Авторитаризм?

Дедалі частіше доводиться читати та чути визначення "авторитарний режим" і "авторитаризм" по відношенню до системи влади, вибудуваної Віктором Януковичем.

То ж варто розібратися, чи доречно називати нинішній режим авторитарним? Та чи взагалі можна застосовувати поняття "режим" для позначення нинішньої влади?

По-перше, звернемося до академічного визначення поняття "політичний режим" у одному з авторитетних політологічних підручників: "Якщо виходити з того, що форма правління визначається відносинами між центральними органами держави, то поняттям "політичний режим" доцільно позначати характер цих відносин, здійснення державної влади в цілому, насамперед в аспекті демократизму цього процесу. Відповідно, політичний режим визначається як система методів і засобів здійснення політичної/державної влади".

Тому слід з'ясувати: чи має нинішня влада якийсь особливий характер відносин у аспекті демократизму, чи антидемократизму цих відносин?

Якщо виходити з того, що за рік система відносин у владі, між її представниками та інститутами змінилася майже кардинально, то систему політичних відносин, які вибудовує нинішня влада, цілком доречно визначати саме поняттям "режим".

Наприклад, змінився центр ухвалення політичних рішень.

Ще рік тому таким умовним центром можна було називати парламент, який формував уряд та відігравав ключову роль у кадрових призначеннях та нормуванні суспільних відносин шляхом ухвалення законів. Сьогодні, очевидно, таким інститутом став президент.

Більше того, майже нівельованою виявилася роль партій як політичних гравців, як у парламенті, так і поза ним.

Більшість партій, за винятком, можливо, КПУ і ВО "Свобода", з ідеологічних центрів, які проводили, або хоча імітували проведення ідеологічно-програмної політики, перетворилися на квазі-інститут громадянського представництва. Якщо раніше партії та їхні блоки справляли вирішальний вплив на розподіл державної влади, то сьогодні політична партія, майже не впливаючи на владу, відрізняється від громадської організації хіба що правом участі у виборах. Але й ця функція буде значно обмежена в разі реалізації очікувань щодо повернення до змішаної – мажоритарно-пропорційної – виборчої системи.

Також суттєво змінилися засоби й методи здійснення політичної влади: з горизонтально-колегіальних вони дедалі більше трансформуються на вертикально-одноосібні.

Змінився й характер відносин влади із громадянським суспільством та ЗМІ. Причому вектор змін також указує на тенденції до збільшення тиску, спроб регулювання та втручання. Слід також відзначити, що ці тенденції набирають обертів.

Отже, з політологічної точки зору можна стверджувати, що визначення системи влади, вибудуваної Віктором Януковичем, як нового політичного режиму, є коректним.

Тепер аби розібратися, чи доречно говорити про режим нинішньої влади як авторитарний, знову звернемося до академічного визначення поняття "авторитаризм": "Авторитаризм – такий різновид політичного режиму, при якому процедура демократичних рішень або зовсім відсутня, або носить фіктивний, показний характер. Влада не формується й не контролюється народом. Реальна влада концентрується в руках правлячої еліти, відбір у яку відбувається в порядку спеціальної процедури.

Для авторитаризму характерні надмірний централізм, монополізація влади елітою, строга ієрархія у відносинах між її членами, пряма опора на військово-каральний апарат, широке використання терористичних методів розправи з опозицією.

Верховна влада в авторитарній державі зазвичай зосереджена в руках лідера".

Отже, з'ясуємо, яким із наведених ознак авторитаризму відповідає режим Віктора Януковича?

По-перше, процедура демократичних рішень дійсно носить переважно фіктивний і показовий характер.

Приклад – проведення виборів до місцевих рад. Тоді шляхом внесення змін до виборчого законодавства, застосування адмінресурсу й прямого тиску на окремих учасників виборчого процесу штучно були створені неконкурентні умови, які сприяли одним кандидатам і партіям, і заважали вільній участі у виборах інших кандидатів і політсил. Очевидно, що в кінцевому підсумку це призвело до викривлення результатів виборів, у порівнянні із ситуацію, яка могла б скластися за відсутності штучного сприяння для одних і створення штучних перепон для інших.

Іншим прикладом фіктивності й показного характеру демократичних рішень слугує імітація проведення громадських слухань із приводу реформ. Реально результати слухань ні на що не впливають, а на озвучені на них пропозиції ніхто не зважає. Проте на папірці нібито слухання є.

Тобто демократія не реально працює, а активно імітується.

По-друге, відбір у владу сьогодні дійсно відбувається за спеціальною процедурою.

ЇЇ ключовими механізмами є приналежність до президентської родини або оточення, спільне трудове минуле, або просто давнє знайомство. Адже саме ці фактори, на думку вищого керівництва держави, забезпечуватимуть відданість підлеглих у суворо ієрархізованій владній системі.

Яскравими прикладами кооптації до еліти саме за такою схемою є призначення на посади голови Національного банку та генпрокурора.

Ще одним механізмом кооптації, на нижчому рівні, є приналежність до правлячої партії. Саме це змушує вступати до неї мерів міст, депутатів місцевих рад та представників керуючої ланки у владних структурах обласного й районного рівнів.

По-третє, на переконання автора, не потрібно наводити додаткових аргументів і прикладів, щоб проілюструвати відповідність владної вертикалі Віктора Януковича ще одній ознаці авторитарного режиму – "надмірний централізм, монополізація влади елітою, строга ієрархія у відносинах між її членами".

По-четверте, у своїй діяльності влада дійсно широко спирається на каральний апарат – МВС, прокуратури й підконтрольні суди, що можна проілюструвати хоча б вибірковим правосуддям, яке застосовується у відносинах із нелояльною опозицією.

Зрештою, по-п'яте, як і в класичному визначенні авторитаризму, верховна влада в Україні одноособово зосереджена в руках президента.

Причому після останніх адміністративних новел, ухвалених парламентом минулого тижня, і чергового обмеження управлінських повноважень уряду, безконтрольна одноособовість президентської влади стала ще очевиднішою.

За влучним визначенням іспанського політолога Хуана Лінца, в Україні активно будується спосіб правління "з обмеженим плюралізмом", який учений відносив саме до авторитарних режимів.

Отже, відповідь очевидна.

Таки, авторитаризм.

Олексій Краснопьоров, політолог, спеціально для УП