Что нам даст новый закон о выборах: новый парламент, или новую революцию?

Можна сказати, що від учора розпочалася передвиборча кампанія. Міністерство юстиції провело нараду з політичними партіями щодо першої версії майбутнього закону про вибори.

Це, правда, не означає, що версія тільки одна. Є і інші – і гірші і кращі. Та немає сумніву, що нинішній парламент візьме до обговорення саме цей проект. Тому що він президентський.

У своєму двохвилинному вступному слові Міністр щиро і відверто окреслив формат. Автор законодавчої ініціативи – голова держави замовив новий закон про вибори на певних базових принципах. Ну, це у нас особливість поточної політичної культури, міняти виборчі правила, як інтер’єр нового власника кабінету. Тому принципи обговоренню не підлягають, а от до обговорення деталей загал гречно запрошується. Парадокс.

Навіщо це самому Міністру, Голові робочої групи по розробці законопроекту риторичним питання не раз зависало в повітрі. Хоча відповідь лежить на поверхні – за цей закон всіх собак навішають саме на нього. І таки навішають.

Цікавіше про принципи: змішана система, майновий ценз для участі у виборах (грошова застава в межах 2 млн. гривень), законодавча привілейованість окремих партій (тих, що нині в парламенті), відсутність права для партій об’єднуватись у блоки, 5% бар’єр.

Та два принципи, що є новацією і не лежать на поверхні є найпромовистішими. Тому про них варто зауважити окремо. Стаття 63, що регламентує форми і засоби передвиборної агітації вперше в нашій історії не передбачає фінансування за рахунок державного бюджету. Бо, правда, навіщо забезпечувати участь у виборах людським партіям.

Хай їх взагалі не буде в інформаційному просторі, не будуть заважати олігархічним партіям. Те, що це повністю перекреслює пункт 5 статті 3 про рівність прав і можливостей кандидатів, в рамках цієї логіки значення немає. Тому законодавчо відверто регламентується право на ведення кампанії в залежності від награбованого, опускаючи і ті норми пристойності, яких дотримувалися навіть при кучмізмі.

Другий принцип це просто апофеоз – сідайте, хто стоїть. Віднині політична кампанія не передбачає політичних програм! Зрозумій, хто може. Це відповідно статті 54 і 55 про умови реєстрації кандидатів. Тобто виборцю цинічно пропонується голосувати не за пропозиції для України, а виключно за роботу політтехнологів, що підмальовують "красу". Та й годі. Уочевиднюється відсутність у шукачів депутатського мандату будь-яких інших планів, окрім грабунку держбюджету і особистого домінування. Це навіть не перл, а блакитний карбункул, що коментарів і не потребує.

Показовим виявився досить високий рівень і репрезентантивності партій і рівень серйозності дискурсу. Склалася безпрецедентна одностайність позиції представників політпартій стосовно запропонованих принципів.

Не зважаючи на побажання міністра, таки відбулося обговорення саме принципів майбутнього закону. Також не зважаючи на те, що все вже визначено "за нас". Різнилися тільки ступені і форми неприйняття. Від початку 90-х років такого ще не було. НІХТО не підтримав ні змішаної системи, ні виключного статусу партій з парламенту, ні заборону блоків, ні збільшення бар’єру.

Що характерно, найбільшої гостроти набули протести проти статті 56, що визначає головну умову участі, а для переважної більшості партій - неучасті у виборчому процесі. Це – грошова застава. Для партій у 2 тисячі мінімальних зарплат, а для кандидатів у 12 мінімумів, що у перекладі на людську мову становить майже 2 млн. гривень для партій і більше 10 тис. для так званих одномандатних кандидатів.

Отже, запроваджений при Кучмі для виборчої кампанії 2002 майновий ценз, до речі, нездоланний для нормальних людей, не тільки живе й перемагає, а і прогресує в розмірі і неадекватності. Адже умовою участі в кампанії 2002 було "лише" 200 тис. гривень, що відтоді і унеможливило так зване загальне і рівне виборче право. Яке ж воно загальне і рівне, якщо передбачає незагальні і нерівні умови?

Сьогодні з цього краю прірви зроблено значний крок уперед. Так що ми сміливо можемо привітати себе у XVIII столітті з виключним виборчим правом для аристократів. Знов парадокс, бо аристократів ми не маємо. Так само, як відповідно і виборів.

Про неприйнятність змішаної системи говорилося менше, як про щось, само собою зрозуміле. Змішана система, до слова також запроваджена Кучмою, призвела до цілої низки системних наслідків.

Найперше, хоча за кандидатів опозиції в 2002 році було віддано більшість голосів, в парламенті їх опинилася тільки чверть. Власне чого прагне і Янукович сьогодні. Наприклад, на місцевих виборах 2010 в Запоріжжі за ПР проголосували менше третини виборців, а по мажоритарці пройшло 49 регіоналів з 50.

Але ця неадекватність народного представництва через якихось два роки призвела до Майдану 2004 і позапарламентських шляхів розвитку і вирішення політичних питань. Такий нехитрий підступний задум оголосити "незалежними" 225 кандидатів, які після обрання одностайно і дружно записуються в "За Єду". З чого б це? Не здогадуєтеся, чи не пам’ятаєте?

Знов парадокс. Всі були учасниками цих недалеких подій, а яка коротка пам’ять. Воістину, людина спроможна переконати себе у всьому, чого бажає. Без турботи про наслідки. А дарма.

Бар’єр. Загал політичних партій дійшов порозуміння, що з точки зору змістовних міркувань, якщо не розглядати його, як фільтр, бар’єр - зайвий. Сама організація виборчої кампанії слугує найкращим бар’єром для дійсних людських політичних партій.

Ну, як компроміс, можна погодитися на 1%, оскільки нинішні 3%, як засвідчили загальні вибори 2007 виявилася дуже великим порогом, який подолали тільки олігархічні і їм супутні структури на кшталт комуністів. А якщо це – фільтр, тобто ценз на наступному етапі кампанії, то чого соромитися. Так і оголосіть суспільству. Це-механізм спотворення представництва на нашу правлячу користь.

Якщо вже говорити про фільтри, то, хоча ніхто із промовців наради не звернув на це уваги, та мені, як організатору подання документів рідної партії на реєстрацію в ЦВК, починаючи з виборчої кампанії 1998 року муляє така дрібничка, як передбачена пунктом 6 статті 54 проекту, заміна Декларації про доходи на довідку органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи.

Всі ми громадяни цієї країни. Всі знаємо, чого коштує довідка органу податкової служби і як її отримати. Іще один додатковий репресивний механізм реалізації своєї виключності і привілейованості. Так що непотрібно нам розповідати про загальне і рівне виборче право. Може, не всі ми плавали, проте всі ми знаємо.

Сухий залишок. Кожні вибори відкривають двері в майбутнє. Та як усталилося в нашому локусі, воно, тобто майбутнє, розглядається черговою командою при владі, як всього лише пролонгування свого домінуючого стану. Ну, так не буває! Як би цього не хотілося, і зараз так не буде.

Іще перед виборами цього президента я взяла на себе сміливість стверджувати, що він не досидить до кінця терміну. Правда, іще не було зрозуміло, як саме це станеться. Тепер зрозуміло. Якщо будуть вибори за таким законом, то буде і нова революція. Можна, звичайно, із себе вдавати Бога, який продукує реальність за своїм бажанням. Та реальність сповна це повертає, все приводячи у відповідність.

Звичайно, можна проігнорувати висловлену безпрецедентну одностайність загального партійного загалу (даруйте за тавтологію), та, як сказано в одному творі, "вони і є громадська думка". Тобто її можна і не враховувати, але це під свою особисту відповідальність. Яку не взяв на себе навіть Міністр юстиції. Бо не він же замовник принципів.

Коротше кажучи, нам знову пропонують Майдан. І не те, що ми дуже б того прагнули. Просто "тому що" до цього веде "орел наш, дон Реба". Без даху і без гальма, тобто без турботи про наслідки.

Боже, храни Україну! Бо, окрім нас її нема кому хранити

Олена Скоморощенко, для УП