"Мы учили язык, но скрывали это". Как ученики с оккупации вступают в вузы и почему в этом нет "измены"

Понедельник, 13 июля 2020, 05:30
Коллаж: Андрей Калистратенко

"Я вирішив вступати не в Криму, тому що присутнє вічне відчуття страху. Мені здається, моє покоління, яке живе в Криму, відрізняється від інших підлітків. Тому що після "референдуму" з'явився відсоток тих, хто цікавиться політикою, і занурюючись в неї, усвідомлюють, що тут вони ніхто".

Саша, ім’я якого ми змінили з міркувань безпеки, – з окупованого Криму. Він – один із тих, хто цьогоріч вступає до вишу на вільних територіях. 

Свою історію юнак розповідає УП між підготовкою до вступних іспитів і вирішенням організаційних питань. Для нього освіта за адмінмежею – це ще й можливість нарешті залишити окуповану батьківщину.

Щоб отримати омріяне пільгове місце на бюджеті, таким як Саша потрібно пройти перевірку не лише на знання, а й на стресостійкість. Особливо ситуацію погіршила епідемія, коли перетнути КПП стало складніше, а іноді – просто неможливо.

На початку липня Верховна Рада дещо спростила процедуру вступу для мешканців тимчасово окупованих територій. Це викликало хвилю обурень у соцмережах. Їх підживлювали фейками, неточною інформацію, перемішаною з емоціями, поширюючи "зраду". 

Про що йдеться у нововведеннях, чому твердження про "зраду" часто є маніпулятивними та які питання все ж можуть виникнути до нового закону, з’ясовувала "Українська правда".

Щоб розповісти про свій страх та сумніви, абітурієнти з окупованих регіонів поділились власними історіями. 

Як вступають учні з окупації

Випускники шкіл на окупованих територіях опиняються в інших умовах, аніж однолітки з вільної України. Їхні "атестати" цивілізований світ не визнає, вони не вивчають або вивчають зовсім мало низку предметів, необхідних для подальшої освіти в Україні.

Виїзд з рідного міста й перетин адмінмежі – складний і тривалий процес. Зрештою деякі юні українці, живучи в Криму чи на Донбасі, не мають українського паспорту.

Наразі для них є два основні шляхи, як здобути українську вищу або професійно-технічну освіту.

Перший – дистанційно закінчувати школу на підконтрольній території. Це дає можливість отримати український атестат, а потім уже – складати ЗНО. Але вимагає "закривати" дві програми паралельно: вдома та на вільній території.

Другий варіант – спрощена процедура вступу, яка дозволяє отримати місце без ЗНО.

Для цього потрібно звернутись у спеціальні освітні центри, створені на базах навчальних закладів, скласти три іспити, отримати український атестат і тоді вже вступати. Серед іспитів обов’язковими є українська мова та історія. Третій залежить від обраної спеціальності.

Приїжджати на іспити можна навіть без українського паспорта, пред’явивши свідоцтво про народження, а вже потім – оформити паспорт. У списках, які публікують за результатами відбору, імена переселенців шифрують.

Міфи про вступ з окупації

Розширення пільг викликало хвилю не лише обурення, а й фейків та маніпуляцій. Почалась вона ще до остаточного голосування Ради, коли зміни лише готувались. 

Наприклад, редактор "Цензор.нет" Юрій Бутусов повідомив, що на одному з КПВВ Служба безпеки затримала 19-річного бойовика з Донеччини. При цьому журналіст чи то невдало пожартував, чи то просто для "красного слівця" додав, що юнак "не інакше як зібрався поступати".

Свій пост Бутусов згодом видалив, але він сніговою кулею покотився далі. Без будь-якого підтвердження про "терориста, який їхав вступати" написала низка медіа, цю тезу поширювали в соцмережах, підживлюючи негатив до пільговиків.

Цей приклад – лише мала частина. Загалом можна виокремити кілька популярних в мережі меседжів, які частково або повністю не відповідають дійсності.

"Нова влада здає інтереси України"

Спрощена процедура – не нова. Вона існує з 2016 року. Про це часто забувають або просто не знають палкі критики нинішнього уряду та президента.

"Тепер діти з ОРДЛО будуть вступати без ЗНО"

Мешканці окупованого Донбасу і раніше могли вступати без зовнішнього незалежного оцінювання. Але цього року відбулись дві ключові зміни.

Раніше спрощена процедура для кримчан і мешканців ОРДЛО дещо відрізнялась. Мешканці з півострова конкурували за окремі місця, передбачені спеціальною квотою, а діти з Донеччини та Луганщини вступали на загальні місця разом із усіма абітурієнтами, але теж без ЗНО.

Крім того, усі вони могли подаватись до конкретно визначених вишів.

Тепер, по-перше, вибір університету має бути необмеженим. По-друге, спеціальна квота має поширюватись і на абітурієнтів з Донбасу. Разом із кримчанами вони матимуть право на 20% від загальної кількості бюджетних місць.

Нововведення були пов’язані, зокрема, з пандемію. Прикриваючись хворобою, бойовики не випускають українців з окупованої території. Через це мешканці ОРДЛО, які хотіли скласти ЗНО, не змогли на нього приїхати.

Так, у кінці червня голова Донецької ОДА Павло Кириленко повідомляв, що для складання іспиту з математики лінію розмежування не змогли перетнути 459 людей. Це 89% тих, хто хотів приїхати на ЗНО з окупованої території.

Виїзд з Криму теж нестабільний. Дехто з переселенців, які перетинали адмінмежу на початку липня, переповідає "страшилки" зі сторони окупантів. Мовляв, кремлівські прикордонники погрожують, що за короткий проміжок часу можуть випустити кримчанина на материк лише один раз.

"Діти з окупованих територій відбирають пільги в інших"

"Всі правила, за якими люди вступають, прописані заздалегідь. І в правилах прийому є окремий розділ, присвячений пільгам, – відповідає на інтернет-вигадки Юлія Скакун, доцент переміщеного із Сімферополя до Києва Таврійського національного університету. – І там чітко прописано, хто має на це право. Або дитина-сирота, або дитина учасника бойових дій, або дитина з інвалідністю. У них у кожного є різні прописані пільги. Тому, що значить забирає?"

До цього року на кримчан була виділена спеціальна так звана "квота-2", яка становить 20% від бюджетних місць. Тепер ця ж квота має поширюватись на випускників з Донеччини та Луганщини. Студенти з обох окупованих регіонів розділять між собою 20% бюджету. Інші громадяни на ці місця не претендуватимуть. 

На практиці 20% – це, наприклад, одне з п’яти бюджетних місць на спеціальності, яку обрав для себе згаданий на початку вступник Саша з Криму. Однак без ЗНО він може подати свої документи лише в один виш з переліку і пробувати вступати максимум на 5 спеціальностей. Тоді як вступники з вільних міст мають у 5 разів більший вибір: можуть випробувати щастя у 5 різних закладах.

Хоча в Таврійському університеті, який профільно займається мешканцями окупованих територій і більшість студентів приймає саме звідти, кажуть, що 95-96% їхніх вступників-переселенців потрапляють на бюджет. Якщо треба, заклад просить в міністерства додаткове місце.

У середньому цей виш приймає на перший курс близько 300 вступників за спрощеною процедурою. Це і ті, хто вступив за квотою, і ті, хто пішов на загальні бюджетні або контрактні місця. Кількість тих, хто приїжджає і складає ЗНО, не обраховується, адже інформацію про місце проживання вступників не вносять у базу.

Абітурієнтів з Криму та ОРДЛО часто порівнювали з учасниками бойових дій та їхніми дітьми: мовляв, ті, хто боронив країну,  отримують від держави меншу допомогу.

Однак у законі прописане право захисників України вступати на бюджетні місця так само без ЗНО. У цьогорічних змінах таке право закріплене також за дітьми військових і правоохоронців, загиблих на службі, та медиків, які померли, борючись із COVID-19. 

Усі вони можуть претендувати на місце за "квотою-1", яка не перетинається зі вступниками з окупованих територій і становить 10%.

"Діти вступають без іспитів і знань"

Звільнення від ЗНО не означає можливість отримувати вищу освіту без базових знань. Вступники з Криму та Донбасу мають в обов’язковому порядку пройти вступні випробування. Той, хто не досяг мінімального прохідного балу, взагалі не зможе брати участь у відборі. 

Крім того, вони заповнюють так звану освітню декларацію. Про неї – трохи нижче.

Як пояснили УП у Таврійському національному університеті, екзамени мають вигляд тестів і відповідають шкільній програмі. 

Українську мову та історію складають як Державну підсумкову атестацію – у спеціально визначеній школі. За іспит зі спеціалізації відповідає вже університет. Завдання прописують ці ж навчальні заклади.

У ТНУ визнають, що школи ставляться до переселенців лояльно. Все ж не варто забувати, що ці діти не мали рівних із однолітками умов навчання.

"Україна визнаватиме документи окупантів"

Ні. Хоча цю тезу можна було почути навіть від колишньої очільниці Міністерства освіти та науки Лілії Гриневич, яка точно має розумітись на процедурі.

Процедура ця полягає не лише в складанні іспитів, а й у заповненні вже згаданої освітньої декларації. Вона теж потрібна для отримання українського атестату. 

В цій декларації вступник самостійно зазначає, які предмети він вивчив у школі на окупованій території. Фактично це дозволяє оминути визнання окупаційного атестату.

Питання, які все ж викликають зміни

Впровадження змін у реальність все ж може викликати деякі складнощі для освітян. Про це УП говорила з доцентом Таврійського університету Юлією Скакун.

У закладі до особливої процедури вступу давно звикли, більшість їхніх вступників – переселенці. Але там звертають увагу, що нововведення з’явились просто під час вступної кампанії, яка вже розпочалась, а колеги з інших вишів можуть бути до цього не готові:

"Були випадки, коли діти приїжджали з атестатами, які видані на окупованій території, і ВНЗ просто вбивав цей атестат в єдину державну базу України. Тобто були випадки, коли самі ВНЗ не знали, що з цим робити".

Скакун каже, що раптова зміна законодавства в процесі вступної кампанії може викрити ще кілька "незручних" питань, на які не звертають уваги. Одне з них пов’язане з тим, що переселенці 6 років не вивчали української мови чи історії:

"Наші навчальні плани адаптовані до цієї ситуації. Приходячи на перший курс, дитина має більше годин на вивчення української мови, історії України, у нас створюються факультативи. А чи нададуть змогу всі ВНЗ України дітям наздогнати своїх однолітків? Ні, це очевидно. Ніхто заради одного-двох-трьох, хто вступає, не буде цього робити".

Доцент колись кримського вишу каже також про адаптацію вихідців з окупованої території. Освітяни мають бути готові до конфліктів, які виникають між, наприклад, дітьми АТОвців і переселенцями, або конфліктів на релігійному чи етнічному підґрунті, адже серед вступників із Криму більше мусульман, ніж серед їхніх однолітків з материкової України.

Сумнівається Скакун і в тому, що непідготовлені ВНЗ будуть гнучкими до студентів з Криму та ОРДЛО. Останні можуть, наприклад, не встигнути приїхати на навчання у перші 10 днів, як передбачено правилами прийому, або на сесію:

"Ніхто не буде перейматись. Ми – переміщений виш, ми самі знаємо, що це означає. А коли ми спілкуємось зі звичайними ВНЗ, вони кажуть: є загальні норми, є загальні правила, чим ці діти кращі за інших, чим діти з материкової України гірші за тих, які вступили з Криму або Донбасу?"

Зрештою, коли суспільство вже обговорювало зміни, вони ще не були остаточно внесені в закон. Вступна кампанія тривала, але в правилах, якими керуються університети, нововведень не було.

"На сьогоднішній день у нас немає ні наказу МОНу, ні наказу Інфоресурсу (державне підприємство, яке адмініструє електронну базу з питань освіти), ніяких змін, що квота-2 розповсюджується на Донбас", – говорила УП 7 липня доцент Таврійського університету, додаючи, що виш чекає на роз’яснення від влади. 

Зеленський підписав новий закон 10 липня – за місяць після початку роботи спеціалізованих освітніх центрів.

Перед публікацією матеріалу, ввечері 12 липня ми переглянули правила вступу на сайтах кількох університетів із різних міст. Змін у них так і не було і про квоти для ОРДЛО не йшлось. І це виші, які вже займались переселенцями раніше. Якщо ж зайти на сайти інших популярних ВУЗів, які тепер теж мають приймати абітурієнтів з окупованих територій, там ви, скоріше за все, взагалі не знайдете жодної інформації про пільгові правила прийому.

Історії вступників

Українське суспільство продовжує суперечки, що межують із наклеюванням ярликів. Ці суперечки переважно теоретичні. Як це все працює на практиці, знають насамперед самі абітурієнти.

"Українська правда" поговорила з кількома колишніми або нинішними мешканцями окупованих регіонів, які обрали для себе виші на підконтрольній території. Наші співрозмовники користувались різними процедурами, як пільговими, так і звичайними. 

Ми запитали колишніх учнів про складнощі, з якими вони стикались, підготовку до іспитів, допомогу від держави та ставлення суспільства. 

Крім того, попросили відповісти тим, хто називає мешканців окупованої території "дітьми зрадників" і колабораціоністами.

Саша (ім’я змінене), кримчанин, який цього року вступає за спрощеною процедурою

"Я вирішив вступати не в Криму, тому що присутнє вічне відчуття страху. Мені здається, моє покоління, яке живе в Криму, відрізняється від інших підлітків. Тому що після "референдуму" з'явився відсоток тих, хто цікавиться політикою, і занурюючись в неї, усвідомлюють, що тут вони ніхто.

Батьки сприйняли моє рішення важко, мама боїться відпускати "далеко". Мої друзі – це, як правило, мої однодумці, тому переїхати в Україну – це найбільш логічний варіант для них. Вчителі поставились з пирханням, багато хто про мої плани не знає. Але в кінці року директриса мені сказала: "На двох стільцях не всядешся, і взагалі, ти громадянин якої країни?"

З усіх щілин протягом 6 років йде агітація вступати в СєвГУ (так званий "Севастопольський державний університет", що діє в окупації – УП) і МГУ (філіал Московського державного університету діє в Севастополі ще з кінця 90х – УП) з обіцянкою того, що потім можна буде перевестися в Москву, отримати "материковий" атестат. На ОБЖ рекомендували якісь військові училища в Росії, типу "нічого особливо знати не потрібно, тільки підтягуйся раз 20".

Для кримчан найскладніше вступити, напевно, в Москву або в Пітер, тому що конкуренція там божевільна, і навчання в Росії неадекватно дороге і невиправдане. У Криму вступати я взагалі не бачу сенсу, як і багато хто.

Простіше і логічніше, на мій погляд, відразу вкалувати для вступу в Україні. Але це пекельно складно у питанні документів. Мені зараз не дуже спокійно за адмінмежу. Я кожен день перевіряю форум кордону Крим-Україна. Треба вирішити питання з українською сім-карткою, зробити довіреність (Саша неповнолітний – УП), розібратися з переказами грошей. 

Скласти ЗНО для кримчан дуже складно. Деяким може пощастити, і вони знайдуть адекватну школу (для дистанційного завершення навчання – УП), куди не потрібно їздити мільйон разів і складати іспити, паралельно навчаючись у своїй кримській школі. Тим, кому пощастить, школа може дозволити вирішувати контрольні дистанційно. Ну і потрібно буде поїхати і складати ЗНО в цій школі. 

Зі вступними набагато простіше, тому що тобі не потрібно постійно їздити туди і назад. У нас все-таки залишилися хороші репетитори з української мови та історії, що спрощує підготовку. 

Я знаю безліч історій людей, які дуже хотіли в Україну, але через сімейні обставини залишались чи то в Криму, чи то вступили десь до Пітера. Але в один момент вони наважуються і їдуть до Києва".

Олександра, випускниця із Севастополя. У 2019 році дистанційно закінчила школу на підконтрольній території, склала ЗНО та вступила на заочне відділення Каразінського університету в Харкові

"Отримувати кримську освіту – отримувати нелегітимну освіту. Цей варіант відразу для мене відпав.

Освіта в Росії має недоліки: низька кількість хороших вузів і великий конкурс; немає бажання здобувати освіту РФ, а потім працювати на цю державу і платити їй податки; невелика перспектива виїхати за кордон. Ці недоліки для мене значні. І якщо подивитися на освіту в Україні, вона для мене найбільш перспективна.

Батьки підтримали рішення вступати на підконтрольній території. А вчителі не можуть говорити, що Україна – це круто, тому вони мовчали. В цілому моє оточення відреагувало здоровою зацікавленістю і, звичайно ж, повагою.

Пільговою програмою я не скористалась, адже була зацікавлена ​​в нормальному українському атестаті (за пільговою програмою абітурієнти отримують відмітки "атестований" замість балів – УП). Складність підготовки полягала у відсутності прикладу перед очима. 

Доводилося самій дізнаватися найбільш вдалі сайти для підготовки тощо. Готувалася з репетиторами – знайшла їх сама, і зробити це було не дуже складно, адже в Севастополі відсоток абітурієнтів, які обирають Україну, досить значний.

Їздити постійно на вільну територію можна, але все впирається в фінанси і мобільність. Наприклад, їхати одному до 18 років можна тільки з довіреністю, перетин адмінмежі взагалі не надто комфортний. Страх, що її можуть закрити, і страх, що у тебе буде щось не так з документами.

На підконтрольній території мене прийняли класно. Дискримінації жодної не було, проте мене здивувало, що дехто зовсім не в темі про Крим. Один хлопець, наприклад, був страшно здивований, що там ходять рублі. Я думаю, про Крим потрібно більше розповідати навіть в навчальних закладах.

Після навчання я хочу жити в Берліні, хоча іноді серйозно замислююся про те, щоб працювати на Україну. Думаю, розберуся з цим трохи пізніше. Повертатися в Крим не збираюсь.

Близькі наразі не бачать мого майбутнього в Росії. А стосовно їхнього майбутнього – я дуже хочу, щоб вони переїхали, але поки що цього не буде.

Що стосується закидів у зрадництві. Я шалено поважаю тих, хто просто взяв і поїхав з Криму в 2014-му. Вони напевно теж стикалися з труднощами при переїзді, їм було складно, тому їхня точка зору має право на життя. Але якщо людина не давала присягу, вона не може бути зрадником. Не вірю в цю моралістику".

Колишня учениця з Донеччини, яка вступала до вишу у 2015 році. На питання УП вона відповіла анонімно

"Коли почалась війна, мені було 16 років.

Я пам'ятаю той день досі, наче він був вчора. Ми з батьками повинні були їхати до бабусі, яка жила під Маріуполем. Дуже різко пролунала сирена, і далі все як в тумані. Пізніше ми дізналися, що наша домівка була повністю зруйнована. Тому ми переїхали до бабусі і там я отримала атестат.

Коли я вступала, у 2015 році, не було таких привілеїв, які мають сьогодні діти з ОРДЛО. Всі складали ЗНО. Більшість моїх знайомих виїхали до інших країн (не Росії), а деякі залишилися в Донецьку.  

Стосовно агітації, куди вступати, я думаю, існує багато стереотипів. Тут все залежить від школи. До квітня 2014 року я вчилася в гімназії ім. Василя Стуса. Тоді нас ніхто нікуди не агітував. Але коли завершилися активні бойові дії і війна перейшла в стан "замороження", мої знайомі добровільно залишалися в Донецьку. 

Зараз у багатьох дітей віком від 16 банально немає українського паспорту. Перетин адмінмежі – це дуже бюрократичні процедури. Можна простояти в заторі на блокпосту більше години, а можна проїхати за 10 хвилин. 

Я завжди намагалась тримати конфіденційною інформацію про походження з окупованої території. Жодного разу не стикалася з конфліктами. Мінімум – була упередженість викладачів, але потім вони дізнавались, якою людиною я є насправді, і змінювали свою думку стосовно мене.

Але одного разу я брала участь в проєкті з обміну студентів в Україні. Тоді у організаторів було більше стереотипів, аніж в учасників. Навіть дійшло до того, що вони домовлялися з їдальнею, щоб там ставили російськомовні пісні. 

Допомога від держави дієва, наразі в мене є соціальна стипендія. Але не всі діти з окупованих територій знають, що є такі можливості. 

Щодо закидів у колабораціонізмі. Ситуація кожної людини особлива. У когось банально немає достатньо коштів, щоб виїхати. А хтось не хоче залишати батьків в таких умовах.

Ми вже бачили, до чого доводить мова ворожнечі та пропаганда. Якби всі ЗМІ розуміли стандарти та банальну етику журналістики, то таких викидів і не було би. Люди наслідують агресію, сприймаючи медіаконтент.

Існує експеримент з лялькою Бобо, який показав, що діти і дорослі наслідували агресивні вчинки під впливом спостережень за такою поведінкою на телеканалі".

Студентка з окупованої території Донеччини, яка закінчила школу дистанційно, складала ЗНО і 2018-го року вступала за пільговою програмою. Свою історію вона розповіла анонімно

"На вільній території я вирішила вступати через свої переконання. Я не вірю, що й через 20 років на непідконтрольній території буде щось офіційне. Плюс маю багато родичів в Україні, яких через складну ситуацію на сході давно не бачила.

Батьки у навчанні мене тільки підтримали та максимально намагались допомогти. З деякими друзями були конфлікти. З вчителями я геть не розмовляла на цю тему.

Знайомих, хто теж вступав на підконтрольній території, було небагато. Як приклад: з 21 учня мого класу лише 4 людини намагались вступити.

Місцева влада впевнено кричала про перспективи новостворених "держав". Усюди була заборона всього українського, це стосується і школи – на 1 навчальний тиждень була одна українська мова та одна українська література. Агітували вступати у місцеві виші, ніби без іспитів та з офіційними документами.

Готуватись до ЗНО в окупації складно. По-перше, це відсутність репетиторів, будь-якої допомоги з боку школи, вчителів, неможливість дістати підручники.

Плюс до всього, хочеш ти того чи ні, але треба закінчити школу і в "ДНР", тобто теж треба складати іспити. Це додає немало роботи, проте десь на середині 11 класу я зрозуміла, що мені то не треба – я віддала усі сили на ЗНО, на один місцевий іспит навіть не прийшла, бо він співпадав із ЗНО з історії.

Мені щиро пощастило, що моя сусідка, а за сумісництвом вчитель української мови у школі, підтримувала мої погляди. Ми займались мовою, літературою та історією, але це приховували, бо нікому не треба було проблем. 

Дуже допоміг інтернет, тому підручників я особливо не потребувала. Проте подруга все ж передавала мені конспект Авраменка (педагог і автор підручників з мови і літератури Олександр Авраменко – УП).

Питання поїздок з окупованої території на ЗНО чи курси – складне. Зазвичай, якщо я зачіпаю цю тему, наприклад, в універі, закінчується сварками, бо кожен має свою думку. І чомусь ті, хто ніколи не були у тому пеклі, вважають, що знають краще. Одне додам: це важко морально. Після спроби вступити перший раз та провалу я звернулась до психолога.

Повертатись на окуповану територію я у жодному разі не хочу. Хочу забути те місце. Там залишилась лише квартира. Батьки мої зараз за кордоном, тому там робити немає чого.

Щодо слів про "дітей зрадників". Я б пропустила це, а не йшла у бій. Людина, що не відчула на своїй спині ту несправедливість, заборону, утиски, той душевний біль та психологічну травму, ті не тільки матеріальні втрати, а іноді й втрати близьких, ніколи не зрозуміє, як ті слова боляче б'ють. 

Я вірю, що світлі люди все ж є. До них і треба хилитись".

Соня Лукашова, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Соня Лукашова, журналістка УП
Клуб "Української правди" – це майже як Гугл, якому можна поставити запитання і отримати відповідь. Можливість активно, а не пасивно реалізувати право на інформацію. Це майже як Гугл, але краще, бо по той бік екрану відповідь на ваше запитання шукатимуть незалежні журналісти, а головне – живі люди.
powered by lun.ua
Главное на Украинской правде