#ПравительствоГройсмана: Игра в одну лузу. Как Порошенко проиграл Кабмин

Среда, 5 декабря 2018, 05:00
#ПравительствоГройсмана: Игра в одну лузу. Как Порошенко проиграл Кабмин
колажж: Андрей Калистратенко

Є такий вид більярду – снукер. Це, мабуть, найскладніший та найбільш вишуканий тип гри на більярді і водночас – досконала метафора чинного українського уряду.

Суть снукера полягає у тому, що гравець мусить почергово забивати "дешеві" червоні кулі та "дорогі" – кольорові. Гра ведеться білою кулею-битком, якою гравець закочує інші кулі в лузи: червона-кольорова-червона-кольорова…

Кожна забита "червона" дає гравцю одне очко, "кольорова" – від двох до семи, залежно від кольору. Биток жодної вартості в очках не має, але складність снукера якраз і полягає в тому, що саме від уміння керувати битком, уміння привести його у потрібну для наступного удару точку і залежить підсумок гри.

Можна отримати досконалу позицію на столі, яка дає перспективу зробити велику серію, але якщо биток тебе не слухається, то всі твої старання марні.

Щось подібне відбулося і в українському уряді. В ході весняних подій 2016 року президент Петро Порошенко в серії довгих відігравань зумів відтерти від столу Арсенія Яценюка і планував повести свою переможну серію.

Але уже з перших ударів стало зрозуміло, що ключова куля всієї гри, неприглядний биток-прем’єр, якого Порошенко вважав без жодних застережень "своїм", не те що не слухається президентського кия, а сама визначає, хто поведе партію далі, і яку кулю буде забито наступною.

І президент, який у звичайній ситуації філігранно володів відтяжками, підкручуваннями, гвинтами та іншими політично-більярдними трюками, виявився неготовим до неслухняності прем’єра. З усього арсеналу прийомів, які в нього були, Порошенко спромігся лише на те, щоб додати сили ударам. Хоча цим тільки погіршував власну позицію.

"Українська правда" завершує серію матеріалів про те, як живе #УрядГройсмана.

Насамкінець пропонуємо читачам простежити захопливу снукерно-політичну партію, на початку якої президент Петро Порошенко мав шанс забити усі кулі на урядовому столі, зробивши найелітнішу із серій – максимум, а натомість поступово, куля за кулею втратив і контроль над позицією, і навіть примарні шанси на перемогу.

Попередні матеріали циклу:

#УрядГройсмана: Хто і як керує Кабінетом міністрів

#УрядГройсмана – 2. Театр одного прем'єра

#УрядГройсмана-3. Прем'єр і його "малий Кабмін"

Початок гри. Група "Народного фронту"

У снукері є два види куль. 15 червоних по одному очку, та 6 кольорових: жовта – 2 очки, зелена – 3, коричнева – 4, синя – 5, рожева – 6 та найдорожча куля на столі чорна – 7 очок.

Різниця між червоними і кольоровими не тільки в ціні. Щоразу, коли гравець забиває червону кулю, вона назавжди вибуває з гри. Коли ж зіграно котрусь із кольорових куль, то рефері дістає її з лузи, обтирає і повертає назад на її позначку.

Тобто, як би не розвивалась гра, кольорові кулі неодмінно залишатимуться на столі, поки там є хоч одна червона.

Якщо продовжувати задану метафору, то в ході прем’єріади 2016-го, команда зміщеного Яценюка зробила свою ставку на те, щоб захопити саме кольорові кулі. Їх вдвічі менше, але кожна із них варта кількох червоних. Більше того, що б там не відбувалось із групою "дешевих", кольорові на столі тримаються осібно, і їхнє місце недоторканне.

 
 Клікніть на зображення, щоб відкрити у великому форматі
всі Ілюстрації: андрій калістратенко

Таким чином у квоті "Народного фронту" опинились:

"жовта" куля – Міністерство спорту для Ігоря Жданова, який перейшов в групу НФ від Юлії Тимошенко, і якого "Фронт" мусив зберегти, аби продемонструвати, що "своїх" не здає;

"зелена" – Міносвіти для Лілії Гриневич, яке, як і Мінмолодь, особливих фінансових дивідендів не дає, але разом із відомством Жданова закриває цілу сферу освіти-молоді-спорту;

"коричнева" – Мінекології під міністра і давнього товариша Яценюка Остапа Семерака, стала першою із відчутно "дорогих" у квоті НФ, адже, відповідаючи за надра, це відомство було серйозним фінансовим ресурсом;

"синя" – Міністерство інфраструктури з міністром Володимиром Омеляном. Це дуже ласий шматочок на урядовому столі, де обертаються мільярдні потоки величезних компаній, але у питанні контрольованості міністра у "фронтовиків", як і у Порошенка, виникли великі проблеми.

Місце синьої кулі на столі знаходиться по самому центру, і той, у кого в руках кий, може зіграти її з будь-якої частини столу. Але ти спробуй її зіграй, адже вона, на відміну від усіх решти куль, стоїть однаково далеко від усіх луз: щоб зіграти її, потрібні одночасно і сила удару, і його точність;

"рожева" – Мін’юст для вірного соратника Яценюка-Авакова Павла Петренка. Ціна цього міністерства така висока, адже без його рішення жоден наказ жодного міністра чи іншого відомства не може набрати чинності, не кажучи вже про те, що разом із МВС та посадою омбудсмена Мін’юст закриває усю вертикаль юстиції в руках НФ;

"чорна" – найдорожча куля на столі, яка із гри вибуває останньою – Міністерство внутрішніх справ з незмінним главою Арсеном Аваковим, в умовах воєнного часу і напередодні двох великих виборчих кампаній це, без перебільшення, одне з ключових відомств у країні, контроль над яким дає право Авакову жартувати, що він "не перша особа в країні, але і не друга".

До групи "фронтовиків" належить ще одна куля – віце-прем’єр без міністерства В’ячеслав Кириленко, якого у снукерній аналогії варто прирівняти до "додаткової чорної" – куля, яку останньою кладуть на стіл, коли гравці зіграли всі інші, але набрали рівну кількість очок. Жодної вартості у звичайних партіях вона не має, але раз на 100 ігор може зіграти.

Крім цього Аваков є фактичним координатором урядової квоти НФ, без якого жодні стратегічні рішення не ухвалюють. Ні "фронтовиками", ні президентськими. Адже всі пам’ятають, що після того, як забив "свою" червону, потрібно забити "чужу" кольорову, відповідно – хто контролює кольорові, той може контролювати хід усієї партії.

Кілька ударів до програшу. Гройсман і квота Порошенка

Логіка побудови квоти Петра Порошенка була зовсім інша.

Його вплив і чисельність фракції у Раді дозволяли претендувати на одноосібний контроль Кабміну. Першопочаткову президентську квоту склали усі 15 червоних куль – віце-прем’єри та міністри.

Крім цього Порошенко сподівався, що ключова куля, контроль над якою дає шанс на виграш – білий биток, є, фактично, 16-ю кулею в його обоймі. Тобто квота БПП в уряді на момент формування складала не просто більшість, достатню для прийняття будь-яких рішень, а майже дві третини.

Маючи таку вхідну позицію на столі, Порошенко міг розраховувати, що рішення #УрядуГройсмана будуть насправді формальним затвердженням рішень #УрядуПорошенка.

Але не так сталося, як гадалося.

Вже після вступного удару в партії, поки всі "дорогі" кулі лишились на своїх місцях, у групі президентських червоних сталися такі зрушення, які фактично заблокували Порошенку подальшу самостійну гру.

Перша і головна зміна – биток і три червоних кулі різко відокремились від решти групи і притислися до борту, оголосивши себе "квотою Гройсмана".

З одного боку, міністр соцполітики Андрій Рева, віце-прем’єр Володимир Кістіон та міністр Кабміну Олександр Саєнко – це всього лише три міністри з величезної групи Порошенка. Проте вони так далеко і глухо відійшли, що президент ніяк не міг зіграти ці кулі без згоди прем’єра.

Але найбільше ця зміна була важлива в тому контексті, що "квота Гройсмана" разом із 7-ма кулями Авакова давали 11 куль на урядовому столі, у той час, як у президента із 16 залишилось всього 12. Цифри практично рівні.

І вже наступним ударом прем’єр Гройсман остаточно урівняв ці цифри. У травні 2017 року міністр АПК Тарас Кутовий із квоти БПП написав заяву на відставку і з того моменту жодного разу на робочому місці не з’являвся.

Ця подія поміняла все.

По-перше, демарш Кутового передав дуже ласе міністерство безпосередньо в руки ставленика Гройсмана Максима Мартинюка.

По-друге, і це головне, як тільки на столі уряду поменшало на одну червону кулю, квоти президента та Гройсмана-Авакова зрівнялись числом – в обох було по 11. А коли на засіданні уряду голоси діляться порівну, то вирішальним стає голос прем’єра.

Фактично, за непомітною відставкою міністра АПК була прихована величезна тектонічна зміна в логіці всього життя уряду. До цього кий, партія та ініціатива були в руках президента. Після вильоту Кутового логіку подальшої гри почала визначати інша людина – прем’єр Гройсман.

Кількома наступними ударами він перетворив єдину групу президентських червоних на десяток розкиданих по столу куль, які, не відчуваючи командного духу, почали шукати собі місце у переможній серії Гройсмана.

А серія прем’єра останнім часом йшла досить гладко. Час від часу "синій" міністр Омелян, після розмов з президентськими емісарами, відмовлявся слухатись прем’єра і своїх патронів із НФ.

Тоді його дуже різко вибивали з гри, як у ситуації з "Укрзалізницею", добре "протирали" поза зоною видимості камер або навпаки, наприклад, змушували публічно вписатись перед судом за чергового Миколу Мартиненка і знову повертали на стіл.

Бували кулі з президентських, які ніяк не вписувалися у логіку нової гри. Наприклад, уже колишній міністр фінансів Олександр Данилюк.

Після того, як Данилюка забрали зі столу, президентська група вперше опинилась у формальній меншості: квота БПП зменшилась до непристойних 10 членів уряду.

Цю небезпечну ситуацію треба було швидко виправити. Так з’явилась ідея докинути президенту ще "червоних" куль – створити Міністерство у справах ветеранів, яке нещодавно очолила вірна соратниця Порошенка Ірина Фріз.

Але оскільки її призначення пройшло разом із призначенням міністром фінансів Оксани Маркарової, яку на цю посаду протегував прем’єр Гройсман, то ситуація не на користь президента збереглась.

Спільна група Гройсмана та НФ тепер складатиме 12 куль, а президентська – 11. Показово, що кандидатуру на пост міністра АПК, яка начебто входить у квоту президента, у зал навіть не вносили.

Останні призначення в Кабміні кардинально на ситуацію не вплинуть, і контроль над урядом президенту не повернуть. Особливо, якщо врахувати, що навіть та "група 11-ти", яку президент досі формально має в урядовій грі, при ближчому розгляді виявляється некерованою і ще меншою.

По-перше, "тихий" і "неконфліктний" перший віце-прем’єр і міністр економіки Степан Кубів примудрився зайняти таку позицію на столі, що вона одночасно вписується і в теперішню серію прем’єра, і може бути вигідною для президента, якщо той раптом, якимось дивом, повернеться до столу.

По-друге, по квоті БПП на уряді засідають віце-прем’єр з питань євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе та в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. Назвати котрусь із них виконавицями волі Порошенка просто язик не повертається, а Супрун, до всього, як виконувач обов’язків, а не повноцінний міністр, ще й права голосу на засіданнях Кабміну не має.

Ще однією непублічною втратою президентської сили в уряді є міністр енергетики Ігор Насалик. За останній рік він зумів зайти у жорсткий клінч з найкращим другом Порошенка Ігорем Кононенком і віддалився від президентської групи в уряді, сконцентрувавшись на відвідуванні салону краси, спортивних залах та змаганнях із бодібілдінгу.

Тож, станом на тепер президент реально може розраховувати на беззаперечну підтримку всього якихось 7-8 членів уряду.

 
Клікніть на зображення, щоб відкрити у великому форматі

***

Коли у 2015 році президент Петро Порошенко починав непублічну кампанію проти прем’єра Яценюка, то сподівався точно іншого. Дві третини уряду, свій прем’єр, більшість в Раді – більшої концентрації влади і можливостей годі було уявити.

І після призначення #УрядуГройсмана така перспектива не виглядала чимось нереальним. От тільки стаючи до цього снукерного столу, президент забув врахувати, що добрий снукерист не той, який може забити кулю в лузу, а той, який знає, як після неї забити всі інші.

Усуваючи Яценюка, Порошенко погодився віддати його силі сім "дорогих" куль, забравши собі 16 "дешевих".

Як гірко, мабуть, Петро Олексійович тепер сміється з іронії злої долі, яка за два з половиною роки урядування Гройсмана перетворила його квоту на тих же сім куль, що й у "Народного фронту".

От тільки прем’єру і його новим друзям не варто завчасно тішитись. Адже у президента завжди залишається люфт для якогось маневру, зміни правил чи й взагалі гри. Умовно кажучи, варто пам’ятати, що він може перестати грати у снукер і перейти, наприклад, до так добре знаного російського більярду.

Коли не важливо, по якій кулі бити. Головне – що кий у твоїх руках.

Роман Романюк, УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде