39603 просмотра
Четверг, 7 мая 2020, 05:30

На початку квітня в Україні почала горіти Чорнобильська зона. Палали трав'яний настил, очерет і лісова підстилка – вигоріло близько 5% території заповідника. Найбільше постраждали покинуті сільськогосподарські землі (55%) та ліси (35%).

16 квітня пожежі спалахнули по сусідству, на територіях 9 лісгоспів Житомирщини. А згодом перекинулися на цілі села, одними з найбільш постраждалих стали Личмани та Магдин.

6 травня, за місяць після спалаху пожежі в Чорнобилі, лісова охорона продовжує проливати окремі місця залягання торфу, який тліє після пожеж.

Попри сотні новин, репости фотографій втомлених пожежників і десятки оголошень про збір коштів на допомогу частина киян помітила наслідки лісових пожеж інакше – коли відчинила вікно і не змогла нормально дихати, тобто коли проблема у прямому сенсі з'явилася під їхнім носом. 

Утім лісові пожежі – далеко не єдина відповідь на запитання, чому в Києві пилова буря або неприємний запах. А підпали трави – далеко не повна відповідь на запитання, чому горить ліс. 

"Українська правда" разом з експертами WWF Україна спробувала відшукати ґрунтовніше пояснення цьогорічним лісовим пожежам, відсутності води в криницях та зменшенню кількості рідкісних видів тварин. 

А також дізнатися більше про водну культуру українців, стан рідкісних видів і причини збільшення кількості рубок.

"Немає води, яка була би бар'єром для поширення пожеж". Український ліс 

 
Близько 16% території України – ліси. 

Їхня площа сягає майже 10,4 мільйона гектарів. Україна посідає дев'яте місце за площею лісів у Європі (без урахування Росії). 

У першій трійці Швеція, Іспанія та Фінляндія.

Найбагатшими на ліси є Закарпатська та Івано-Франківська області. Також високу лісистість мають Волинська, Рівненська та Житомирська.

Найбільше українського лісу – у власності держави, у приватній – менше 0,2%. 

Як в Україні використовують ліс: 38% – на забезпечення економіки деревиною, 33% – захисні ліси, які висаджують вздовж залізниць, автодоріг тощо, 15% – ліси для туризму, спорту та відпочинку. Найменшу частину, 14%, складають ліси в заповідниках, меморіальних зонах, пам'ятках історії тощо.

Керівник практики "Ліси" WWF Україна Андрій Плига. Зоолог, екс-координатор волонтерів фонду

 

Українські ліси NOW

Більше половини лісів в Україні – штучного походження, тобто їх посадила людина, здебільшого на місці вирубок, деякі – на місці полів. 

Якщо ми подивимося мапу Полісся 30-х років, дуже багато територій, на яких зараз є ліс, позначені як поля або пасовища. Тобто ліс був там, наприклад, 400, 300 або 150 років тому, але його вирубали. На початку 20 століття там не було лісу, його посадили штучно. 

Штучні ліси виростають менш стійкими. Зазвичай, це посадки з одного-двох видів дерев, усі однакового віку. Інша справа – з природними, більш різноманітними лісами. У посадженому лісі сильний буревій може повалити значні площі одноманітних тонких дерев; у природному, складеному із різновікових дерев, буревій може повалити слабші дерева, проте залишаться витриваліші, отже, менша ймовірність, що буде знищена ціла ділянка лісу. 

Ще приклад: певним дятлам потрібні великі дерева для дупел. Якщо ліс природний і різноманітний, вони можуть знайти ці дерева, а якщо ліс сосновий, посаджений, і йому 50 років, то цим дятлам не буде де робити дупла. Немає дупел – немає двох десятків видів птахів, які живуть в дуплах, кажанів, вовчків, менше білок й так далі.

Чи треба нам, попри це, насаджувати ліси? Усе залежить від мети конкретної ділянки. Якщо вона знаходиться в природному заповіднику, то там заборонена будь-яка людська господарська діяльність, його мета – охорона і збереження природних процесів. Навіть якщо пройшов масовий вітровал, пожежа чи ділянка лісу засохла, впала, немає сенсу там відновлювати ліс, він сам чудово відновиться. 

Але якщо ми говоримо про ліс, який має категорію експлуатаційного, то його призначення – задоволення потреб у деревині. У таких випадках є сенс його відновлювати. Наприклад, посаджений сосновий ліс росте прогнозованіше і швидше, ніж природний, отже, ми можемо запланувати певний вихід деревини. 

Як ми (і чи лише ми) знищуємо ліс

Найбільше у контексті лісової екосистеми ми шкодимо лісам вирубкою. 99% зміни лісового покриву – це вирубки. За даними попереднього десятиліття пожежі були відповідальні менш ніж за 1% у зміні площі лісу. Тобто зазвичай пожежі у порівнянні з рубками відіграють дуже незначну роль

Якщо брати локальніше, а не на рівні країни, то, звичайно, негативний вплив може бути від будь-чого: від рекреації, коли люди приїжджають на шашлики в ліс, ламають гілки, смітять; від забудов, що теж часто трапляється.

Незалежно від людини на ліс впливає сукупність факторів: посухи, зливи, надмірні температури. Але ліс – система, здатна до самовідновлення, до самопідтримання. Пройшла пожежа чи ліс загинув з інших причин – ліс відновиться. 

Є ще один негативний процес, але він пов'язаний з людиною – зміна клімату. 

Внаслідок зміни клімату почалося зміщення природних зон. За останніми даними вважається, що межа лісостепової та степової зони просунулася дещо на північ, і ліси, які вважалися лісостеповою зоною, за кліматичними факторами вже у степовій зоні (а степова зона, звичайно, менш придатна для лісів). Якщо така тенденція продовжиться, то здатність лісів до відновлення зменшуватиметься. 

Якщо говорити про Україну, то раніше межу між лісовою та лісостеповою зонами проводили по Києву, тепер її малюють уже під Чорнобилем, тобто Київ вже суто в лісостеповій зоні. 

У Карпатах вирубують найбільше?

Інтенсивність рубок в Карпатах загалом не більша, ніж на Поліссі. На Поліссі рубки місцями є значно інтенсивніші й більші за площею. 

 
Ліс у національному природному парку "Синевир"
Фото: Ельдар Сарахман

Річ в тому, що на рівнині ми не бачимо увесь масштаб, а в Карпатах – гори, рельєф і великі плями вирубок. Скандали піднімаються і на Поліссі, але у Карпатах більше, тому що там це помітніше візуально. 

Об’єктивно – кількість рубок значно зросла за останні 30 років, але досі менша, ніж була в повоєнний час, тому казати про безпрецедентне і небачене раніше нищення лісів не зовсім коректно. Але нам і не можна рівнятися на попередні епохи, це зовсім інші цілі, потреби, бачення. Казати, що зараз не так багато, як було раніше, – не виправдання. 

Чому кількість рубок збільшується

Зараз лісові господарства не мають державного фінансування. Заробітна плата працівників лісгоспу прямо залежить від обсягу заготівлі деревини. Вони заробляють те, що вирубали. Тобто вони прямо в цьому зацікавлені. 

Ситуація трохи абсурдна, бо є ресурсні області – поліські й карпатські, де лісу достатньо, і там можуть бути пристойні заробітні плати. 

І водночас є лісгоспи степових областей – Одеська, Миколаївська, Херсонська – де лісу мало, він низькоякісний. Там немає чого рубати, і лісгоспи мають великі фінансові проблеми, грошей не вистачає банально на зарплати. 

Інший фактор – є досить багато лісів, посаджених перед Другою світовою війною або після, і вони саме зараз досягли так званого віку стиглості, у якому ліс має максимальну товарну якість. 

Наприклад, для сосни на Поліссі віком стиглості вважається 80 років. Коли сосновий ліс сягає 80 років, за господарськими нормативами, його мають вирубати, заготовити деревину і посадити новий, або залишити ділянку для природного відновлення. 

Ще один момент – недосконала нормативна база, яка дозволяє проводити рубки там, де вони заборонені або дуже обмежені. Яскравий приклад – санітарні рубки, які призначають, якщо ліс всох або перебуває у всихаючому стані. З господарського погляду, є сенс посадити новий, а цей вирубати, поки він ще не повністю "пропав". 

Але в об'єктах заповідного фонду це не має сенсу, бо в них інша ціль – збереження природних процесів. Крім того, старі дерева та відмерла деревина важливі для функціонування лісової екосистеми. На жаль, у багатьох працівників лісової галузі цього розуміння немає, а чинна нормативна база і слабка правоохоронна система сприяють таким рубкам.

Ми шкодимо лісу, купуючи на Новий рік законно зрубане дерево?

Якщо ми на Новий рік купуємо висаджене лісництвом на плантації й законно зрубане ним дерево, ми не шкодимо лісу. 

Крім того, якщо говорити про суцільні рубки й посадку соснових лісів на цих рубках, то відбувається цілий ряд циклів вирубок. 

Перший – у періоді до 10 років дерева трохи проріджують, це так звані рубки освітлення. Вони потрібні, щоб соснова культура далі росла нормально і не виростав перегущений ліс. З таких рубок теж можна отримати ялинки на продаж. 

Але закладаються й окремі соснові плантації для продажу на новорічні потреби. У такому разі, теж, вочевидь, немає шкоди для лісу, якщо ми купуємо в лісовому господарстві ялинку зі спеціальною біркою. 

Це питання більше етичного боку – чи є сенс купувати дерево, яке пиляють, щоб воно постояло кілька днів? 

Хто і що зникає разом з лісами

Кожен п'ятий вид тварин і кожен восьмий вид рослин, які є в Червоній книзі України, зникають через вирубку лісу. Найсуттєвіші зміни стаються, коли вирубують ліс і змінюють цільове призначення цієї землі. 

Наприклад, вирубали ліс і зробили поле або побудували котеджне містечко – це тотальна зміна, зникають повністю всі види лісових тварин і рослин.

Якщо йде суцільна вирубка для заготівлі деревини, зникають усі види, пов’язані зі старим лісом, змінюється набір видів рослин і тварин. Тобто на свіжій вирубці ми побачимо багато злакових рослин, з'являться лісові жайворонки, вівсянки, а потім, коли ліс стає старішим, поступово з'являються види, характерні для наступних вікових стадій. І чим старіший ліс, тим більше різноманіття тварин і рослин. 

Найрідкіснішими й найвразливішими є саме ті види, що пов'язані зі старими лісовими масивами і значною кількістю мертвої деревини. Мертва деревина – один з ключових індикаторів стану здорового лісу. Тобто цілком нормально, що в природному лісі багато сухих, опалих, гниючих дерев або окремих гілок. 

 
Село Колочава у Міжгірському районі Закарпатської області, розташоване на території Національного природного парку "Синевир"
Фото: Ельдар Сарахман

У лісах, де господарює людина, всихаючі, сухі дерева підлягають видаленню в першу чергу, згідно з так званими санітарними правилами, що позбавляє цілу низку рослин, тварин, грибів, лишайників їхніх домівок. 

У нас до десятка видів дятлів, і є такі, що тісно пов'язані з мертвою деревиною. Вони роблять дупла виключно в мертвих деревах і шукають поживу на сухих або майже на сухих деревах. Якщо ми маємо хороший ліс, але там недостатньо всихаючих великих дерев, то дятлів там просто не буде. 

Ліси vs Пожежі

На проблему пожеж треба дивитися стратегічніше й глобальніше. 

Цьогоріч часто запитують, що спричинило такі масштабні пожежі в лісах Полісся? А кількома місяцями раніше суспільство спостерігало за масовими пожежами в Сибіру, Амазонії, Конго та Австралії. Між усіма цими точками на карті можна провести умовний зв'язок із зміною клімату. 

Останній рік був історичним за температурами, зима була історично теплою, і взагалі – останнє п'ятиріччя визнане в Європі найтеплішим за історію.

Останні 30 років в Україні є чітка тенденція підвищення температури. Вона зросла більше ніж на градус, тобто є тенденція підняття температури й погодних аномалій. 

Тут і простежується зв'язок з пожежами. 

Зазвичай узимку лежить сніг, навіть якщо його небагато, під час танення він просочує ґрунт і лісову підстилку вологою. Крім того, навесні, як правило, відбуваються повені. 

Останніми роками вони здебільшого були невеликі, але таки траплялися. Це означає, що заплави річок, болота хоча б частково були заповнені водою. 

Трав’яні пожежі зазвичай відбуваються в заплавах, тобто на луках, а потім перекидаються на ліс. У 2020-му не було снігу, мало опадів, і лісова підстилка, і ґрунт – сухі повністю. Болота сухі, річки сухі. 

 
Заболочені ліси стоять повністю сухими навесні 2020 року, Київщина
Фото: Андрій Плига

Зараз рівень води в річках такий, як зазвичай у липні-серпні. Це катастрофа. До останніх дощів не було води або принаймні вологи, яка слугувала би бар'єром для поширення пожеж.

Якщо тенденція не зміниться, а поки що ознак змін непомітно, надалі буде все більше сухих періодів, усе менше повеней, і треба думати, як цю ситуацію виправити. 

Критичними є кілька речей, одна з яких стратегічна – роботи з відновлення водно-болотних угідь. На Поліссі багато лісів є заболоченими, тобто вони стоять на болотах. Проте більшість боліт Полісся осушено за останні 100 років, подекуди до 90%. Тепер ми маємо проблеми, коли вони горять. 

Реклама:

Ба більше, досі тривають проєкти з видобутку торфу, нові болота збираються осушувати! Це абсурд, це просто на голову не налазить. Має бути державна політика щодо заборони подальших осушень боліт і відновлення вже втрачених.

Соснові плантації, які є значно менш стійкими за ліси природного походження, на Поліссі ростуть зокрема там, де є досить багаті ґрунти, і можуть рости інші види дерев, такі, як дуб, липа, клен. 

Сосну посадили, тому що це вигідніше з економічних причин. Проте її хвоя легкозаймиста, тим паче суха. Зміни клімату каталізували процес масового всихання посаджених соснових плантацій. 

У ситуації, коли всихають соснові плантації – суха погода, сухі ґрунти й суха лісова підстилка – ліси спалахують дуже швидко, тому ми маємо масові пожежі. 

Має бути державна політика з адаптації лісів до зміни клімату. Маємо переходити з плантаційної системи насадження соснових лісів до створення більш різноманітних мішаних та листяних лісів, які будуть максимально наближеними до природних. Звичайно, там, де це можливо. 

Це дозволить мінімізувати суперпожежі, які зараз відбуваються.

Ліс і Крим

З окупацією Криму ми втратили унікальні ліси. Це ліси південного, середньоземноморського типу, які охоронялися в заповіднику "Мис Мартьян" і в низці об'єктів меншого значення, заказниках тощо. Таких лісів ми більше не маємо, вони на території України були тільки там.

Також є колосальна кількість червонокнижних видів, які зростають саме в Криму, є ендеміками. 

З окупацією Криму Україна втратила кожен п'ятий вид рослин з Червоної книги, який зустрічався лише там. З дерев це сосна піцундська, два види ялівця, суничник, а також трав'янисті рослини, зокрема багато видів орхідей.

Окрім лісів середземноморського типу, у Криму є великі масиви букових лісів. В Україні вони присутні переважно в Карпатах (східна межа їхнього поширення проходить поблизу Кам’янця-Подільського) і окремий осередок з буку іншого виду був у Кримських горах. Ми їх теж втратили. Крим – це територія України за будь-яких умов, але ми не можемо туди поїхати й подивитися на них.

Також у Криму розташовані ділянки тисових лісів. Тис трапляється теж у двох місцях: у Карпатах і в Криму. У великому каньйоні Криму є тисові ділянки. 

У Криму лишилася колосальна кількість заповідників, у яких охоронялися ліси: Ялтинський гірсько-лісовий, Кримський заповідник, Мис Мартьян, Карадазький заповідник – і ми до всього цього, на жаль, не маємо доступу.

Усі говорять про військово-політично-економічні моменти, а питання про природоохоронні виникають дуже рідко.

Завдання для держави

Зараз необхідно створити нову лісову політику. В Україні немає документу, який дає відповіді на питання – як ми бачимо наші ліси? Які цілі є головними?

Є "командна" система, яка залишилася у спадок з радянських часів, зарегульована купою нормативів, яка не відповідає сучасним реаліям. Відбувається багато змін у законодавстві, щоправда, за дещо хаотичним принципом. Вносять окремі зміни, які не дуже лягають в одну лінію з іншими пунктами законодавства, створюють багато протиріч або навпаки з’являються пробіли. Це все – наслідки відсутньої системної політики в лісовій галузі. 

Природоохоронці не задоволені тим, що рубки відбуваються там, де вони не мають відбуватися, недостатньо можливостей для впливу громадськості на прийняття рішень у лісовій галузі, не чітко прописана охорона рідкісних видів. Працівники лісової галузі не задоволені, бо мають проблеми фінансові, податкові.

Подаються окремі точкові зміни, а чогось комплексного, на жаль, немає. Лісову політику має писати не одна організація чи людина, мають бути враховані думки різних сторін. 

Ми маємо прийти до такого консенсусу, що всі зрозуміють, у якому напрямку ми повинні рухатися, які ліси ми хочемо отримати, і як саме ми хочемо цього досягти. Поки цього немає, ситуацію буде складно змінити.

"Ми ставимося до води як до безлімітного ресурсу". Вода в Україні

 

Водні ресурси України – це поверхневі, підземні та морські води, які ми використовуємо для своїх потреб.

Дві третини поверхневих ресурсів – це ресурси басейну Дніпра. Він забезпечує водою понад 50 міст. 

За рівнем води на одну людину ми посідаємо 125 місце зі 180 країн, Україна – одна з найменш забезпечених водою країн у Європі.

Значну частину річок ми ділимо з іншими країнами, наприклад Дніпро – з Росією та Білоруссю.

Керівниця практики "Вода" WWF Україна Ольга Денищик. 

Екологиня, фахівчиня з прісної води

 

Посуха

Чому в криницях нині мало води? З одного боку, бракувало опадів протягом значного проміжку часу, зокрема взимку 2019-2020 не було снігу. 

Знижується рівень підземних вод. Коли річки розливалися, вони затоплювали заплави, вода стікала в підземні горизонти. 

Зараз все розорано, русла річок спрямлено, тому вода не потрапляє в підземні горизонти так, як мала би. Вона просто швидко стікає в море. 

Наша система господарювання не враховувала ймовірність зміни клімату та браку води. 

 
Дельта Дунаю
ФОТО: Сергій Людкевич, WWF-Україна

Недостатня кількість опадів разом зі спекотним літом спричинила зниження рівня води у річках, навіть у найбільш "вологій" частині України – Поліссі. Схожа ситуація і в Білоруському Поліссі, де посуха також, як і в Україні, спричиняє пожежі на осушених торфовищах. 

На Поліссі кількість самочинних пожеж на осушених торфовищах росте з 2002 року. Ці торфовища необхідно відновлювати, піднімати в них рівень води. 

Повернення боліт, торфовищ, річок  до природного стану є одним із природних рішень, що допомагає акумулювати воду, регулювати рівень води. 

Якщо посуха продовжиться, то найближчі 5 років кількість води зменшуватиметься. Можуть збільшитися спроби штучно акумулювати воду, буде більше ставків, щоб цю воду утримувати. І, звичайно, Державне водне агентство просто буде вимушене лімітувати використання води.

Водна культура українців

На територіях, де люди завжди знали, що в них не вистачає води, існували технології збору дощової води та її дбайливого використання. На більшості території Украіни води завжди було достатньо, тому, на жаль, нашому населенню притаманне ставлення до води як до безлімітного ресурсу

Це помітно на будь-якому рівні: від людини, яка вирішує – приймати душ чи ванну, до більш високого рівня. У Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства немає людини, яка займається водною тематикою. На зустрічах, де аграрії обговорюють систему адаптації аграрного сектору до змін клімату, немає фахівців-водників. В Україні ще не побудовані ці горизонтальні стосунки.

Необхідно залучати фахівців Державного водного агентства, басейнових управлінь до обговорення будь-яких програм розвитку зараз на всіх рівнях: на районному, обласному тощо. Сьогодні ми повинні дивитися на весь басейн річки, щоб води вистачило всім.

 
Відновлений WWF острів Малий Татару, один з дунайських островів, що входять до складу регіонального ландшафтного парку "Ізмаїльські острови"
ФОТО:  Микола Бажанов / WWF-Україна

Українцям дуже подобаються ставки. Село будували біля річки, перегороджували її й утворювали ставок. Це частина культури.

Ці штучні водні об'єкти – не такі, як природні. Вони одразу втрачають частину тварин: якщо річка тече, у ній живуть одні види риби, якщо вона перегороджена – видовий склад змінюється. Риби, які живуть у проточній воді, не живуть у стоячій, тому такі ставки штучно зариблюються. 

Так, це класно – мати шматочок води для рекреації, але треба розуміти, що складно зберегти природні характеристики так, щоб ця система могла самоочищуватись і не шкодити тому, хто живе нижче за течією. Адже нижче за течією також є село, де людям також потрібна чиста вода, і вони також хочуть мати такий ставок. 

Реклама:

Тому, коли ми щось робимо на річці, ми повинні це обговорювати з усіма людьми, які тут живуть, п'ють цю воду, поливають свої городи тощо. Це зовсім інший рівень планування, і що скоріше ми будемо це використовувати, то краще. 

На жаль, певна кількість людей скористалася можливістю оренди землі під ставок для риборозведення до ухвалення закону про аквакультуру. Як наслідок, ми спостерігаємо випадки, коли до ставка річка є, а після – вже немає. 

Як саме ми шкодимо річкам

Загрози для річок залежать від регіону України. 

На Сході це, звичайно, індустріальне забруднення. Однією з проблем у зоні військового конфлікту є непрацюючі шахти, у яких піднімається рівень води. 

Вода з великою кількістю мінеральних речовин і часто – радіоактивних природних часток – піднімається до рівня поверхні, а потім стікає в річку. Більша кількість мінеральних часток, солей потрапляє в Сіверський Донець, а далі – в Азовське море. 

Якщо говоримо про Закарпаття, наприклад, басейн Тиси, дуже красивої важливої річки, там проблемою є непрацюючі очисні споруди, зокрема ті, які зруйнувало ще під час повені 1998-го року. 

Дуже часто гідроенергетики кажуть екологам: "Та ви подивіться, як виглядає ця річка. І ви нам забороняєте ставити малу ГЕС? Ви подивіться, яка кількість брудноти туди зливається?". І вони справді мають рацію. Проблема в тому, що дуже багато каналізаційних стоків без очищення йде в річку. Це цілі міста. 

Ше не закріпилося розуміння, що пластикові пляшки не можна кидати у воду. Угорці щороку ловлять в Тисі велику кількість пластикових пляшок, які припливли з України. За європейським законодавством вони не можуть їх пропустити далі в Дунай. За це кожного року Україна отримує чек від Угорщини. Це ганьба.

 
Сміття в річці Теребля в селі Колочава на Закарпатті
Фото: Ельдар Сарахман

Зміни, до яких ми не адаптовуємося

Україна – третя знизу серед європейських країн за кількістю води на одну людину. Номер один знизу – це, звичайно, Молдова, номер два – Угорщина, три – Україна, а потім дуже поряд Польща. Що в Угорщині, що в Україні були осушені велетенські території. 

Зараз ситуація змінилась: змінився клімат, потреби людей, технології. Система господарювання також має змінюватися. 

Раніше річки були вільнотекучими, повними риби. Але будівництво каскаду на Дніпрі для забезпечення електроенергією великої кількості людей у свій час було зрозумілим рішенням. І ми сплатили за це втратою популяції осетрових риб. 

Зараз до річок треба дуже обережно ставитися. Зважати, що існують інші технології, які використовують енергію сонця і вітру. 

Один із проектів, що багато обговорюється, – це міжнародний водний шлях Е40, який за планом поєднуватиме Балтійське та Чорне моря. Це суднохідний канал, що проходитиме через Польщу, Україну, Білорусь, а саме через території українського та білоруського Полісся, багато з яких охороняються. 

І велике питання – що важливіше: недоторкані території для природи чи прохід вантажів від одного моря до іншого? Звичайно, перший варіант. Одні із останніх європейських природних водно-болотних угідь, річки з фауною і флорою важливіші за тимчасові економічні вигоди.

Завдання для держави

В Україні важко досліджувати кількість риб у водоймах, адже річок багато, риби багато, а коштів на державні дослідження практично немає. Товстолоб та білий амур, яких купують на ринках, не є українською рибою. Це риби, яких штучно запускають в річки, щоб вони росли, а потім – щоб їх виловили. 

Цю практику треба змінювати. Не можна в природні водойми запускати види, які не є природними для цієї території. Необхідна програма з відтворення місць, де риба може нереститися природно.

Українське законодавство по воді було апроксимоване з європейським. Тепер треба, щоб його дотримувалися, тоді ситуація покращиться. Екологічна інспекція повинна відігравати більшу роль. 

Немає необхідності змінювати чинну систему, її необхідно посилити. Переглянути, як готують фахівців, переглянути фінансово, бо недофінансування негативно впливає на будь-яку структуру. 

"Ми маємо поважати право рисі жити у глухому лісі". Рідкісні види тварин в Україні

 

В Україні понад 180 тварин зараховані до Червоної книги як рідкісні види. Найвідоміші з них – рись, заєць білий, журавель сірий. 

Ведмідь бурий має статус зникаючого.

У дикій природі України лишилось близько 300 ведмедів і 500 рисей.

Керівник практики "Рідкісні види" WWF Україна Богдан Вихор. 

Координував проекти фонду "Життя великим хижакам Європи" та "Співжиття заради збереження" 

 

Тварини vs Нещодавні пожежі

За багато років існування тварини пристосувалися до впливу пожеж, але це якщо говорити про екосистеми, у яких пожежі виникають природним шляхом. Наприклад,  захід США – це так звані залежні від вогню екосистеми, де раз у 50, 100, 120 років ліс вигорає повністю, а на його місці виростає новий. Цикл життя триває і триває. 

В Україні інша ситуація: більшість випадків – це умисні підпали, що створює додатковий стрес для тварин. 

Горить щороку, навіть гірше – горить двічі на рік, бо палає весною та восени. Великі тварини, наприклад, лосі, олені, косулі, рисі відчувають небезпеку набагато швидше й покидають території. Здебільшого такі тварини рятуються. Дрібнішим тваринам важче, вони можуть загинути в пожежі. 

 
Зайченя з обпеченим пожежею боком і лапою. Тварину знайшли рятувальники, що в березні 2019 року гасили суху траву на Буковині
ФОТО: ДСНС 

Нещодавні пожежі в Чорнобильській зоні мали дифузний характер. Горіло у різних місцях, в результаті приблизно 5% території Чорнобильського екологічно-радіаційного біосферного заповідника вигоріло. Тому більшість тварин переорієнтувалися, вони перейшли на інші території, де мають можливість харчуватися. 

Знати більше: Чи годувати диких тварин і як пожежі вплинуть на плани WWF у Чорнобилі?

Ми спілкувалися з працівниками заповідника – туш великих тварин, мертвих лосів, оленів, косуль вони не знаходили. Вигоріла трава піде на добриво. Падає перший дощ, і на цьому місці за кілька тижнів забуяють рясні трави, до яких повернуться тварини, зокрема копитні. 

Тому з екологічного погляду вплив пожеж є двояким. Це дозволяє знищити стару суху рослинність і дає можливість вирости новій. Інша проблема – ці пожежі спричинені людиною, і це найгірше. 

Хто є в зоні відчуження, крім коней Пржевальського?

У Чорнобилі на фотопастку нещодавно зафіксували одну з рисей. За нашими оцінками, їх там від 10 до 14, хоча дослідження ще тривають.

 
Рись, яку зафіксувала фотопастка у Чорнобильській зоні відчуження
Фото: WWF Україна, Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник

До зони час від часу з білоруської частини заходить ведмідь бурий. На жаль, поки що немає підтверджених даних, що на території української частини постійно знаходиться ведмідь і залягає у сплячку. Також там є заплави, де відмічали орлана-білохвоста і інші рідкісні види птахів. 

Зона відчуження – унікальна територія, адже вона єдина, мабуть, з мінімальним втручанням і впливом людини впродовж останніх 30 років. 

Це хороший приклад, як природа може себе відновити без втручання людини. Там з'явилися ведмеді, рись, вовки, шалена чисельність копитних – це як зоопарк під відкритим небом. 

Чому в Україні вбивають ведмедів

Проводили дослідження, чому вбивають ведмедя, і причина зовсім не в тому, що він робить шкоду – роздирає корову чи вівцю, хоча такі факти мають місце.

 
Електроогорожа, що захищає пасіку від ведмедів. Її Вигодському лісгоспу передав WWF Україна
Фото: Богдан Вихор

Основною причиною вбивства ведмедя в Карпатах є бажання самоствердитися. Багаті впливові люди з правоохоронних органів, політики, депутати, судді, бізнесмени хочуть утвердити свій статус, їдуть в гори на вікенд, бо в Африку на сафарі немає часу. 

За попередньою оцінкою, організація чорного полювання на ведмедя може "коштувати" від 5 до 15 тисяч євро. Людина їде в гори, щоб утвердити свій статус і показати – я можу собі дозволити вбити ведмедя і мені за це нічого не буде. За минулий рік тільки в одній частині Карпат вбили 9 ведмедів. 

Вбивство заради шкіри чи м’яса – значно менш вагома причина для людей. Незважаючи на те, що ведмідь вже понад 10 років у Червоній книзі, його чисельність не збільшилася.

У 70-х роках його було приблизно 1200-1500, зараз, за останніми даними Червоної книги, чисельність впала до 300, і вона ні в який бік стабільно не рухається. Ведмежата, які народжуються і виживають, стають жертвами браконьєрів у дорослому віці. 

 
Експерт фонду Богдан Вихор (позаду) біля барлогу ведмедя в Ужанському Національному природному парку
Фото: Богдан Вихор

$3,5 тисячі за рись на OLX: як торгують рідкісними видами

Окрім дикої природи, рідкісні тварини є і в неволі. Категорії утримання тварин різні: тримають у зоопарках, звіринцях, приватних садибах. Саме утримання в садибах реально проконтролювати дуже складно. 

WWF Україна співпрацює з комітетом Верховної Ради України з питань екології щодо законодавчих актів, які обмежать права людей вільно тримати тварин, що можуть бути небезпечними для інших. 

Є міжнародні документи, зокрема СІТЕС, договір про міжнародну торгівлю дикими видами, які відстежують походження тварин. Якщо цей тигр із зоопарку, це одне, а якщо відловлений з дикої природи – це інше. 

Але тут постає ще одне, моральне питання: чи ми маємо право утримувати великих хижих тварин у себе вдома? І наскільки це безпечно? 

Люди купують, бо просто хочуть їх мати, але не володіють знаннями, як правильно з ними поводитися. Вільно можна купити рисів, левів, тигрів. Рись на OLX коштує 3,5 тисячі доларів. Навіть якби були мамонти, напевно, їх можна було б в Україні купити. 

Реклама:

Якщо говорити про незаконну торгівлю рідкісними видами як явище, то це один з найприбутковіших бізнесів загалом. Він займає третє чи четверте місце після торгівлі наркотиками, зброєю та людьми. Обіг становить $20 мільярдів доларів щорічно. І Україна тут не стоїть осторонь. 

В Україні є багато так званих притулків для тварин, у яких "розмножують на паперах" рідкісних геконів чи ігуан. Їх оформлюють юридично та вивозять у Євросоюз. Хоча по факту, по цілому світу такі ігуани чи гекони у штучних умовах не розмножуються взагалі. Це результат контрабанди з теплих країв, зокрема Мадагаскару.

Питання торгівлі видами – це теж питання статусності. Мати рідкісну рибку – це круто, бо тільки я її маю і ніхто у світі! Вона плаває саме в моєму акваріумі й більше ні в кого! Люди готові платити мільйони доларів, щоб володіти ексклюзивною рідкісною твариною. 

Що сталося з рідкісними видами за останні 10 років?

Упродовж останніх десятиліть не лише в Україні, а й у світі є тенденція до зменшення чисельності видів і середовища їхнього існування. Люди почали будувати автобани з парканами, які мають подвійний ефект. 

З одного боку оберігаємо тварин від того, щоб вони не вискочили на дорогу, їх не збили, а вони не спричинили автокатастрофу. 

З іншого – ізоляція тварин, які вільно не переміщуються, вільно не схрещуються під час розмноження. Тому в країнах ЄС  будують так звані віадуки – спеціальні мости, якими тварини з одного "острівця" чи лісу можуть переходити на інший.

В Україні ми мріємо про хороші та якісні дороги, тому це питання дуже швидко стане актуальним. Коли наша країна почне розбудовувати транспортну інфраструктуру в масштабах, як в ЄС, це значно вплине на видове різноманіття. 

Якщо не врахуємо "екологічні коридори", якими тварини вільно мігрують з однієї території в іншу, їм загрожуватиме вимирання.

Якщо говорити про риб, то колись осетри з Чорного моря могли допливати по Дністру ледь не до самої Львівщини. Внаслідок будівництва дамб Дністровського каскаду утворилися фізичні бар'єри для міграції риб, відповідно риби не мають можливості безперешкодно підійматися по воді на свої нерестовища.

Чи треба контролювати чисельність тварин?

Людина вимушена контролювати чисельність певних видів тварин, бо сама зруйнувала природні процеси

Якщо говорити про контроль такого виду як лисиця, є конкретні наукові дані: коли чисельність голів на тисячу гектарів території перевищує певний показник, сказ швидко поширюється. І, на жаль, людина, щоб попередити поширення такої хвороби, повинна у деяких випадках втручатися до регуляції чисельності таких видів. Хоча це не обов'язково має бути летальна регуляція.

Є дика природа і є трансформовані людиною ландшафти, назвемо їх сільська й міська агломерації. Для цих агломерацій нормально, коли там бігають собачки чи котики, навіть якщо вони безпритульні. Це нормально, тому що це територія, яка кардинально змінена людиною. 

Але коли та ж людина вивозить собачку чи котика у ліс, у дику екосистему, це створює дуже негативний вплив на біорізноманіття. Тварини, щоб там вижити, починають виїдати усе, що бачать. Коти, наприклад, масово виїдають птахів. 

Класичним прикладом негативного впливу втручання діяльності людини в природні екосистеми є Австралія, куди навезли кроликів, верблюдів, кіз, лисиць й так далі. В результаті ці види стали так званими інвазійними й знищили велику частину біорізноманіття континенту – вимерли багато унікальних місцевих видів тварин.

Завдання для держави

Ми побудували великі міста-мільйонники, величезні дамби на Дніпрі, перекрили природній рух течії й качаємо воду з водосховищ для своїх побутових потреб – так ми живемо. Це не є віддалена тундра, де ніколи людина не ходила і де належним чином відбуваються усі природні процеси. 

Але за нами стоїть відповідальність – що ми зробимо, щоб не допустити зникнення останніх залишків природи, які є довкола нас? Чи ми будемо робити якісь заходи, щоб зберегти середовище існування і самих рідкісних видів?   

Не всі види тварин мають можливість пристосуватися до життя разом з людиною. Наприклад, лелека робить гнізда на стовпах, на стріхах, і живе собі з людиною, їсть жабок і все спокійно. 

Але є такі тварини як рись, яка не може жити поруч з  людиною. Їй потрібен шматочок глухого лісу, де її ніхто не буде турбувати, тому що у неї такий характер. Ми маємо поважати право рисі жити в глухому лісі, який не буде обтяжений надмірними рубками чи дорогами.

Повинна бути національна стратегія збереження біорізноманіття та середовища існування видів. Ми не можемо зберігати рись, якщо ми не думаємо про ліс, у якому ця рись буде жити. 

В Україні має бути чітке бачення – що ми хочемо зробити, щоб зберегти у природі взаємозв'язки, і зробити так, щоб кількість рідкісних видів у Червоній книзі щороку зменшувалася, а не так, як зараз, коли маємо тенденцію до збільшення.

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования