Двойной замкнутый круг

Протест підприємців проти проекту Податкового кодексу найбільше підтримує... влада. Не уся, а лише "мала та середня". Саме малий та середній бізнес є головним джерелом статків дрібного чиновництва.

Без "дольової участі" цих "добродіїв" не може виникнути та давати прибуток ані ятка на базарі, ані генделик, СТО, хімчистка чи магазинчик. Саме вони є щоденним генератором грошей, при цьому грошей готівкових, для армії дрібної бюрократії.

Коли влада "велика" намагається відкусити й собі від цього шматка, то мурашник дрібного чиновництва відповідає агресією, звісно агресією прихованою, підпільною, але від того ще більш підступною та небезпечною.

За "помаранчевої" влади в Україні склався такий собі корупційний консенсус: "низи стрижуть свої вівці, а верхи - свої". Інколи "верхи" за правом сили зазіхали на "отари низів". Тоді виникали судові справи щодо корупції міських голів невеликих міст, чи суддів найнижчих ланок, але загалом принцип розподілу джерел корупційних статків забезпечував "стабільність".

І от економіка країни врешті втратила свою несучу здатність. Не витримала, сердешна, ваги власної "тіні", бо через зростання частки ВВП, що перерозподіляється тіньовим чином, бюджетній системі не вистачає грошей на виконання першорядних соціальних зобов'язань та здійснення управлінських функцій.

А треба ж іще за щось вертольоти купувати, резиденції облаштовувати, гучні бенкети справляти.

Це змусило "велику" владу вдатися до спроби, бодай трохи, навести лад із податками. Зробити це, не зазіхнувши на частину тіньових прибутків своїх молодших братів чиновників, вона не змогла. Ніхто б не зміг.

При цьому частина прибутків місцевого чиновництва стабільно живить гаманці і чиновництва столичного: призначення на посади, "відмазування" від кримінального переслідування, задоволення марнославства орденами-медалями коштує грошей. Вже не згадуючи про виділення бюджетних коштів на місцеві проекти.

Отже, зазіхаючи на гроші дрібних підприємців, високопоставлені автори реформи податкової системи у такий спосіб зазіхають на частину власних статків. Цим парадоксом пояснюється те, що попередні "режими" так і не спромоглися здійснити податкову реформу.

Без довіри, владі грошей не дадуть

Тих, хто при владі зараз до цього спонукає криза. Та приреченість на поразку спроби податкової реформи зумовлена не лише її поспіхом, низькою якістю самого проекту Кодексу та нездатністю влади підготувати до неї громадську думку.

Причина неуспіху у тому, що впровадження нових податкових правил покладається на корумповану та некомпетентну державну машину.

Система комунікації "бізнес-влада" в Україні функціонує лише у середовищі суцільної корупції. Не помноживши на нуль корупційну складову у формулі собівартості товарів та послуг, неможливо забезпечити конкурентоздатність цін на них.

Тому посилення податкового тиску на малий та середній бізнес лише глибше заганятиме його у тінь, чому дуже радітимуть малі та середні чиновники. Знову складеться корупційний консенсус. Знову бюджет залишиться без грошей.

Це замкнене коло можна було б розірвати лише, здійснивши, перед усіма іншими, адміністративну реформу. Але для цього потрібні не лише кваліфікація воля та сміливість.

Для цього потрібні гроші. Їх, тим політикам, які нині при владі, не ризикне довірити, ані вітчизняний платник податків, ані іноземний дядько-донор.

Вже мали досвід.

Костянтин Матвієнко, для УП