Письма с того света и работа рядом со смертью. Волонтер из Славянска 10 лет собирает по линии фронта тела погибших солдат

Понедельник, 6 мая 2024, 05:30
коллаж: Андрей Калистратенко

"Милая, здесь сплошной ад. Нас кинули как мясо. Вряд ли я вернусь домой, лучше найди себе другого парня".

Далі нерозбірливо, та і папірець погано зберігся, – Олексій Юков намагається прочитати ще якісь слова, але марно. 

Він складає цей папірець, кладе його поруч з іншими речами – маленькою іконкою Божої Матері та червоним "военным билетом" із двоголовим орлом на обкладинці. Все це знайдено серед речей загиблого російського солдата.

Реклама:

Тобто цей лист він так і не відправив? – питаю Юкова.

Не відправив. Все сталося так, як він собі й напророчив, відповідає він. 

Юков разом із п'ятьма своїми товарищами продовжує огляд тіл загиблих. Ми стоїмо на пагорбі біля одного із сіл Донеччини. Сильний вітер відганяє страшенний сморід від рештків тіл, розкладених на землі в чорних мішках. Трохи далі – брудно-зелена вантажівка, на дверях та кузові надписи "Груз 200" та "На щиті". 

Реклама:

Волонтерська група "Плацдарм" Олексія Юкова складається з десятка людей, які вже багато років шукають загиблих на війні. За часів АТО Юков входив до волонтерської групи "Чорний тюльпан" Ярослава Жилкіна, яка витягла багато загиблих з пекла Іловайська. А з лютого 2022-го "Плацдарм" працює самостійно. 

З того часу група Юкова забрала з лінії фронту вже понад 1500 тіл. Здебільшого це загиблі українці, але є й росіяни. 

"Я забираю всіх загиблих, каже він, бо для мене це не лише тіло, а й душа людини"

 
Волонтерська група "Плацдарм" готується до огляду тіл загиблих. Донецька область, лютий 2024 року
Фото Владислав Головін

Зараз відбувається одна зі стандартних процедур – огляд тіл. Зазвичай цим займаються слідчі-криміналісти, але Юков вже багато років співпрацює зі ЗСУ, Міноборони, тому йому дозволено це робити. 

Він спокійно відкриває мішок, розкладає рештки ніг та рук, кістки, шукає будь-що, що дозволило б ідентифікувати людину. В нього на руках великі чорні гумові рукавиці. І жодного презирства на обличчі, лише спокій людини, яка методично робить давно знайому роботу. 

Тут є військовий квиток російський, але це не фотографуйте, попереджає він мене, бо потім все це треба для обміну на наших загиблих

За кілька днів до того волонтери групи "Плацдарм" дійшли до бойових позицій у районі села Кліщіївка під Бахмутом. Ризикуючи життям винесли рештки п'ятьох тіл. Як виявилось тепер, четверо з них – солдати російської армії. Зараз ці тіла оглядають, описують, потім передають у морг, а дані – в Міноборони, для обмінів.

Зазвичай тіла загиблих вивозять самі військові, які перебувають на фронті. Але не завжди це вдається – через постійні обстріли та неможливість дістатися до місця, де загинула людина. 

У Генштабі є Центральне управління цивільно-військового співробітництва. В цьому управлінні є відділ пошукової роботи, який складається з кількох груп. Вони займаються тим самим, що і Юков, але вже по всій країні, а не лише по Донеччині, як "Плацдарм". 

Розшукувати загиблих, на жаль, доведеться ще довго. Тільки за два роки повномасштабної війни, згідно з офіційними даними української сторони, загинули 31 000 українських військових та 180 000 росіян.

 
Олексій Юков поруч із рештками тіла загиблого російського солдата. Донецька область, лютий 2024 року
Фото Владислав Головін

Щоправда, реальні цифри втрат можуть бути іншими. 

В листопаді 2023-го року історик Ярослав Тинченко та координатор проєкту "Книга пам'яті полеглих за Україну" Герман Шаповаленко опублікували дослідження, в якому порахували дані про загиблих українських військових з відкритих джерел. 

"Від 28 лютого 2022 року по 12 жовтня 2023 року було оприлюднено 454 укази про нагородження посмертно 14 402 воїнів, правоохоронців та працівників. Тобто це кількість юридично визнаних українською державою загиблих на цьому етапі російсько-української війни. 

На той час Міноборони та уповноважена президента України в справах забезпечення прав захисників України Олена Вербицька вже заявили, що ще 15 000 вважаються зниклими безвісти. Досвід нашої роботи в питаннях зниклих безвісти за період 2014–2015 років показує, що, на превеликий жаль, переважна більшість із них – загиблі", писали історики в листопаді 2023-го року. 

Реклама:

Листи з того світу

За роки своєї роботи Юков оглянув сотні тіл. Вивчаючи особисті речі загиблого, можна багато про нього дізнатися та зрозуміти. 

У паспорті одного загиблого росіянина складений папірець. Там написано: "Храни тебя Бог, сынок". І іконка поруч. Лист до тата. "Привет, папа! Как у тебя дела? Я живу хорошо".

Шеврон іншого загиблого – одного з "вагнерів", на якому – цитата з Кіплінга: "Это будет славная охота". Чи знав цей солдат повну цитату? "Это будет славная охота, хотя для многих она будет последней", це слова вовка Акели. 

 
Особисті речі загиблого для опису та фотофіксації збирають окремо
Фото Владислав Головін

Інша символічна деталь – наручні годинники, які Юков іноді знаходить на рештках тіл. Стрілка продовжує рухатися. Людина вже мертва.

Юков займається пошуками загиблих вже більше як 20 років. Колись, ще підлітком рідні взяли його на одну з експедицій з пошуку загиблих у Другій світовій війні. Тоді він близько до серця сприйняв важливість цієї місії.

За фахом він спортсмен, майстер спорту з таїландського боксу. В рідному Слов'янську організував клуб, а згодом став і керівником місцевої федерації з цього виду спорту. Вся його волонтерська група – донеччани. 

Перших загиблих у російсько-українській війні він став виносити з околиць Слов'янська ще в травні 2014-го. Тоді його місто було епіцентром боїв між ЗСУ та терористами Ігоря Гіркіна, які захопили в ньому владу. 

В той час Юкову вдавалося не тільки виносити тіла, але й організовувати обміни. Як місцевого його знали деякі з сепаратистів. Але не всі. Діяльність Юкова з пошуку мертвих мало не коштувала життя йому самому. 

Реклама:

На грані життя та смерті

Був один із сонячних днів червня 2014-го року, він повертався додому. Раптом біля нього зупиняється машина, з неї виходять кілька озброєних чоловіків. 

Это он, это точно он, пакуй его! став волати один із сепаратистів. 

Зв'язаного Юкова привезли до будівлі СБУ в Слов'янську, де тоді хазяйнували бойовики так званої ДНР. Зачитали наказ про страту, посилаючись на якийсь наказ Сталіна часів Другої світової. 

Юков не витримав абсурдності цієї історичної реконструкції та почав сміятися. 

Мужики, какой еще приказ от 1941-го года? Вы вообще уже? – крізь сміх спитав він. У відповідь отримав кілька сильних ударів у живіт. 

Його вивели на вулицю, де збиралися розстріляти. Але тут раптом почався обстріл зі сторони ЗСУ, і бойовики швидко сховалися в окопи, викопані ними раніше навколо будинку СБУ. 

Потім обшукали Юкова, знайшли телефон. Набрали один із останніх викликів та потрапили на іншого сепаратиста, з яким Олексій нещодавно домовлявся про черговий обмін. 

Алле, мы тут укропа взяли, он шпионил, сейчас его в расход пустим!

Але сепаратист з іншого боку відреагував зовсім неочікувано. 

Вы кого взяли, долбо*бы! Это поисковик! Когда будут ваши трупы лежать, он будет единственным, кто не переступит, а вытащит их. Не смейте его трогать, дебилы! 

Так нам "первый" приказал! намагались виправдовуватись бойовики. 

Хвилин зо 20 Олексій чекав, що з ним буде – відпустять чи розстріляють. Нарешті тим, хто його утримував, зателефонував Гіркін: 

Приказ о расстреле отменяется. Отпустите его, наказав він. 

Олексій, який постійно був поруч зі своїми катами, чув усі розмови та запам'ятав їхні слова надовго. 

 
Керівник пошукової волонтерської групи "Плацдарм" Олексій Юков. Донецька область, лютий 2024 року 
Фото Владислав Головін

Після цього випадку Юков ще кілька разів опинявся на межі життя та смерті. 

За часів АТО його машина потрапила під щільний ворожий обстріл. І це попри те, що Юков напередодні домовився з одним із командирів бойовиків про новий обмін та режим тиші, щоб пошуковики дісталися фронту. 

Міни лягали дуже близько до машини. Коли хлопці дивом повернулися на безпечніше місце, розлючений Юков подзвонив тому самому "сєпару".

Та чего ты кипишуешь? Это ж война, ребята решили пострелять немного! пояснив той дії своїх бойовиків. 

У вересні 2022-го року, шукаючи тіла загиблих на щойно звільненій Харківщині, Юков був важко поранений після підриву міни. Група працювала в одному з лісів. Олексій повільно йшов та встиг відстрибнути, коли почув характерний звук – клацнув датчик "монки", протипіхотної міни МОН-50. Саме це його врятувало – після стрибка Юков опинився трохи далі від епіцентру вибуху. Уламками, які розлітаються на 40 метрів, йому посікло ноги та обличчя. 

Друзі швидко надали йому першу допомогу та евакуювали в шпиталь. Рани на ногах виявилися не критичними, але він залишився без ока – тепер замість нього протез. 

Бували під час пошукових місій і серйозніші втрати. В січні 2023-го року машина "Плацдарму" наїхала на міну. Один із учасників команди, 21-річний Денис Сосненко загинув на місці.

Реклама:

"Душі мертвих нам довіряють"

Група "Плацдарм" розділена на дві частини. Одна шукає тіла на лінії фронту, інша – здійснює огляд, опис та відвозить до моргу. На все це потрібні і час, і гроші. "Плацдарм" існує на благодійні внески волонтерів. 

"Буває ми працюємо за 100–200 метрів до ворожих позицій, розповідає Юков. Іноді заїжджали на окуповану територію"

Емоційна виснажлива робота зі смертю вплинула і на його світогляд. 

"Я більше схиляюсь до язичництва, зізнається він.  Поки тіло не поховане, душа буде прив'язана. Тіло треба повернути додому, щоб душа могла переродитися"

Український Харон кілька разів переживав справді містичний досвід. Іноді тіло довго шукають, але потім Юков бачить загиблу людину в своєму сні. 

"Відчуваєш, що з тобою хтось говорить уві сні, а потім ти знаходиш тіло. Душі мертвих нам довіряють", впевнений він. 

 
Керівник пошукової волонтерської групи "Плацдарм" Олексій Юков. Донецька область, лютий 2024 року
Фото Владислав Головін

До нього звертаються і українці, і росіяни з проханнями знайти тіло. 

"Мертві на моїй стороні, я завжди буду за них, каже він. За них ніхто вже не може заступитися"

Через дві години огляд тіл завершено. Чорні мішки заносять до вантажівки. Юков із волонтерами пакують речі та документи та готуються до нових місій. Треба продовжувати пошуки.

"Це потрібно нам, хто ще тут, впевнений він, щоб всі пам'ятали, хто віддав життя за нашу свободу".

Владислав Головін, для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде