Вещи, которые всегда в цене

Вторник, 12 октября 2010, 17:07

У Сергія Жадана є вірш, що починається словами: "Є певні речі, що завжди в ціні...", котрий полтавська група "Контрабас" поклала на музику.

Такі-от "святі речі" є й для двох найпотужніших вітчизняних політичних партій: Партії регіонів та ВО "Батьківщина". І ці речі - явно не якісь абстрактні національні цінності, традиції тощо. Вони цілком матеріальні: гроші та влада. Останнє в сучасних реаліях перетворилося на інструмент для збагачення, ніж можливість розумного керівництва.

Саме ці "речі" для них завжди в ціні. Інші не мають значення. Вони минущі, навіть важливість довіри електорату.

Так триває аж до часу Х, себто старту чергової виборчої кампанії.

І ось: уже кандидат на посаду міського голови Львова від ПР Петро Писарчук разом з усією свитою покладає квіти до пам'ятника провідникові ОУН Степану Бандері; ось фракція партії влади в Тернопільській обласній раді підтримує рішення "Про вшанування та соціальний захист ветеранів ОУН-УПА на території Тернопільської області".

Цікаво, а Вадим Колісниченко, Михайло Добкін, Геннадій Кернес, Дмитро Табачник та інші - готові їх підтримати? Вони взагалі якось реагують на такі дії своїх однопартійців?

Підозрюю, що схвально. Адже їм усім абсолютно байдужі і УПівці, і Красниє Партізани, і весь наш народ. Головне - захопити більшість у всіх можливих радах і робити з народу покірних рабів.

Те ж саме стосується й "Батьківщини".

Найяскравіший приклад - псевдоочищення партійних списків перед виборами до органів місцевого самоврядування. ЮВТ уже заявляла про внутрішньопартійну чистку. І на дочасних виборах до ВР в 2007 році, і коли обирали Київраду в 2008-му, і на дочасних до вже згадуваної Тернопільської обласної ради в 2009-му.

Результат усім чудово відомий - саме завдяки цим "люстраціям", до БЮТу потрапили ті люди, що зараз беруть активну участь у розколі Кримської , Львівської, Тернопільської, Київської та інших обласних організацій.

Проте, звісно, найкращим є свіжий приклад. Мова про те, як "очистили" батьківщинівці список своєї політичної сили до Херсонської міської ради від Віталія Богданова та Олександра Лещенка - правдивих патріотів. А їхні місця зайняли чергові українофоби.

На Заході ж країни соратники Юлії Володимирівни видають себе найнаціоналістичнішими з-поміж усіх націоналістів.

Воістину, і БЮТ, і ПР - як два близнюки з казки "Двое из ларца, одинаковы с лица".

Партійні організації всі свої дії "мавпують" зі своїх лідерів - Януковича й Тимошенко.

Віктор Федорович пригадує "Не пора!" біля пам'ятника Франка; перед телекамерами віддає наказ Могильову вивчити українську мову, тим самим заграючи із Заходом України. А потім благословляє своїх підопічних на боротьбу з тією ж мовою відповідним законопроектом, фліртуючи зі східним та південним електоральним полем.

Юлія Володимирівна спочатку розвішує в Криму перед президентськими виборами агітаційні біл-борди, на яких пише: "Флотам быть! Флотам дружить!". А потім ремствує із приводу підписання Харківських угод.

Не заглиблюючись у суть справи, грішним ділом можна було б подумати, що так воно й має бути. Адже хороший політик повинен якось лавірувати між Сходом та Заходом країни.

Проте, насправді, суть зовсім в іншому. І регіонали, і батьківщинівці - банальні політичні пристосуванці.

Поки існував Радянський Союз, вони щиро вірили, що Бога нема, української мови й бути не може, а Мазепа й Петлюра - виключно зрадники. З отриманням Україною Незалежності - усі вони першими, як по команді, повірили в Бога, зодягнулися у вишиванки, і почали плакати на могилах вояків УПА, як до того ридали біля Вічного Вогню червоноармійців.

Це політичні проститутки, номенклатурщики, пристосуванці, для котрих немає значення жодні інші ідеї, окрім ідеї влади та ідеї грошей.

Те ж саме стосується й КПУ.

Вони також не мають нічого спільного з назвою, котру носить їхня політсила: усі поголовно християни, з неабиякою приватною власністю й не мають ані найменшого бажання повертатися до, такого любого їхньому електорату, Союзу Радянських. До речі, за будь-який із цих пунктів їхній "тавагіщ Сталін" розстріляв би й без долі сумніву.

Саме КПУ ініціює повернення до практики святкування дня початку Жовтневого заколоту. І зовсім не виключено, що цей законопроект збере потрібну кількість голосів у Раді, причому не лише силами комуністів, регіоналів та тушок, а з додачею БЮТівців та НУНСівців.

Ба більше, можна бути певним, що обрані 31 жовтня до місцевих рад "очищені" батьківщинівці увіллються в ряди новостворених провладних більшостей та депутатських груп у цих же радах.

А потім, зі зміною влади в країні, разом із регіоналами та всіма іншими - проситимуться до тих партій, що прийдуть до владного керма в державі.

Бо головне для них, не змучуюсь повторювати, - влада й гроші.

Тож варто усвідомити, що майбутнє українського політикуму - за партіями, що мають чітке ідеологічне підґрунтя.

За тими, для кого постійно "є речі, що завжди в ціні..."

Назарій Заноз, спеціально для УП

powered by lun.ua

Как помочь онкобольному человеку, который только узнал о диагнозе

Бабий Яр должен стать частью украинской национальной памяти

"Дельта" близко. Где местная власть берет деньги на борьбу с коронавирусом

Кого проверит Нацсоцслужба?

Паломничество в Умани: пустят ли хасидов в Украину?

Концессия и другие модели развития морских портов