Опасное вранье от власти

Українська влада завжди любила маніпулювати словами та термінами, перетворюючи реальну політику у змагання ораторів. Не виключенням стала і команда небагатослівного Віктора Януковича.

Українці мають гарну нагоду спостерігати, як нова влада вчиться жонглювати термінами та маніпулювати поняттями. А також опановувати нові для себе дефініції, такі як демократія, громадянське суспільство, реформи. Часом виходить смішно, часом - вже цілком пристойно.

Особливо показовим в цьому плані було інтерв'ю голови президентської адміністрації Сергія Льовочкіна в програмі Мустафи Найєма "Чорне та біле", де він завзято розповідав про виконання Януковичем своєї виборчої обіцянки реформувати країну.

В результаті, в категорії "реформи" опинилося абсолютно все, що відбулося за цей час в країні. У зв'язку з цим складно втриматися від декількох простих тез.

Формування вертикалі влади з сумнівною легітимністю і прагненням взяти під контроль місцеве самоуправління не є політичною реформою.

"Закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики", народжений в надрах адміністрації та поспіхом схвалений парламентом - це лише законодавче закріплення відмови від НАТО, а не політична реформа, як каже пан Льовочкін.

Політична реформа - це суттєво інше. Це зміна якості політичного процесу. Це досягнення консенсусу політичних еліт та визначення ними спільних для країни пріоритетів.

Це відкриття для нормального функціонування "соціальних ліфтів" для оновлення еліт. Це створення умов для розвитку регіонів та місцевого самоуправління, децентралізації.

Зрештою, це зрозумілі і стабільні правила гри на політичній арені, які б залишалися незмінними після зміни владних еліт.

Прагнення команди влади отримати додаткові інструменти впливу на судову систему не є судовою реформою. Судова реформа - це незалежний суд без корупції, і пропоновані законодавчі зміни аж ніяк не дають відповіді на питання, як цього досягти.

Далі. Економічні реформи - це зміна структури та моделі економіки, відхід від сировинного експорту, ставка на інновації, найновітніші технології та потенційно конкурентні галузі.

Економічні реформи неможливі без зниження енергозалежності української економіки. Натомість поки що очевидним є бажання влади отримати енергоносії за нижчою ціною, а не знизити споживання енергоносіїв та запровадити новітні технології.

Економічні реформи - це зниження податків, а не ухвалення податкового кодексу, який збільшує податкове навантаження на дрібний бізнес і при цьому не передбачає податку на землю, дорогу нерухомість, тощо.

Економічні реформи - це спрощення системи реєстрації і регуляції бізнесу, це створення сприятливих інвестиційних умов, стабільна податкова та регуляторна база. Це гарантії приватної власності, боротьба з рейдерством. Це невтручання влади та силових структур у справи бізнесу.

Так само ще одна улюблена словесна іграшка влади - боротьба з корупцією. Ця боротьба - це не наради з силовиками, і не арешти сестер опозиційних політиків за хабарі під унітазом.

Це, в першу чергу, зобов'язання декларувати прибутки та видатки для представників влади. Це прозорість системи власності, це відсутність конфлікту інтересів, це відділення влади від бізнесу, прозорий та публічний реєстр власності.

Боротьба з корупцією - це система мотивації працювати без хабарів та адекватна система покарання корупціонерів.

Далі. Суспільне мовлення - це не незаконне звільнення людей на Першому Національному і не оптимізація бюджетних витрат, як про це недавно заявила прес-служба телеканалу.

Суспільне мовлення - це незалежний від влади мовник, з незалежним від бюджету фінансування і незалежною наглядовою радою, що призначатиметься не політиками і складатиметься не з політиків. Саме ця рада визначатиме керівників суспільного каналу і визначатиме пріоритети його редакційної політики.

Цей перелік можна продовжувати. Втім, суть залишатиметься однією: команда Віктора Януковича відверто маніпулює поняттями і підміняє їх.

Водночас, в політиці далеко не завжди працює принцип: "як ви лодку назвете, так вона і попливе". Всі ці псевдо реформи аж ніяк не здатні призвести до "покращення нашого життя вже сьогодні" та побудови "України для людей".

Для того, аби підійти до реальних реформ, владі треба чесно поставити діагноз ситуації і визнати, що дієвої програми реальних перетворень в неї немає. Що рецепти, які сьогодні застосовує уряд Азарова, давно відомі і, в кращому випадку, здатні привести до стабілізації, але ніяк не до проривів та модернізації.

Країна має ще розробити такий концепт, але для цього влада має усвідомити його необхідність, а не займатися маніпуляцією на рівні термінів.

Владі варто було б чесно визнати, що в неї немає ідеології та бачення моделі розвитку країни. Стабільна сировинна економіка та відновлення виробничих зв'язків з Росією не може бути ідеєю для 46-мільйонної країни в Європі.

Копіювання "російського шляху" також неможливе. Хоча б тому що ідеологія імперії та метрополії не може стати ідеологією її колонії.

Замість визнання проблеми, як і попередня влада, біло-блакитні грають на публіку, на електорат, на рейтинг. Але ця гра абсолютно безперспективна і може закінчитися лише одним - черговим фіаско чергового політичного проекту імені Януковича та нівелюванням самого поняття "реформи".