54954 просмотра
Понедельник, 20 января 2020, 06:00

Вона мріяла про археологію, а стала однією з найбільш самобутніх актрис України.

Популярність прийшла до Ірми Вітовської у 2005 році, коли вийшов один з перших україномовних ситкомів "Леся + Рома". Але справжнє визнання принесли ролі, зіграні на сцені "Молодого театру".

В останні роки Вітовська не приховує своєї громадянської позиції, допомагаючи добровольцям і військовим. В 2019-му вона підтримала Петра Порошенка на виборах і каже, що не шкодує. Поки що.

Роль мами у фільмі "Мої думки тихі", який щойно вийшов в український прокат, закріпила за Вітовською статус однієї з найкращих трагікомічних актрис.

Стрічка розповідає про молодого звукорежисера Вадима, якому канадська компанія пропонує вигідний контракт: записати звуки українських тварин. Вадим вирушає на своє рідне Закарпаття, де до його подорожі приєднується рідна мати.

За іронією долі, прем'єра мала пройти 14 січня в Ocean Plaza, але там стався потоп через масштабний прорив водопроводу.

Містичності події додало те, що в "Мої думки тихі" згадується і про Всесвітній потоп, і про ковчег Ноя.

Прем'єру терміново перенесли до "Київської Русі", у найбільший в Україні глядацький зал, який виявився забитий під зав'язку. І це теж було символічно.

Ми зустрілися з Ірмою Вітовською в її рідному "Молодому театрі" на Прорізній через кілька днів після прем'єри.

Під час інтерв'ю вона розмовляє емоційно й захоплено. Багато жестикулює. У якийсь момент здається, що перебуваєш у театрі одного актора або стаєш свідком сповіді.

Ми говорили про те, чому гумор "Кварталу-95" застарів, що робити з депресією, чи є сенс залишатися в Україні, чому мистецтво не може бути поза війною і політикою. Чи пройде український глядач тест на зрілість після виходу стрічки "Мої думки тихі" – в інтерв'ю Ірми Вітовської "Українській правді".

"Я – теж пострадянська людина, яка не наважилася в свій час поїхати"

– Всесвітній потоп і ковчег Ноя – те, що згадується в "Мої думки тихі". І ось перед прем'єрою глобально прориває трубопровід. "Совпадение"?

– Думаю, так. Це якесь таке метафізичне співпадіння. Мені дуже шкода, що там люди отримали опіки. Але якщо відкинути цей трагічний аспект, для фільму, думаю, це якийсь хороший знак.

– Вірите в знаки?

(Впевнено). Так. Я вірю, що щось відбувається, бо працюю з енергією. Актор – це та людина, яка трансформує енергію, яка є транслятором: не думок, не текстів, не дії, не сюжету. Усі клапани відкриваються – відбувається обмін енергетикою з глядачем.

Я працюю з метафізичною природою. У мене дивно співпадає. Коли дуже хороші роботи, от такі знакові, мають йти, якась плата має відбутись. Так було зі "Сталкерами" – у мене помирає кішка. Так само було з "Оскар і Рожева Пані" – у мене сьогодні прем'єра, а батько в реанімації…

– Вибір між рідною, але необлаштованою батьківщиною та чужим, але облаштованим Заходом – одна з ліній фільму "Мої думки тихі". Що ви скажете, якщо до вас підійде син та скаже, що вирішує покинути країну?

– Мені зараз це образливо. Ми ще заручники все-таки сталих спільнот. Але коли мій син буде дорослий, я розумію, що це буде органічна історія. Думаю, країни можуть перейти в певні такі анклави, коли національна ознака залишається тільки традицією родини.

Ідентичність як таку ми маємо зберігати. Але я розумію, що світ глобальний. Звідки і хто ви – це вже особиста справа, яка залежить від виховання вдома. Від цього залежить, наскільки вистачить поколінь зберегти коріння. Це роблять в Америці іспанці, італійці, хоча вони є патріотами Штатів.

Ну, я – теж пострадянська людина, яка не наважилася в свій час поїхати. Дякую Богу, що в мене склалося по професії о'кей! Але багато хто з мого класу, мої однолітки виїхали в трудову міграцію в 90-х. 

І мій персонаж (мати в "Мої думки тихі" – УП) – представник жінок цього часу. Тому мені було легко розказати цю історію.

irma vitovska

Ірма Вітовська на початку 90-х мріяла поїхати на Захід та стати там відомою акторкою, але їй пощастило зробити кар'єру в рідній Україні

всі фото: Дмитро ларін

– Які є аргументи на користь того, щоб залишатися в Україні?

– Не бачу зараз катастрофи в трудовій міграції взагалі. Катастрофа в тому, коли міграція вимушена, коли своя держава виштовхує, не дає тут умов для розвитку. Оце вже питання не до простих людей...

Ви знаєте, реанімувати театр можна тут, на стільці. Кіно – трошки інша історія. Розумію, що це великі кошти. 

Але Україна – держава в Європі, одна з найбільших. Ми не можемо дозволити не мати амбіцій щодо власного кіно. Тим більше, що на багатьох останніх фестивалях "категорії А" Україна виборола якісь цяцьки (із захопленням).

Антоніо (Антоніо Лукіч, режисер "Мої думки тихі" – УП) – "Кришталевий глобус". Валік Васянович – венеціанського "Лева" (за фільм "Атлантида" – УП). Наріман Алієв в Каннах чудово презентував "Додому". "Гуцулка Ксеня" Олени Дем'яненко…

Єдина проблєма – комунікація із засобами інформації, для того, щоб про це трубили. Щоб піднімати планку у самого нашого глядача, що у нас все о'кей – ми ростемо, ми перемагаємо.

У нас канали є, але вони нічого цього не роблять, там тільки розваги. Ну, вибачте, (розчаровано) – ми вже дорозважалися! 

Дорозважалися, що у нас молоді люди не сприймають складних змістів, у більшості. Не ті, що там "хіпстери", як ми називаємо. Не ті, що там щось творять, а, власне, більшість – вони не сприймають складних діалогів.

irma vitovskaya

Ірма Вітовська вважає, що головна проблема українського суспільства – незнання історії

– Хіба це не світова тенденція?

– Так, світова. Тільки Бельгія, Франція чи та сама Польща мають подушку. На початку 90-х в Польщі в реформах Бальцеровича був третій стратегічний пакет – книговидання. Культура – це так само, як оборонка і економіка.

У нас завжди окультурювалось за остаточним принципом. Тому у нас "всего мы знаем понемножку, всего чуть-чуть и как-нибудь". В більшості воно так було: "це все якесь меншовартісне, воно неважливе". 

Ми класику добре не знаємо. А що ми знаємо про модерн, про Розстріляне Відродження, про ХХ сторіччя?

Це взагалі генна катастрофа. Це еліта вистріляна. І воно ж, вибачте, не тільки за СРСР було, за Російської імперії.

Треба не боятися знати історію. Мені здається, вона – фундаментальний предмет для будь-якого чиновника.

Читайте також: Олександр Ройтбурд: Якби президентом обрали Христа, все одно незрозуміло, як перемогти корупцію

"Коли депресія настає, треба їй віддатися"

– Дві знакові стрічки останніх місяців – "Додому" та "Мої думки тихі".

– Ну, ще "Атлантида" попереду.

– "Додому" – дуже якісне та глибоке кіно. Але дуже важке і, як на мене, це не те кіно, на яке хочеться часто ходити. Що, на ваш погляд, в умовах війни більше потрібно глядачу – трагедії чи комедії? 

– Думаю, все. Тільки хороше (усміхається). "Додому" – прекрасна робота. "Додому" – це така притча.

Оця сцена в човні, у крові, коли вони пливуть із трупом старшого сина – ну, це фреска, це щось таке параджанівське. І фінал оце в пустелі, коли покоління одне йде, а друге лишається. 

В мене сину вісім років, він захльобувався від сліз (понижує голос, очі стають вологими).

Я вважаю, що катарсисні роботи дуже важливі. Не треба боятися дивитися важкі речі... Не жалійте себе. Не бійтеся себе травмувати, вам легше буде витримати удар, коли станеться у вас.

Є якась кармічна відповідальність для держави перед кримськотатарським народом. В них немає іншого "аеродрому". Має бути солідарність з ними, це таке наше випробування і наш обов'язок. І для мене ця картина є знаковою, звичайно. І не треба боятися.

ukrainska aktrusa irma vitovska

Вітовська змалечку цікавиться історією. Її захоплюють такі постаті, як Вінстон Черчилль та Отто фон Бісмарк

– Які вам ролі цікавіше виконувати – комічні чи трагедійні?

– Трагікомічні. На стику жанрів. Власне, я дуже люблю бабу Прісю у виставі "Сталкери" і у фільмі "Брама", дуже люблю "Мої думки тихі".

На похоронах у нас дуже часто смішні і кумедні ситуації (посміхається). А саме на весіллях дуже багато драм. Тому я люблю справді і сумне, і веселе.

– Трагікомічне ставлення до життя – комфортний стан?

– Так, він органічний. Не можна бути весь час в ейфорії і не можна весь час страждати. Люди в ГУЛАГу знаходили оптимізм, Курбас ставив в ГУЛАГу вистави. Тому що ти живеш сьогодні і зараз, ти цінуєш цю мить.

Loading...

– У декількох ваших інтерв'ю зустрічав слово "депресія". Вам цей стан знайомий?

– (Впевнено). Звичайно.

– Як його долаєте?

– Органічно. Я вважаю, коли депресія настає, треба їй віддатися. Ну, чого ж від неї тікати? От віддайтеся, якщо це органічний стан.

Завжди кажу: "Люди, ви чуєте звуки в березні, коли прилітають птахи?". Ну це ж кайф! Це життя, коли вони прилітають!

Або коли відлітають зграї птахів… Одна, друга, третя – збираються просто зі всіх лісів, роблять пару кіл, щоб нікого не забути. 

А для мене – вони зі мною прощаються. Я відчуваю, що осиротіла. Тихо стало так, тихо. Вони роблять такий гам перед тим, що може голова з'їхати. Ці речі треба цінувати.

Чи часто ми дивимося на небо? 

irma vitovska rozpovidae pro ukainu

На прем'єру фільму 14 січня прийшло багато відомих людей, серед яких Уляна Супрун, акторка Наталія Сумська, співачка Alloise, письменниця Оксана Забужко та книговидавець Іван Малкович 

"Я втратила 70% своїх заробітків, відмовившись від зйомок спільно з РФ"

– Ви говорили, що вам не зрозуміла позиція, коли "мистецтво поза війною, поза політикою". Чому?

– Ну, крім того, що акторка, я ще й людина і громадянка. Я ніколи нікого не хочу звинувачувати чи осуджувати. Є Господь Бог для цього і кармічна відповідальність. Але є питання честі, моральної стерильності.

Я втратила 70% своїх заробітків, відмовившись (від зйомок у роботах, що зроблені спільно з РФ – УП). Чесно кажу, мені важко було. Це великий удар, коли ти роками звик. Але важливіше мати моральну сатисфакцію. 

Це світоглядна, ціннісна війна. І, власне, серед українців багато не вкурюють взагалі, що відбувається, в який історичний час вони живуть, що це за країна, хто вони, звідки.

Перед тим, як відкривати рот – "Вот я тут всегда жил!" – мають бути цвинтарі по 400-500 років. Я знаю могилу своєї прапрабабусі з 1861 року, яка лежить в Галичині. Це єдиний цвинтар, що зберігся. 

Але я знаю історію різну, різних регіонів. І Донецьк для мене дуже важливе місто, там проводилося в моєму дитинстві літо. І в мене, розумієш, може бути дуже велика травма, коли я зустрінуся з тими, хто підтримав іншу цінність.

irma vitovskaya aktrysa ukrainskaya

У 2018 році Вітовська записала відеозвернення на підтримку Олега Сенцова, який був за ґратами в Росії

– На минулих виборах ви відкрито підтримали Петра Порошенка. Не шкодуєте?

– Я підтримала політичний курс держави і те, що Петро Олексійович очолював цей курс, так. Я не жалію, я була чесна... 

Ну, я Ющенка підтримувала, просто нікому не була відома в час Помаранчевої революції (усміхається). У мене був дуже великий досвід Майдану.

Ті речі, які стосовно гуманітарного сектору створені, вони круті. Ну, коли ми могли мріяти про Культурний фонд чи Держкіно, яке почало знімати оці картини чудові?!

Нарешті ці квоти. Ну, вибачте, у мене україномовний продукт був на телебаченні "Леся+Рома" вже 12 років тому. Зараз були вже, слава богу, завдяки квотам ще два. Ну, як так можна?

– Що ще було позитивного?

– Декомунізація, звичайно. Вони змусили людей їсти своїх дітей, створили жахливу бісовську історію, оці люди – виконавці і організатори. Як можна ходити вулицями їхніми?!

Це б'є по вас, ви цього не розумієте. Це метафізично б'є, ця енергія, по вас, тому що ці жертви волають! 

Я розумію, що звичка – "я привык так называть улицу, вот и все!". Подумайте глибше про це.

irma vitovska pidtrymue ukrainsku armiyu

Ірма Вітовська активно підтримала українських добровольців після початку війни на Донбасі та продовжує допомагати українській армії

– Як ви ставитеся до терміна "порохобот"?

(Усміхається). Нє, ну є "порохоботи" і "україноботи". Петро Олексійович зробив свою історичну місію. Думаю, що час іде далі, я думаю, що його досвід міжнародника не можна втрачати.

Я думаю, настає час вже інтелектуальних молодих людей. Думаю, що цей перехідний період ми зараз пройдемо, і я чекаю "нову хвилю", нових політиків, які не говорять дурниць. Зараз буде запит на інтелект, якщо ми хочемо вигребти. Я би хотіла цього.

Я підтримувала певну ціннісну історію. Можливо, я помилялася, можливо, ні. Це покаже історія. 

Мені дуже багато чого подобається, але це тільки заяви. А дуже багато ще мене шокує.

І тут, знаєте, є ще така проблєма України – кожна наступна влада знищує попередні всі досягнення, замість того, щоб взяти позитивні, їх примножити і піти далі, але визнати, подякувати. Нє, треба все знищити, все це зачорнити, закреслити і сказати, що ми першопроходці. І весь час ми топчемось...

irma vitovska daye intervyu Ukrainskiy pravdi

У 2016 році Ірма Вітовська отримала звання "Заслужена артистка України"

– Вже скоро буде рік нової влади. Як його оцінюєте?

– Нічого нового не скажу. Я вважаю, не можна відкидати ідентичність, тобто не розуміти її, не враховувати її. Мені здається, що тут треба брати собі хороших консультантів з історії, з етнографії, з мовознавства, з філософії. 

Неможливо побудувати на піску країну, яка має під піском купи фундаментів. Їх треба відкрити для себе. І не боятися спілкуватися.

 Читайте також: Соціопсихолог Олег Покальчук: Майдан українців не змінив

"Мої думки тихі" – це тест на якість глядача"

– Якщо обирати між "Леся+Рома" та "Кварталом-95", я оберу перше. Але багато людей в Україні споживають гумор "Кварталу". Як ви ставитесь до цього явища?

– Хочете, я вам правду скажу? Коли з'явився "Квартал-95", це ще було 15 років тому, здається (насправді 17 – УП), я навіть любила дещо дивитися. Ну, пройшло 15 років. І все так само.

Я, знаєте, грішу – ми з чоловіком переглядаємо "Comedy Club" російський (посміхається). І я можу сказати, що в ремеслі це дуже великий ріст – Харламов 15 років тому і зараз. І дівчата з "Comedy Woman". Я дізналася, що вони відвідують акторські курси постійно, як в Голлівуді артисти.

Треба змінювати свій досвід такий шароварний, примітивний, треба рости. У нас і так обиватель… його треба підтягувати, цю планку смаку.

Я не проти розважального контенту, не проти ні "Квартала", ні "Дізеля". Но, рєбята, ростіть! Я вже все знаю наперед. Я вже це бачила вчора, позавчора, того року, позатого.

Думаю, що правильно хтось написав, що комедія "Мої думки тихі" – це буде тест на якість глядача.

Антоніо Лукич – він абсолютно російськомовна людина, з Ужгорода, з мультикультурного краю. Але як він відчуває природу українських архетипів! І він робить їх з любов'ю великою. 

Він не стібе. Тому що Антоніо – високоінтелектуальна людина, в 24 роки написав такий сценарій, ізвінітє.

irma vitovska

Ірма Вітовська народилася в Івано-Франківську. Серед її предків є латиші та росіяни

– "Ідіократія" – один з голлівудських фільмів про перевагу глупих людей над розумними. Термін "ідіократія" ви вжили в одному з інтерв'ю, коли висловлювали свої побоювання з приводу найближчого майбутнього країни. Зараз вони виправдовуються?

– Ну, ми ж кажемо, що це світова тенденція, да, примітивізації такої? Я кажу: українці, викиньте телевізор зі спальні, поставте книжки! Ви маєте ввечері лягати і читати книжки, все! У вас в голові своє кіно в кожного є різне.

Ми не вхожі ні в які військові блоки. Ми – незаймані, беззахисні. У нас є армія, да, ми будемо боротися до кінця. Але давайте чесно скажемо: нам потрібен великий прорив людей, які можуть цю Україну витягнути.

Я прихильник інституту громадянства. Можливо, це обмеження у виборі всіх громадян. Але я не вважаю, що людина, яка не може собі відповісти на питання, громадянин якої він країни і що це за країна, має право обирати її долю. 

От чесно! Я вважаю, що тести мають пройти всі, починаючи від яскравих патріотів і інтелектуалів, до самих низів, здати іспит на громадянство.

– Які там можуть бути питання?

– Нескладні. От Голодомор – це трагедія, неврожай чи це, ви вважаєте, свідомий геноцид? 39-й рік – це звільнення чи це все-таки окупація частини іншої країни? От, власне, такі питання задаєш – людина має відповідати. І мова, звичайно.

Людина, яка не пройшла тести, не може мати право вести стратегічний бізнес: дороги, ЗМІ, заправки…

irma vitovska pratsue v molodomu teatri kyeva

З 1998 року Ірма Вітовська працює в Молодому театрі у Києві

– Чи не боїтеся, що відсотків, скажімо, 60, такий іспит не складе?

– Ну так нічого. 40% рвоне країну, 60% потім оцінить. Ну, немає часу в нас! Всі ж в однакових умовах. У всіх є книги, в інтернеті все можна знайти.

В Латвії є паспорт громадянина і точно такий же паспорт особи, що постійно мешкає в Латвії. Він користується благами ЄС, у нього діти ходять до університетів, він отримує пенсію. Він тільки не голосує.

Ми не зробили культурний фон, ми не об'єднали націю. Так, розумію, герої бувають різні. Але поки ми не поставимо в нації розмову про Другу Світову, у нас весь час будуть проблеми. Хтось буде цю тему витягувати і експлуатувати.

– Як?

– У нас не є питання тільки радянських ветеранів і УПА. Вибачте, у нас частина була в румунських військах, призвана в території Румунії, якій належала частина Одеської області і Чернівецької. Це союзники Вермахта. 

Частина союзників була в угорських військах на Закарпатті. В Польщі захищали терени західної Польщі, а потім східної. Бо вони були громадянами цих країн.

Давайте чесно визнаємо, що це трагедія для цієї нації, яка не має незалежності, яка поділена між різними на той час силами. А це знає багато українців? 

Є дуже багато відтінків. І от, власне, коли ти приймеш цю ситуацію, тоді нова нація народжується. Тоді вам легше домовитися, що в майбутньому ви вже разом, вас уже ніхто не поділить. Вас ніхто не наставить один на одного. 

А коли будете весь час згадувати старі болі і проблеми, і вам це будуть підкидувати для того, щоб "разделяй и властвуй", то це буде тривати.

Читайте також: Російський режисер Віталій Манський: Путін сприймає Зеленського як актора "Кварталу-95"

"Коли любовь-морковь і всякая хворь, чому я маю зніматися російською?!"

– В одному з інтерв'ю ви казали: "Ось одного дня випила 200 грамів коньяку – і склала всі повноваження зі зйомок у росіян".

– 200 грамів коньяку – це вирвано з контексту (усміхається). Вони поставили це в заголовок і одразу все знецінилося. 

У нас є традиція, коли актор у крайній день проставляється, да. Бере торт, шампанське, коньяк і запрошує. Група прощається. 

Я от виставлялася і сказала: друзі, я випиваю з вами, я більше не працюю. Я стаю на захист україномовного контенту, української мови, я вважаю, що мова – це засіб збереження нації.

Якщо це не розумієте, це ваша безпека. Для мене це безпека. Це як кіт, знаєте. Помітив територію – моє, все!

irma vitovskaya

У дитинстві акторка мріяла стати археологом, але пішла вчитися у Львівський державний музичний інститут за спеціальністю "Актриса драматичного театру"

– За яких умов ви могли б повернутися до зйомок у російськомовних фільмах?

– Російськомовний контент я, наприклад, розглядаю, який може допомогти зрушити в головах наших українців чи наших сусідів оцю, власне, бомбу, яку створили. 

А коли, наприклад, любовь-морковь і всякая хворь, чому я маю зніматися російською? 

Ну війна! Мені легше зараз польською зніматися, тому що там нема цієї проблеми, нема війни, нема трупів, нема крові.

Клавдія Шульженко не їздила ось так до Гітлера, хоча там було дуже багато німців, які не приймали цей режим.

– Є роль, за яку вам соромно?

– Ой, багато. Пфффф! Є! Ну, вибивати лише десятки – нереально. 

Ви ж в тренажерний зал ходите, ви ж на Олімпіаду не їдете зразу? Ну от. Є роботи, які як тренажерний зал. Але ви знаєте, що вони вже початково приречені на прохідні. 

Це стосується і амбіцій драматургії, і інших різних виробничних історій.

irma vitovskaya

У 2016 році Ірма Вітовська вдруге вийшла заміж – за Віталія Ванцу, бізнесмена зі Львівської області

До якої ролі ви прагнете?

– Не знаю, я не бачу персонажів, тому що, як правило, мріяти – це неблагодарна справа. 

Я колись мріяла і Джульєттами (усміхається), вони не склалися в моєму житті. Це тільки травмує. Навіщо мріяти? 

От мене більше цікавить сутність. Ну, от що би мені хотілося? Наприклад, якогось персонажа асоціального. Історія, наприклад, побутового насильства, те, з чим в Україні зараз проблема.

– Могли б зіграти якогось глибоко неприємного для вас персонажа? 

– Маніяка…

– Ні, наприклад, російську снайперку, яка вбиває на Донбасі?

– Звичайно. Але я його полюблю… Я вважаю, що негативного персонажа ти все одно адвокатуєш. Ти будеш захищати його як автор. Якщо я його потролю, глядачі йому не повірять.

Як Салій (Віталій Салій – УП) Муравйова зіграв в "Крутах" – блискуча робота! З яким кайфом він його в себе впустив, як він копається в цій роботі. А ми бачимо цього подонка. 

Не можна зіграти нєгодяя, не полюбивши його.

– Як його полюбити?

– Ну, це ремесло, це впровадження. Вивчити його біографію. Щоб зробити нєгодяя, треба його справжнім зробити. 

Немає людини абсолютно чорної, абсолютно білої. Щось має бути в ньому позитивне. Можливо, в неї є кицька, до якої вона прив'язана? 

Ми повинні завжди давати шанс нєгодяю, тому що він може змінитися.

Я не люблю, коли одразу ліплять героя. Люблю, коли він народжується на моїх очах. Як Черчилль в "Темних часах".

irma vitovska ozvuchue ukrainski multfilmy

Ірма Вітовська бере участь в озвучуванні мультфільмів українською, серед яких були й "Телепузики"

– Що вас найбільше вражає в історії України?

– Невміння бігти довгу дистанцію. Інфантилізм. Знаєте, чому? Тому що еліта весь час вибивалася.

Нам не вистачає весь час якихось 20 років. Весь час. Тільки піднімає покоління голову – його скошують. 

І авторитет еліти. Має бути повага до еліти. І це від садочків. Ми маємо давати приклади людини, яка складає ціннісну інтелектуальну вартість. Не маєтки, не марка машини.

Що мотивує людей? Релігія, освіта і культура. Вона працює над стержнем духу. Якщо ми не будемо знати хоча б на 30% свою історію, нічого не буде.

Я вірю, що перемагає завжди дух. Я вірю, що Стус переміг систему, втративши життя. Він переміг систему! Його до сих пір бояться.

– Для багатьох ви – уособлення української жінки. В найбільш позитивному сенсі слова. Що вам підказує ваша жіноча інтуїція щодо майбутнього України?

– Тим, хто довгий час створювали розважальний контент, заробили на цьому багато слави, дивідендів, тепер треба збирати каміння – зрозуміти, куди вони довели людей. 

Не побояться переступити свою гординю і комунікувати з людьми, які чогось можуть дати. Заради країни, повірте, дружить ніхто не буде, но працювати будуть.

Це вміти треба – стати державником, а не політиком. То все буде нормально, ми витримаємо удар, виклики, навіть якщо це довго буде тривати. Ізраїль, вибачте, воює вже скільки?

Але треба мобілізувати, зробити цю націю, її витягати, лікувати від амнезії. Самим цю амнезію подолати і починати працювати.

irma vitovskaya

Ірма Вітовська – лауреат національної премії "Жінка року 2018"

– За яких умов ви виїдете з країни?

– Я зараз не хочу про це думати. Як тільки почну думати, почну процес вже еміграції запускати. Краще він станеться несподіваним.

Політикум наш весь час так чи інакше не відповідав тому, чого би ми хотіли. Я чекаю, коли прийдуть ті, для кого гроші не є цінністю, розумієте? 

Як говорив Любомир Гузар: "Справа не в грошах, а в руках, які їх тримають".

***

Коли здається, що інтерв'ю добігло кінця, та Вітовська починає знімати петличний мікрофон, в неї ніби відкривається друге дихання. Акторка ще з півгодини говорить захоплено про історію, особливості української фонетики, мови, менталітету.  

Після запитання, чи не переграє Зеленський, чи "повірив" би йому Станіславський, Ірма Вітовська видає фінальний та емоційний монолог про сьогодення.   

irma vitovska vtratyla 70% zarobitku v rosii

Акторка бере участь у соціальних проєктах, які стосуються, наприклад, паліативної медицини та хоспісної допомоги

– Ну, багато вже його (Зеленського – УП) бідного зашугали, мені здається. Він вже так втомився

Я допускаю якийсь період його власного романтизму. Друга справа, що, мені здається, він не розуміє, що це все таке.

Я взагалі не заздрю тому, хто наважиться очолити таку країну без оцієї терапії. Це така команда має прийти – не один, не п'ятеро людей, не сім. Це мають бути всі. 

А я дивлюся на деяких депутатів, і мене просто шляк трафляє. Ну, це таке інтелектуальне зубожіння! Що вони можуть, бідачки, зробити? 

Вони самі з собою не можуть зробити нічого. Те, що вони деякі відкривають рот, – це просто базарняк. Якась прибиральниця розумніша за деякого депутата, вибачте.

ukrainian actor irma vitovska

У 2014 році Ірма Вітовська почала робити ляльки-мотанки. Гроші з їх продажу вона передає на допомогу українській армії 

Я дивуюся нашому обивателю. Люди, які голосують емоційно – ну, як взагалі? Ок, я говорила зі студентами, коли була президентська ця (кампанія – УП): "Це ваш вибір. Я не нав'язую свій, я кажу, чому обираю".  

"Прікольно", "класний", "він всьо зробить". Добре. Який устрій в нашій державі? Із 60 мені сказали троє. Кажу: "Хто в нас зараз прем'єр-міністр, прізвище?". Боже, добре, що Винника не чула. 

Ну це анекдот, чесно! Гуманітарний курс, студенти. Політична освіта первинна абсолютно на нулях.

Кажу: "Як ви маєте право вибирати? Ви не можете назвати, як держава влаштована, ну, елементарні речі!". От тому я за історію з інститутом громадянства. Тому що не питання в тому, що вони обирають того чи іншого. А питання, що вони не можуть пояснити (свій вибір – УП), нафіга. Розумієте?

Ахтем (Сеітаблаєв – УП) збирає молодих людей, питає: "Скажіть, будь ласка, що страшніше – війна чи корупція? "Корупція!".

Він каже: "Вам зараз 18 років, Майдан був шість років тому. Ясно, що ви не були учасниками, для вас це ще дитинство, ви не бачили цих жертв. Ок, якщо у вас є будинок, і у вас все тече, не працюють труби, все залило, каналізація – ремонт ви можете зробити в домі? А якщо у вас нема дому – який ремонт, де ви будете робити його?".

Євген Руденко, фото – Дмитро Ларін, відео – Ельдар Сарахман, УП



powered by lun.ua