Осенние розовые мечты власти и ночные ужасы оппозиции

Прогнозувати події наступного політичного сезону - справа одночасно і невдячна і досить цікава. Невдячна, бо наші політичні гравці у своїй більшості не здатні на довгострокові проекти, і як справжні спринтери вибудовують стратегію тільки на один забіг.

А щоб здаватися більш солідними, бігають часто але досить беззмістовно.

Цікаво, бо немає чітких меж - якщо у розвинених країнах ці межі визначають закони, то, самі розумієте, у нас це не спрацьовує. Гратися законом - це і є мистецтво політики по-українськи.

Банальний приклад - недавнє прийняття закону про 11-річку. Такі зміни нівелюють право на вибір форми дошкільної освіти і впроваджують "зобов'язалівку" з 5-ти років.

Але самі ж представники комітету ВР тут же заявляють - це не обов'язково, бо і садків не зовсім вистачає, та й ніхто не знає хто, чому і для чого буде вчити 5-літок...

Отаке у нас розуміння закону - як дишло, куди повернеш, туди й вийшло. Тому таки елемент цікавості у прогнозуванні подій осені таки є.

Отож спробуємо встановити межу бажань влади, яка за законами логіки і мала б бути межею жаху для опозиції. Але для цього виведемо кілька правил, якими намагаються користуватися основні діячі.

Для простоти викладу будемо вживати зібрані поняття "влада" (що є досить логічним, оскільки протистояння у лавах регіоналів ще не перейшло у відкриту фазу, а решта владної команди насправді має мінімальний вплив на прийняття рішень, з чим радо погоджуються, зважаючи на кадрові та фінансові дотації) та "опозиція" (що менш правильно, але, зважаючи на аморфність такого явища в українській політиці).

Отож кілька правил взаємодії цих матерій, які, на нашу думку, першочергово впливають на цей процес.

Правило "Переможець отримує все"

Всі наші політики родом "з СРСР". В тому світосприйнятті, яке шановне частиною суспільства і прокляте іншою, не було місця сірим кольорам буденності. Було чорне та біле, наші та чужі, червоні та білі, пролетарі та капіталісти.

Тому для них питання знищення опонента - це питання честі. Ющенка не поважають ні у політиці, ні в суспільстві, бо він був м'який і не посадив ні Януковича, ні Тимошенко.

Домовлятися з опонентом - найбільша помилка. І ніякі заяви про майбутній добробут країни, як спільного для всіх дому, не спрацьовують.

Тому, у разі перемоги, треба максимально швидко монополізувати всю владу і витіснити (бажано "закрити") опонентів. Для ЄС та США завжди можна намалювати конструктивну опозицію - як КПУ за часів урядування Тимошенко. І не у владі, але архіви та монополії контролюють.

Правило "Куй залізо не відходячи від каси"

Всі політичні команди приходять надовго, але йдуть досить швидко. Куди нам до британських консерваторів та лейбористів, які роками гарують у владі/опозиції, щоб через десятиліття помінятися місцями?

У нас, пишучи програми до часів Нового Пришестя, треба максимально використовувати всі блага влади тут і зараз. Тому міністерська посада розглядається не у еквіваленті впливу, а у більш меркантильному плані - скільки можна отримати матеріальних користей та скільком потрібним людям допомогти.

Тому стратегія - не наш "коньок", наш коник - то "сіра" бухгалтерія.

Така поведінка дуже допомагає наступникам діяти у межах Першого правила. Головне, щоб була політична воля та ручні судово-силові структури.

Правило "Не варто вигадувати колесо"

Все вже написано до нас. За історію незалежності в українському політикумі можна знайти приклади поведінки на всі випадки життя.

І, що досить важливо, народові/виборцеві чітко можна вказати - ви вже це хотіли, тоді це не вдалося, але тепер ми це зробимо. І таким макаром вчора критикований як ледь не тиран Леонід Данилович стає Великим менеджером.

Приймаю ставки - ще рік-півтора і знайдеться достатній процент тих, хто закликатиме "Андрійовичу, повернися", а ідеї ВАЮ отримають нове життя. Але то буде пізніше...

Щоб не зациклюватися на правилах, які можна виводити і виводити, зупинимося лише на цих трьох і перейдемо до власне прогнозів.

Референдум відбудеться одночасно з місцевими виборами.

Бо саме такий сценарій дозволить уникнути додаткових витрат (дотриматися правила 2), реалізує мрію всіх президентів - від Леоніда Макаровича до Віктора Андрійовича.

А саме - усунути парламент від прийняття стратегічних рішень, створивши ефемерний тандем "президент пропонує - народ підтримує" (правило 3) і повністю деморалізує опонентів, які просто не матимуть достатньо сил та бажання паралельно боротися за місця у владі і критикувати референдум (правило 1).

Ну не будуть же сердешні чи помаранчеві різних скликань та наборів агітувати не йти на вибори/референдум, бо тим самим зменшать присутність власних виборців! Отже 31 жовтня буде референдум.

На референдум буде винесено не лише питання змін до Конституції 2004 року. Чому так дешево розмінюватися? Є ж супер-сценарій 2000 року з чітким набором питань. Чи хтось проти скасування депутатської недоторканості? Хіба депутати-опозиціонери. Та й то лише з часу переходу в опозицію.

Може хто проти зменшення кількості депутатів ВРУ до 300? Знову ж таки - тільки опозиція.

Ну, можливо, дещо важче з розширенням права президента розганяти парламент та з впровадженням двопалатності, але...Реформ хотіли? Чим це вам не реформи?

Тому, виходячи з вищезгаданих правил, є велика ймовірність, що у жовтні 2010 року, майже до ювілею референдуму Леоніда Даниловича, ми отримаємо його рімейк. До речі, виглядало б дуже сучасно.

Новій владі або вдасться, або не вдасться повністю скористатися плодами літньо-осінніх здобутків.

Втім, з усіх правил саме правило номер 2 є визначальним. А тому чиновники від влади роздерибанять навіть ті незначні здобутки, які принесла стабілізація після політичної турбулентності урядування команди Ющенка-Тимошенко (чи краще сказати Тимошенко-Ющенка, але чи було це урядуванням, чи суто імітацією?).

Тож виборці не відчують позитивних результатів діяльності. Тому потрібно буде на когось валити відповідальність. Що призведе до відставки уряду, розпуску ВРУ (причини завжди знайдуться, а ручний КСУ все освятить), чергового етапу поділу влади, чергової "війни з відьмами/розкрадачами державної скарбниці", і нових повернень до невдалих рішень попередніх владних режимів.

Замість висновку. Влада не вчиться на власних помилках. Тим паче не здатна слідувати настановам ззовні, бо "що вони розуміють у нашій реальності".

Опозиція - це тінь влади, тому апріорі не здатна бути контролером, не кажучи вже про пропонування альтернативних рішень.

Тому питання лише за нами - чи згодні ми з правилами, які нам накидають, чи готові вдовольнитися вчорашніми недопрацьованими рецептами політичних рішень, чи готові шукати та знаходити альтернативу?

Побачимо восени. Бо ж не тільки політикам треба відпочивати. А відпочинок - це додаткова можливість розібратися і подумати, чи такі вже нові та свіжі страви готує нам ця влада та опозиція.

Славко Юрчишин, для УП