Боремся – поборем!
Шановні читачі "Української правди", вся українська родино! Дорогі брати і сестри християни!
Найперше хочу всіх, хто святкує Воскресіння Христове, привітати з цим великим і радісним святом. Для нас, християн, слова "Христос воскрес!" і відповідь "Воістину воскрес!" – це не просто данина традиції або святковий звичай. Цими словами ми сповідуємо свою віру в істинність події, яка сталася два тисячоліття тому, але назавжди змінила історію світу.
Христос помер на хресті на Голгофі та воскрес з мертвих не заради Себе, а заради людства, заради кожного з нас. Він приніс Себе в жертву заради того, щоби ми звільнилися від тиранії зла та отримали життя вічне.
До Воскресіння Христового зло мало повну владу над людством, і смерть здавалася остаточним завершенням кожного людського життя. Спаситель переміг смерть, дав сили і здатність кожній людині не лише боротися зі злом, але і перемогти його.
Певним чином усвідомлення цих істин для нас оновлюється саме тепер через ті страшні випробування, які ми, український народ, переживаємо в час війни.
Наші воїни, наші захисники борються з ворогом, проливаючи за нас свою кров, віддаючи своє життя. Вони страждають, вони гинуть на полі бою не заради себе, але заради України. Заради своїх дружин і дітей, рідних і близьких, заради нашої з вами свободи, заради майбутніх поколінь.
Тому їхній подвиг жертовної любові уподібнює їх до подвигу на Голгофі. І завдяки цьому подвигу Україна вже морально перемогла. Переможе вона і на полі бою. Бо з нами правда і Божа допомога.
Але щоразу ми знаходили вихід з безвихідного становища. Виходили з глухого кута. Рухалися вперед, за влучними словами Лесі Українки, без надії все ж сподіваючись. Серед розпачу – ми співали пісні. Камінь, який здавалося ось-ось розчавить нас, ми вперто рухали.
І весь наш попередній шлях мене надихає впевненістю, що Бог і надалі допомагатиме нам. Як допоміг відновити незалежність нашої держави у 1991-му. Як допоміг відродити й утвердити Помісну Церкву, вибороти визнання її автокефалії – духовної незалежності. Як допоміг народу під час двох революцій здолати загрозу внутрішньої тиранії. Як зруйнував плани кремлівського тирана і у 2014-му, і у 2022-му опанувати нашу землю і знову уярмити нас.
Ми не знаємо майбутнього. Але з того, що можна бачити в минулому, я роблю висновок: Бог допомагав нам дотепер, і зараз Він не залишає і не залишить нас.
Попереду ще складний шлях, багато страждань і боротьби. Але все це ми зможемо пройти. Бо маємо в серці те, що не вмирає – віру в перемогу. В перемогу правди і добра, любові і жертовності. В перемогу світла. В перемогу Христа над дияволом.
А Воскресіння Христове дає нам впевненість і в тому, що навіть смерть буде переможена. Всі наші загиблі, закатовані, страчені ворогом – воскреснуть. Всі застрелені в Бучі, розбомблені в Маріуполі – живі і будуть жити. Всі, хто віддав своє життя під Бахмутом чи в будь-якій іншій точці нашого спротиву російській імперії зла.
Біль втрат важко перенести, але розлука наша – не назавжди. Мертві воскреснуть, смерть буде остаточно знищена. Жертовність і добро будуть винагороджені.
І коли ми кажемо нині "Христос воскрес!", то ми стверджуємо віру і в усі ці істини. Які зараз для нас особливо важливі та дають сили і натхнення боротися – до перемоги.
Ця війна є породженням ідеології "русского міра". Кремлівський тиран і його слуги кривавими жертвоприношеннями намагаються вдихнути життя в труп радянсько-російської імперії. Сила царської та більшовицької тираній минулого, блиск корони "самодєржца всєя Русі" манить їх до себе. Вони сподіваються, що на руїнах Маріуполя і Бородянки, на крові жертв актів російського геноциду в Бучі та українських захисників Бахмута, на нашому горі та стражданнях вони зможуть збудувати своє краще майбутнє. Не буде цього!
Насправді вони облещені дияволом і діють в дусі антихриста. Христос не інших вбивав, а Себе віддав на розп'яття. Не на меч Він повелів покладатися, а на Бога і силу правди.
Тому ідеологія "русского міра" має бути засуджена, в тому числі з релігійної точки зору. Бо вона Царство Боже підміняє царством кремлівським. Вона Триєдиного Бога заміняє на "триєдину Русь". Вона виправдовує всяке зло, якщо його мета – служити "русскому міру".
Наша Церква засудила цю ідеологію та закликає зробити це всіх людей доброї волі. Як засуджений нацизм, як має остаточно бути засуджений більшовизм, такого ж загального осуду заслуговує і вбивча ідеологія "русского міра".
Прикро бачити, що "русскій мір" одним з інструментів своєї агресії зробив церковні інституції. Московський патріархат на чолі з Кирилом Гундяєвим перебуває у рабській покірності кремлівській тиранії та служить її інструментом. Структури РПЦ – і це бачимо не лише ми, але визнають і незалежні міжнародні експерти – були системно включені в підготовку до агресії проти України та в її здійснення.
Саме тому невід'ємною частиною нашого спротиву є повний розрив всіх зв'язків підлеглості з Московською патріархією, які дотепер ще залишаються у частини православних в Україні. Бо на словах релігійне об'єднання, яке називає себе УПЦ, нібито дистанціюється від свого патріарха і Російської Церкви, а на ділі – залишається в підлеглості їм.
Виправити цю ситуацію здатна лише законодавча заборона для будь-яких релігійних організацій в Україні мати підлеглість російським релігійним центрам. Кремль перетворив ці центри на свої центри впливу, з яких православні, мусульманські, протестантські та інші релігійні лідери РФ сприяють агресору і виправдовують його злочини.
Україна має право захищати себе від російської гібридної агресії в духовній сфері так само, як захищає себе на полі бою.
Це не означає заборони якоїсь Церкви чи релігійної спільноти – навпаки, це означає їхнє визволення від загрози бути інструментом ворожого агресивного впливу.
Завдання держави – захист суверенітету і безпеки України в усіх сферах. Ідеологія "русского міра" та її інструменти є реальною загрозою для України, тому обов'язок держави – захистити українську релігійну спільноту і всіх громадян від неї.
Наша боротьба з цією загрозою є справедливою і правильною. Але немає такої мети, яка би виправдовувала будь-які засоби. Борючись з драконом ми не маємо права самі перетворюватися на нього. Тому я і раніше закликав наших вірних та прихильників, і надалі буду це робити: необхідно пам'ятати про відповідальність, не піддаватися на провокації і перемогти зло не новим злом, а добром – як заповідає нам Євангеліє.
На завершення хочу підкреслити ще одну важливу річ, пов'язану з попередніми міркуваннями. Досить часто наші опоненти закидають нам, що у своїй боротьбі проти московського засилля наша Церква нібито лише хоче посісти в Україні те місце, яке РПЦ має в Московії. Це – неправда.
Ми – державницька Церква, яка підтримує незалежність, суверенітет і єдність України, але не хоче і не буде "державною церквою".
Ми відкриті до співпраці з усіма суспільними силами та інституціями, державними і громадськими. За сприяння розбудові Помісної Церкви ми вдячні всім політичним силам, незалежно від того, чи вони представляють у певний проміжок історії владу або опозицію. Але жодна політична сила, партія чи окремий лідер не можуть і не будуть мати в Православній Церкві України якоїсь виняткової чи тим більше контролюючої ролі.
Ми – Церква Христова, і наше головне завдання – проповідь Євангелія словами і життям, свідчення істини і спасіння людських душ. Як суспільна ж інституція ми – Церква українського народу, яка з благословення Божого постала його волею і служить всьому українському народу.
Ми з усіма вами – і в стражданнях, і у досягненнях. Разом несемо тягар боротьби зі злом і разом працюємо задля перемоги правди. Дякую кожному, хто розуміє все це і підтримує нас.
Нехай Бог благословить всіх на добрі справи.
Воістину Христос воскрес! Воскресне і наша Матір-Україна!
