Несколько замечаний "на полях" сегодняшних протестов

Панів Табачника, Колесніченка, Єфремова та іже з ними треба буде нагородити орденом Степана Бандери, якщо такий з`явиться. Адже стільки, скільки зробили вони для підйому патріотичних настроїв у суспільстві, не зробив останнім часом ніхто.

Щоправда, як і багато інших явищ, і це разом з позитивом несе в собі деякі ризики.

Якщо подивитися, до чого зараз апелюють оборонці української культури, то матимемо вже усталений набір: мова, історія, можливо інформаційний простір. Це природно, і викликано, насамперед, діями влади, яка, у свою чергу, часто лише ретранслює побажання Кремля.

І заяви російських гостей в Україні, і дії їхніх місцевих партнерів свідчать: Росія як у внутрішній політиці, так і у планах щодо найближчих сусідів, майже не відійшла від ідеології, сформульованої графом Уваровим ще у 19 столітті: "Православие, самодержавне, народность".

Спроби адаптувати її до сучасних умов не викликають довіри, і є лише тінню минулого. Як, власне, і сама російська держава у її сучасному вигляді.

З іншого боку, протиставляти цьому трохи осучаснений український порядок денний, взятий із того ж 19, або хай навіть 20 століття неправильно з кількох причин.

По-перше, неможливо не враховувати те, як вплинула на Україну індустріалізація за останні півтори сотні років. Україна радикально змінилася з часів , приміром, Кирило-Мефодіївського товариства. Сюди приїхала маса людей - не українців за походженням. І не всі вони, між іншим, підтримують Януковича і те, що робить він або його міністри з депутатами.

Небезпечно, якщо боротьба, спрямована на захист української мови та історії, буде загострюватися і відштовхне людей, які не налаштовані до України вороже. Цього, можливо, й хотіли б ініціатори мовних та всіх інших провокацій.

Друге, і найголовніше.

В коментарях до статей з приводу, скажімо, тієї чи іншої історично-культурно-мовної акції нерідко можна прочитати щось на кшталт: "Куди вони нас тягнуть? Це знову про "співочу націю", "козацьку славу" тощо? Ми таке вже проходили". Найприкріше, що автори таких дописів, що не викликають в цілому симпатії, мають рацію.

Адже асоціативний ряд, який можна скласти спираючись на заявлені гасла та ідеї, до болю знайомий: мова Шевченка та Франка, борці за Україну усіх часів, українська традиція тощо. Все це важливо, але вже, будемо відверті, замало.

Влада Януковича схожа на якесь історичне непорозуміння. І якщо її представники взялися утверджувати в Україні ідеологію, що хибує на анахронізм, то перемагати її можна застосовуючи сучасні погляди. Цим також можна здобути значно більше прихильників своїх акцій.

І хоч "українського дива" в останні двадцять років не сталося, принаймні необхідно заявляти як мету, що Україна і українське - це проект майбутнього, а не минулого. Що Україна матиме перспективу в інтелектуальній та технологічній сферах - там де розвивається сьогодні увесь світ. Потрібно просто закарбувати це на рівні свідомості.

Інакше може статися те, що більш-менш притомна частина суспільства, не зваблена продовольчими пайками, буде й надалі спостерігати за суперечкою двох відносно невеликих, але активних груп, не стаючи рішуче на бік жодної.

Ми ризикуємо просто зійти на черговий виток внутрішнього протистояння. Хтось, не виключено, зробить на цьому кар'єру. І що далі? По новому колу?

Хоча, за великим рахунком, те, що сьогодні робиться в Україні не вкладається в жодні рамки. Це світогляд "бєспрєдєла", порушення будь-яких людських норм життя і позбавлення перспективи всіх, хто живе в державі. Незалежно від того, якою мовою вони розмовляють, чули вони щось про Холодний Яр, Базар, Крути, чи ні.

Адже наступ на українську мову відбувається не стільки тому, що її ненавидять (хоч в окремих випадках так і є), а тому, що таким є рівень культури цих людей.

Саме тому українцям потрібно не дозволяти загнати себе в усталене річище суперечок, а показати, що вони мають свій перспективний порядок денний, відстоюють не тільки національні, але загальнолюдьскі принципи.

А політичні неандертальці, які застрягли в минулому, в ньому і залишаться. Так неодмінно станеться - в цьому немає жодних сумнівів.

Євген Булавка, для УП