Его Украина

"Буде щастя! Гуляй, веселись, сьогодні Вітька при власті!"

Гурт "ТІК"

Яке нині найбільше щастя для українського гаранта Конституції Віктора Федоровича Януковича? Переглядати телевізійні новини у своєму заповіднику "Межигір'я" чи власноруч будувати "нову країну"? Чи бути ляльководом та впливати на майбутнє представників опозиції? Чи підписати закон про червоний прапор?

Ясна річ, бажання, а тим більше смаки глави держави важко передбачити. Єдине, що зрозуміло: цей добродій хоче увійти в сучасну історію Україну, заручившись підтримкою гуманітарія-писаря Дмитра Табачника, як один з успішних та прогресивних президентів.

Для цього він вочевидь уже більше року реалізовує виношений у думках образ власної України, яку в учнівських підручниках з історії літописці писатимуть під "правильним" кутом зору.

Перші мазки "його України" з'явилися на мапі нашої держави 27 квітня 2010 року, через два місяці після інавгурації.

Так звані "харківські угоди", у привабливій обгортці яких сховалася стодоларова знижка за тисячу кубометрів природного газу, здебільшого, для підприємств донецького істеблішменту, виявилися бомбою вповільненої дії. Тому що разом із досі туманною газовою знижкою Україна тоді зобов'язалася подовжити термін перебування Чорноморського флоту Росії в Криму до 2042 року.

Хай би що не говорили провладні рупори, експерти про користь цих угод, незаперечним залишається факт: чужоземний флот, по-перше, не підкоряється указам президента України, а по-друге, є бастіоном Росії, яка в потрібний момент його може використати для корисливих мотивів.

Реалізаторами такої "зовнішньополітичної стратегії" Віктора Федоровича були 236 з 450 народних депутатів. Між іншим, газові кульбіти з північним сусідом досі не пригасають.

Цікавим епізодом у творенні "його України" виглядає "велике переселення донецького люду" на Печерські пагорби.

Це масштабне явище кадрової міграції 2010 року, яке ознаменувалося працевлаштуванням близьких не лише по духу Януковичу, а й по географічній широті представників: кадри з Донецька, Єнакієве посіли ключові посади в міністерствах, уряді, правоохоронних відомствах.

Досі важко збагнути: хіба в мешканця Західної України або Центральної по-іншому функціонує сіра речовина, або недостатньо професійних навиків? Чи вони не володіють державною мовою?

До речі, про мову, а точніше, про двомовність.

Це ще один пазл із карти "його України". Саме представниками Партії регіонів, починаючи з 2004 року, активно мусується питання про надання статусу російській мові як другій державній. Із цього приводу досить влучно сказали українські письменники брати Капранови: "Українська мова – це не хрін моржовий. Це мова міжнаціонального спілкування на теренах нашої великої багатонаціональної та полікультурної Батьківщини. Саме такий підхід забезпечить відсутність національних утисків і вільний розвиток усіх мов в Україні". Чи знову підіграємо Росії, як це було з "харківськими угодами"?!

Історична Україна в обробці Віктора Януковича приблизно виглядає так: це щось середнє між уламком Радянського Союзу, який влада намагаються міцно зростити, накласти гіпс – та автономною республікою з нібито власним урядом та Верховною Радою, яка, на жаль, нічого не вирішує.

Недавні події на 9 травня у Львові та послідуючий закон про червоний прапор, підписаний Віктором Федоровичем, створили чітку картину: цій владі, як не парадокс, вигідний внутрішній розкол держави на Схід і Захід – до слова, це один з месиджів 2004 року білоблакитного табору. А ще посіяння неспокою, який тягне за собою падіння рейтингів провладної партії та глави держави, зокрема.

Якщо зробити невеликий відступ, то я був шокований, переглянувши ролик на Уoutube про таку собі єнакіївську "бабу Параску". Нехай це поодинокий випадок, але щоб у рідному Єнакієве при прізвищі Янукович люди відповідали лайкою!..

"Його Україна" чомусь незрозуміла європейцям.

Протягом 2010-2011 років із різних міжнародних організацій надходять сигнали про зростання рівня корупції в Україні, придушення свободи слова, виникнення все нових і нових перепон для ведення бізнесу. Євромрія/євроінтеграція, про яку часто говорять соратники та підлеглі Януковича, може закінчитися, так і не розпочавшись.

Натомість чи не щомісячні вояжі в Україну Медведєва-Путіна переважно носять комерційний характер: то балачки про злиття "Нафтогазу" і "Газпрому" у СП із центром управління в росіян; то про "флотську дружбу".

*     *     *

...Як не банально, але "його Україна" не закінчується Межигір'ям площею майже 200 гектарів.

Є сьогодні територія площею 600 тисяч квадратних кілометрів, з населенням близько 46 мільйонів людей, котрі чекають на позитивні зрушення в економіці й соціалці майже 20 років.

Містер Янукович, закінчуйте з режисурою "своєї України"! Час приступати до конкретних реформ Української держави.

Віталій Тараненко, журналіст, Хмельницький, спеціально для УП