"И будет нам счастье"

27 просмотров
Вторник, 23 августа 2011, 16:15
Скоморощенко Елена
для УП

Події, що починають відбуватися навколо нас,
вказують на те, що людство підійшло до межі,
 за якою – новий, зовсім інший рівень існування
 всього довколишнього світу. Тобто, іншими словами,
 світ більше не може існувати так,
 як він існував останні декілька тисяч років.
Міхаіл Єрмак, "Вавілонська Вежа 2"

 

20 років новітнього існування України - перспектива достатня, щоб бачити і адекватно оцінити стан справ. А головне – визначити що далі.

Перше враження, що є сьогодні домінуючим, – розчарування. Так би мовити, "20 років втрачених можливостей". Я не поділяю цієї думки.

Звичайно, деякі передумови початку 90-х були підставою для іншого майбутнього, аніж отримана нами теперішність. Високий рівень індустріалізації економіки, висока питома вага громадян з якісною загальнодоступною вищою освітою, високий рівень зарплат і пенсій у ВВП, загальне медичне забезпечення, розвинена наука.

Тобто, майже країна "Золотого мільярду", "Держава загального добробуту". От тільки колоніальний статус та відсутність свободи. Тому здавалося, - зараз до всіх перелічених здобутків приєднаємо незалежність і, як каже один головний редактор: "І буде нам щастя". Воно уявлялося досить розмито, але загалом полягало у долученні до спільноти розвинених держав. Та не так сталося, як гадалося.

Взагалі, людині притаманно бачити тільки бажану картину світу. А все, що їй суперечить вона схильна ігнорувати.

Так, непоміченим виявився той факт, що наша незалежність – це не результат багаторічної напруженої суспільної боротьби, а десятирядний наслідок Третьої світової війни. Об’єктивно, вона була побічним продуктом чужої гри, до якої ми були непричетні. Отже, що з нею робити – невідомо.

А головне – не було нікого, хто був готовий адекватно здати собі справу з тим, що відбувається. І ставив би за мету скористатися цим подарунком долі для України.

Та найприкріше, що заскочило все це нас в обставині, яку Шевченко точно описав, наче бачив: "Як Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її окраденую збудять", хіба з деяким перебільшенням щодо вогню. А так все влучно.

Ця окраденість полягала в питомо радянській, а, властиво, колоніальній, настанові, що хтось прийде і все забезпечить. Харків’янин Юрій Шевельов в есе "Над озером. Баварія" змальовує це явище, іменуючи його "провінційщиною" через образ Харкова в його реакції на відступ Червоної Армії і прихід німецької окупації.

"Гуляльники в святкових убраннях сповнили всі вулиці. Нечисленні німецькі вояки тонули в морі гуляльників... Одні говорили: "буде український уряд на чолі з Винниченком. Більше розповідали: а знаєте, в Дніпропетровську вже повідкривалися крамниці, величезні, як перед революцією, і все є, і все дешево, і німецьке. Має початися невідоме нове. Початися!!! Не люди мали його почати, а воно мало початися. Люди ждали наказу, розпорядження, бодай поштовху – від нової влади." А закінчилося це так: "В місто вступив голод. Одразу вдарив скажений мороз. Не було світла, води, палива. В місто вступила смерть...."

Як це до болю нагадує ілюзії початку 90-х, з тієї тільки різницею, що поширювалися вони не лише на німців, а в цілому на Євро-Атлантичного Старшого брата, який прийде і все нам забезпечить. Прилучить нас до висот свого розвитку. Почасти ця ілюзія жевріє і сьогодні, правда, в дещо трансформованому варіанті – як прагнення до вступу в Євросоюз, який знову ж таки "все нам забезпечить".

20 років, втрата майже 10 мільйонів людей через четверту хвилю еміграції і повальну загибель одиноких бабусь і дідусів у відчаї, голоді і злиднях, не спроможних забезпечити свого виживання, знадобилися, щоб скоректувати цю настанову. Закарбувати до підсвідомості, що розраховувати ми маємо тільки на себе.

Що до нас приходять не для того, щоб дати, а щоб з нас взяти.

Що для всіх "прихожан" ми – тубільці, дешевий ресурс.

І, хоча сьогодні нас так офіційно не трактують, як це мало місце за німецької окупації, та принцип – той же. І наслідки – ті самі. Руїна і багато страждань та смерті, хоч часто і не видної на перший погляд. А втрати – таки ті самі, що по Другій світовій війні.

Так ми опинилися "банановою республікою". Замість очікуваного "Золотого мільярду" високорозвинених країн. Так наша колоніальна залежність трансформувалася у неоколоніальну.

Якось непомітно, проте неухильно, поволі сформувався режим "правління гірших".

Нова система цінностей не передбачала ні соціальних, ні етичних обмежень. Гірше випливло нагору, краще пішло у підпілля, чи виїхало з країни. В результаті виникла елегантна соціально - політична система, яка повністю прибирала Україну з конкурентного обрію країн Золотого мільярду і опускала її все нижче і нижче.

Спочатку було піддано ерозії, а згодом демонтовано корпоративну індустріальну економіку, як в промисловому, так і в аграрному секторі. Потім почалася деструкція соціально-гуманітарних надбань у вигляді науки, освіти, медицини і культури.

Доіндустріальне суспільство несумісне з розвитком – для нього просто не має матеріальних підстав. І новий принцип суспільних відносин - запровадження замість рівності, поділу на панів та "простих громадян" – теж не ознака розвиненого суспільства, а зовсім навпаки.

Отже сама система, цілеспрямовано створена в Україні, не без впливу ззовні, тепер уже забезпечує своє функціонування і головну мету – блокування розвитку.

Не те, щоб олігархи робили це свідомо. Власне, від них це і не вимагається. Досить, щоб вони турбувалися про підтримання свого панівного становища. Акумулювали в своїх руках всі ресурси суспільства, які раніше йшли на розвиток. Щоб розтринькувати їх на вітер в країнах Золотого мільярду. Це і буде створювати необхідний тромб для країни.

Щоб його пробити, країні треба окреме надзусилля. Яке для слабкого суспільства і майже сировинної економіки – неймовірне завдання.

В сучасному світі суверенітет, це – не наявність власних кордонів, законодавства, диппредставництв в інших державах, власної державної мови, чи будь-яких інших аксесуарів незалежності. Суверенітет – це передовсім можливість керувати своїм розвитком. Очевидно, що сьогодні ми не маємо такої можливості.

І все це було би безнадійно, на століття, якби світ нині був би таким же стабільним, як у Середньовіччі. Сьогодні людство знаходиться на порозі постіндустріального стрибка. Наростає кризовий стан і ущільнюється до неперервного континууму. Якщо землетрус і, спричинена ним катастрофа на атомній станції в Японії, може виглядати і випадковістю.

То вже четвертий рік поспіль триваюча криза, що вже докотилася до загрози дефолту США і наростаючі ознаки демонтажу Євросоюзу, не можуть бути випадковими. Сьогодні не має нічого сталого.

Настає не тільки кінець старої ери, але і початок нової. Коли всі рівні на старті. І минулі здобутки - як то ядерна зброя, чи транснаціональні корпорації залишатимуться перевагами у минулому. А на страті всі будуть рівними. Настає світ дійсно рівних можливостей. Якщо ви можете їх урівняти.

20 років і мільйони жертв ми витратили на подолання власної соціальної незрілості, притаманної колоніальному стану. Подолання ілюзії, що хтось нам щось забезпечить.

Сьогодні останній маргінал у суспільстві твердо знає, що може розраховувати тільки на себе. Безглуздя витратити ще 20 років і невідомо ще яких жертв, щоб позбутися ще одного соціального забобону. Що "така наша доля", бо ми "недоросіяни", чи "недоамереканці" – не важить хто, головне, що "недо-". Що треба змиритися, бо що вдіємо – "вони сильні і прийшли надовго".

Та хто сказав? Адже насправді це лише більш підступна варіація класичного "хтось прийде і все нам забезпечить", що трансформується у "ми неспроможні забезпечити собі, неспроможні взяти своє життя в свої руки тому, що...". Чому, тут не суттєво. Центральний пункт цієї формули в тому, що ми не можемо і все.

У Кастанеди є добра ілюстрації для цього. Головного героя приводять до воріт, які охороняє страж. І головний герой дійсно бачить жахливого монстра завбільшки до неба.

Та вчитель говорить йому, що "в реалі" це – комар. Звичайнісінький комар. Та твій страх перетворює його на монстра. І чим більший страх, тим більший буде монстр. Він живиться твоїм страхом і росте ним. Але як тільки ти усвідомиш, що це – всього лише комар, ти і побачиш перед собою комара. Він втратить свою полуду і стане тим, чим він є, а ти зможеш вільно увійти в ворота.

Чому це має значення? Тому що у сьогоденному світі визначальною зброєю є не шпигунсько-розвідницькі операції, як вважають на північних територіях. Не ядерний потенціал, ні ще який мотлох з арсеналу минулих часів. Сьогодні головна зброя – це управління розвитком.

Отже, - емансипація, тобто саморозвиток – це єдиний шлях перетворення формальної незалежності на реальний суверенітет. Власне, поточний світовий гегемон, США, саме завдяки перманентній модернізації своєї соціально-економічної системи, послідовної самоемансипації, і перетворився на те, чим він є – провідною країною світу.

На щастя, примітивна олігархічна модель не покриває собою все, як мокрим рядном. Не зважаючи на них, в Україні така висока соціально-політична динаміка, якої зараз, мабуть, не має ніде в світі. Кожні 8 років тут міняється все – вся система функціонування країни.

Від способу заробляння грошей і функціонування економіки до технологій вигравання виборів і самих правлячих еліт. За лічені роки ми проскакуємо у своєму розвитку епохи, на які інші народи витрачали століття. Ми неухильно і швидко надолужуємо втрачене.

Зрозуміло, що необхідно зробити. Необхідно відновити корпоративну економіку на основі власного машинобудування. Як матеріальної бази соціально-гуманітарної сфери – освіти, науки, культури, медицини. Усе це необхідно. Але не достатньо. Людство вступає в нову епоху. Вже вчетверте.

Колись основним інструментом геополітики була армія. Хто мав більшу армію, той і був лідером. Але шістсот років тому маленька Португалія зробила ставку на флот. Вона зробила "революцію простору", здобула доступ до китайського шовку, прянощів і переважила свого "Старшого брата" – Іспанію. Чотириста років тому іспанська колонія Голландія створює перше акціонерне товариство, перший центральний банк, першу біржу і, переваживши свою колишню метрополію, сама стає світовим гегемоном. Двісті п’ятдесят років тому англійці вперше застосували парову машину, зробили індустріальну революцію і стали новим світовим гегемоном. Ніколи не маючи великої армії.

Світ постійно змінюється і з ним змінюються інструменти здобуття могутності. Коли у 1866 році Пруссія перемогла Австрію, то Бісмарк сказав, що це прусський вчитель переміг австрійського. З переходом від військових інструментів геополітики до економічних виявилося, що національну промисловість можуть забезпечити тільки емансиповані маси. Віднині емансипація стала головною технологією забезпечення геополітичних переваг.

І тепер, коли людство стоїть на черговому порозі, майбутнє країни залежить від двох чинників. По-перше, від здатності країни до саморозвитку. По-друге, від здатності зробити інновацію, що буде вирішальною у новій реальності.

Сьогодні, на старті нової епохи, Україна має не гірші умови, ніж США, Китай чи Німеччина. Не тільки тому, що у новій реальності усі переваги попередньої епохи знеціняться і будуть нівельовані. А, головне, тому, що ми маємо найбільшу в світі динаміку розвитку суспільства.

Тому місце України у майбутньому світовому розподілі залежатиме від здатності вибрати правильний шлях розвитку, зробити правильну ставку.

Вершиною епохи, що минає, безперечно є США. Країна, в якій принцип свободи є наріжним каменем держави і який проводився послідовніше, ніж у будь-якій іншій країні. Американці збудували систему з найбільш ефективною економікою в світі. Світ багатих, але нещасливих, самотніх людей. Світ, що скоро відійде в минуле.

Ефективна економіка є необхідним елементом майбутнього світу. Але не достатнім. Адже це – лише засіб. Метою є стан людини і суспільства, якому притаманне щастя. Коли вже не з іронією сказано: "І буде нам щастя." Бо тільки щаслива людина є дійсно вільною і тільки щасливе суспільство є дійсно справедливим.

Як реалізувати це? Очевидно, той, хто буде спроможний здійснити це і перетвориться на нового світового лідера.

Велика справа для великої України. І людства. Всі хто поділяє цю мету, приєднуйтесь.

Олена Скоморощенко



powered by lun.ua
Цифровые технологии могут помочь в уходе за пожилыми людьми
Технология способна вовремя передавать опекунам и близким необходимую информацию о состоянии человека, при этом защищая конфиденциальность.
Тариф на воду: куда текут наши деньги
Когда говорят о качестве дорог, вопросы о необходимости их ремонта не возникают. А что с системой водоснабжения? (укр.)
Римский статут: время для ратификации
Что происходит, что такое Римский статут и следует ли его ратифицировать? (укр.)
Кому и чем не угодила художественная книга о университетской среде
Художественные произведения не является основанием для гражданско-правовой ответственности, потому что это нарушает свободу творчества. (укр.)
Экономические шаги новой власти: как обеспечить рост доходов
Устойчивая экономика – фундамент роста доходов украинцев. Что должен сделать президент, правительство и парламент? (укр.)
Что делать, если на пути встал патентный тролль?
Кто такие патентные тролли, как они оказались в Украине и что делать, чтобы защититься от них. (укр.)
Рыба в сетях бюрократа
Украина может стать мировым лидером рыбного рынка, однако для этого власть должна сделать хотя бы минимальные усилия. (укр.)