Серед виконаних передвиборчих зобов‘язань – збереження спрощеної системи оподаткування малого бізнесу та скасування свідоцтва про державну реєстрацію для підприємців – заміна його на виписку з Єдиного Реєстру.

Вдалося також заборонити масову рекламу алкогольних і тютюнових виробів, а також законодавчо врегулювати волонтерську діяльність. Однак більшість виборчих обіцянок НУНС виконати не вдалося: зокрема, скасувати депутатську недоторканність та ліквідувати депутатські привілеї. 

Такий більш ніж скромний результат парламентської діяльності опозиційної сили, яка ще менше ніж 10 років тому була переможницею виборів до Верховної Ради, нині нікого не дивує.

Теперішній стан політичного середовища, яке було оплотом кандидата у президенти Віктора Ющенка, оглядачі називають агонією. Нині сам Ющенко постав перед загрозою його виключення із "Нашої України", а лідера "Народної Самооборони" Юрія Луценка тримають під арештом і судять.

Головування Миколи Мартиненка у фракції багато хто вважає формальністю, оскільки єдиного центру прийняття рішень у НУНС давно немає. Звідси і менш ніж 8-відсотковий внесок фракції у загальний законодавчий процес у першому півріччі 2011 року.

Тенденція до зменшення активності зберігається й навіть посилюється. Головною причиною цього можна вважати ігнорування провладною більшістю законодавчих ініціатив опозиційних депутатів та натомість безумовну підтримку лише власних проектів.

Однак другою складовою низької результативності блоку НУНС його критики називають небажання докладати зусиль до підготовки якісних та нагальних для громади законопроектів. Здебільшого ті ініціативи блоку, які здобули підтримку парламентської більшості, не мають значної суспільної важливості (наприклад, регулювання видачі свідоцтв народним цілителям).

Що ж стосується політичної ролі НУНС, яка могла б своїми правоцентристськими засадами урівноважувати ліві та лівоцентристські сили парламенту, то ця роль фракції не вдалася – забракло нових ідей та пропозицій.

Критикуючи владу, НУНС не пропонує реальної та виваженої політичної альтернативи. А заяви типу "нам головне – здобути владу, а далі все буде для народу", відверто дратують людей.

Відтак, суспільство, судячи з соціологічних опитувань, все менше вірить у те, що Верховна Рада (принаймні цього скликання) спроможеться повернути собі роль об‘єднувача зусиль політичних діячів заради виконання своїх передвиборчих обіцянок.

Через низьку вірогідність підтримки парламентською більшістю під проводом Партії регіонів законодавчих ініціатив опонентів влади, опозиційні фракції змушені зосереджувати свою діяльність на позапарламентській сфері.

Ще однією причиною цього є необхідність консолідувати зусилля непарламентських опозиційних сил в Україні – заради підтримки та збереження самого інституту опозиції.

Суд над лідером БЮТ Юлією Тимошенко активізував дискусії довкола створення єдиної опозиційної сили, спроможної на наступних парламентських виборах протистояти сформованій Партією регіонів владі.

Втім, в об‘єднання зусиль лідерів розрізнених опозиційних сил заради створення потужного опонента до чинної владної команди мало хто вірить. Водночас мало хто сумнівається, що майбутнє української опозиції залежить від того, чи залишиться після апеляційних інстанцій на волі Юлія Тимошенко, яка отримала вирок на 7 років в‘язниці.

Владна команда Партії регіонів не приховує свого невдоволення діями сьогоднішньої опозиції, яка невтомно скаржиться європейським інституціям на політичні репресії.

Водночас влада розуміє потребу у бодай формальній наявності опозиції як прикмети демократичного суспільства. Однак, мріючи про більш слухняних опонентів, команда Віктора Януковича сподівається на налагодження співпраці між парламентською більшістю й меншістю лише після чергових виборів до Верховної Ради у жовтні 2012 року.

"Сьогоднішня опозиція вийшла в тираж, і ми перезавантажимо опозицію в наступному парламенті. Народ перезавантажить. І нова конфігурація опозиції разом з владою буде конструктивно працювати", – запевнив депутат від Партії регіонів Михайло Чечетов.

Хто стане втіленням мрії пана Чечетова про покірну опозицію – вирощений владою парламентський новобранець чи упокорена Печерським судом Юлія Тимошенко?



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде