Киев дерусифицированный. Как выглядит улица Героев Змеиного в Бортничах и почему Google Maps до сих пор изобилуют Марксом и Толстым

32-у річницю Незалежності Київ зустрічає з українським тризубом на щиті Батьківщини-матері та черговим "парадом" військової техніки РФ на Хрещатику.

А ще без російської мови в навчальних програмах шкіл. Та як лідер серед українських міст з перейменування вулиць і площ, назви яких пов'язані з Росією та її союзниками.

Декомунізація, що уповільнилась після її офіційного старту 2015 року, через повномасштабне вторгнення РФ набрала темп та набула ширшого змісту – дерусифікації.

Дослідження "Transparency International Ukraine" показало: лише торік у столиці дерусифікували 237 топонімів. Це більше ніж удвічі, якщо порівняти з кількістю змінених з 2014-го по 2022-ий роки назв. 

Процес триває, але обсяги обраних для перейменування об'єктів та поспіх у глобальних змінах залишає простір для питань.

В чергову річницю Незалежності УП з'ясовувала, як здійснюється дерусифікація в реальності, не на папері. Та чому українські Google Maps схожі на "музей" імперського минулого.

"Навіть не чули"

Довжина острова Зміїний 662 метри. Довжина вулиці Героїв Зміїного, колишньої Челюскінців – 600.

З історії про російський корабель, який українці послали далеко, зробили найкращу у світі марку. Натомість спробу віддати топонімічну шану битві за Зміїний у Бортничах майже не помітили. 

Про перейменування рідної вулиці, де розташовані три десятки дворів, 19-річний Коля дізнався випадково. Його батьки, оплачуючи рахунок за інтернет, знайшли в реквізитах замість Челюскінців нову назву.

– Стару табличку ми обов'язково поміняємо (адресу на будинку – УП), – обіцяє хлопець. – Але багатьом проще сидіти, нічого не робити. Це ж треба заморочитись.

– Вулочка у нас непримітна, – додає Сергій, батько Колі. – Асфальт робили ще 20 років тому, як газові труби клали. Ось я минулого тижня сам закидав ту яму камінням.

– Але тут гарно, – продовжує чоловік. – Бортничі проєктували давно (очисну станцію – УП) з розрахунком, що всі запахи (каналізації – УП) йшли в той бік, де ще не було забудови (в районі Осокорків, Позняків, Харківського масиву – УП). У нас запаху нема. 

Про те, що вулиці Челюскінців не існує з середини липня, більшість місцевих до зустрічі з репортером УП не підозрювали. Про перейменування та голосування, кажуть вони, торік їх навіть не попередили.

– Як-як? – перепитує пенсіонерка Тетяна Дмитрівна. – Героїв Зміїного? Гарна назва. Достойна! Ще б дорогу поклали, а то вона на все село така гидка.

– Героїв Зміїного? – дивується ще одна жінка з сусідньої вулиці. – Навіть не чули. Якби люди не платили за світло, то не знали б, що наша Карла Маркса тепер Ґете називається (з осені 2022 року – УП). 

Багато інтересів

У березні цього року журналіст Владислав Головін звернув увагу на вулицю імені загиблого фотокора Макса Левіна, колишню Багратіона: 150-метрова смужка, схожа на частину будмайданчика.

Цей випадок Тиміш Мартиненко-Кушлянський, активіст, краєзнавець, комунікаційник Світового конгресу українців, називає тим "класичним кейсом", який показав деякі хиби масштабних та швидких топонімічних змін.

Минулого року Тиміша як члена Комісії з перейменування при департаменті громадських комунікацій КМДА запросили "експертом з дорадчим голосом" у спеціальну топонімічну групу, ядро якої склали шестеро вчених.

Спочатку в Києві хотіли провести масову дерусифікацію за спрощеною спецпроцедурою. Але після критики вдалося досягти більшого.

"Коли експертну групу створили, вона отримала список із понад 450 об'єктів, – розповідає Мартиненко-Кушлянський. – До того влада оголосила збір пропозицій на перейменування. Експерти вивчили їх, там була велика кількість дурниць: хтось, наприклад, пропонував перейменувати проспекти Бажана та Тичини".

Після аналізу та сортування вчені повернули до КМДА список, скорочений приблизно на третину. Потім його виклали у мережу, щоб кожен міг надіслати свій варіант нових назв. 

На деякі об'єкти припадало 50-60 пропозицій. А по всіх вулицях приблизно 12 тисяч. Після обробки весь цей масив пішов на голосування у "Київ Цифровий". Його результати знов проаналізували експерти, перш ніж депутати могли ухвалювати рішення на сесії.

"Процес був дуже складним, – каже Тиміш. – Топонімічна група збиралася щодня впродовж тижня, з ранку до вечора. Це була колосальна інтелектуальна робота в максимально нереалістичні строки.

З самого початку було ясно, що процес недосконалий. Але ми добилися, мабуть, найкращого на той час механізму з усіх можливих, враховуючи обставини".

"Це була класична ситуація, коли на одному процесі зійшлося багато інтересів, – продовжує Тиміш Мартиненко-Кушлянський. – З одного боку – громадськість, яка вимагає якомога швидше позбутися російських топонімів. З іншого – інтереси окремих політиків, які хочуть хайпанути, показати, які вони всі патріоти. 

А є ще експертна група, яка хоче зробити все максимально якісно".

Минуле в смартфоні

Українська дійсність, в якій масово перейменовують вулиці, з картами Google корелюється слабко. На цифровому образі Києва, як і інших українських міст та сіл, залишається безліч колоніальних шрамів.

Викликаючи таксі, як і раніше, доводиться вбивати вулицю чи площу Льва Толстого у центрі Києва замість вулиці Скоропадського чи площі Українських Героїв. А електронні карти Бортничів рясніють Суворовим, Марксом, Енгельсом, Котовським, Чкаловим, Чеховим та Тургенєвим.

"Редагування Google Maps після 24 лютого обмежили майже повністю, – розповідає Олег Костюкевич, продуктовий експерт карт та профілів Google. – Рішення, яке прийняли на рівні Мінцифри та силовиків, було зумовлене питаннями безпеки". 

З 2013 року Олег вніс десятки, сотні тисяч об'єктів та правок у карти Google. Останні кілька років навчає держслужбовців, вчителів та представників бізнесу інструментам Google Maps.

Причини, через які українські карти Google залишаються "заповідником" російських та радянських топонімів, глибші за обмеження воєнного часу.

З'ясувалося, що у "країни в смартфоні" є глобальні проблеми з розумінням інструментів Google та системної роботи з оновлення даних. Це заважає остаточній декомунізації та дерусифікації в цифровій площині.

"В ідеалі в редагуванні карт мають брати участь місцеве самоврядування, міністерства, державні органи, – каже Олег Костюкевич. – Підготувати весь масив нової інформації, переробити у потрібний формат та завантажити в Google".

Коли почалася перша хвиля декомунізації, Олег та ще кілька найактивніших експертів збирали кожне рішення про перейменування та відправляли оновлену інформацію в Google. Проте швидко стало зрозуміло: можна роками шукати скани документів, що підтверджують зміни в топоніміці. На багатьох сайтах сільських та інших рад їх або немає, або дуже важко знайти.

"Владою не розроблено окремого зручного інструменту, який би допоміг збирати оновлення, – додає Костюченко. – Нема такого місця, де можна одразу знайти всі рішення по перейменуванням в ОТГ, місті чи області, які були за місяць чи якийсь інший період.

Голос кожного

Під час перейменування у столиці в червні минулого року в застосунку "Київ Цифровий" проголосували 6,5 мільйонів разів. 

За вулицю Героїв Зміїного замість Челюскінців віддали 10 630 голосів. Чи багато людей відкрило Google Maps, щоб перевірити, де вона знаходиться, та як виглядає? 

Тиміш Мартиненко-Кушлянський зазначає: масштаби дерусифікації та стислі строки стали серйозним навантаженням як для тих, хто голосував, так і для експертів.

"Коли вам дають тиждень на обробку 12 тисяч пропозицій по 290 об'єктах, то навіть я – при всьому багажі знань щодо Києва – не знаю всіх параметрів кожної з вулиць, зовнішний вигляд та їхній фізичний стан", – каже він.

"Звісно, не все було ідеально, – погоджується Тиміш. – Але в цілому я б поставив дерусифікації тверду "четвірку". З минулого літа громада Києва зробила колосальний світоглядний прорив у межах публічного простору. А влада йшла на достатньо серйозні поступки. Все це може бути прикладом для інших міст".

Попри всі недоліки історик Олександр Алфьоров, військовослужбовець ЗСУ та голова топонімічної комісії, загалом позитивно оцінює процес дерусифікації в столиці.

"Він був би ідеальним, якби не втручались політики зі своїми "хотєлками", – каже він. – Сама процедура демократична, має багато ступенів та експертну оцінку. Але є і втручання політичних сил".

Як приклад Алфьоров наводить відому скандальну історію, коли депутати від "Європейської Солідарності" наполягали на перейменуванні вулиці Московської не на Князів Острозьких, а на вулицю ЄС – Європейського Союзу. Навіть після результату народного голосування.

"Московську на Князів Острозьких все ж перейменували. Але "Європейська Солідарність" обрала інший предмет для розмови – Повітрофлотський проспект. Була поставлена на голосування пропозиція українізувати назву. Виграв "Повітрянофлотський" попри рекламу від "ЄС", – нагадує Олександр Алфьоров.

Антон Дробович, теж боєць ЗСУ та директор Інституту національної пам'яті, експерт з якого увійшов до топонімічної групи, радий, що столична влада відмовилась від радянських та російських топонімів.

"Це питання роками не було навіть і близько в переліку пріоритетних, – зазначає він. – Але коли настав "час Ч", вирішили зробити поспіхом. Тому так, є деякі процедурні недоліки".

Про дерусифікацію столиці Антон Дробович розмірковує на тій самій вулиці Героїв Зміїного в Бортничах, куди він приїхав на прохання "Української правди".

Пройшовши її вздовж, він оцінює побачене: 

"Більш-менш у порівнянні з тим, що буває. Якщо говорити емоційно, то є такий момент: могла б бути не так далеко, як у Бортничах; могла б бути більшою".

Але коробить навіть не те, де вона, а те, що мешканці досі не в курсі про перейменування. Якщо навіть вони не в курсі, то що дасть це перейменування? 

Скільки пройде років, скільки платіжок треба за газ, за інтернет, щоб зрозуміти, як називається твоя вулиця?!".

"В майбутні процедури (перейменування – УП) я би вніс як обов'язкове опитування мешканців, – резюмує Антон Дробович. – Звісно, остаточне рішення ухвалює місто, більшість громадян. Але важливий кожний з трьох етапів: опитування вулиці, експертів та публічне голосування всіх разом.

Одна з найбільших проблем нашої держави в тому, що у людей десятиліттями відбивали віру в силу демократичних процедур, в інституційність демократії.

Проте особиста участь та голос кожного мають значення". 

Євген Руденко – УП