20 лет Независимости: в поисках позитива

Вторник, 23 августа 2011, 12:11
Диана Дуцик
журналист

Песимізм переважає в оцінках 20 років незалежності. Опозиція та прихильні до неї експерти й ЗМІ – песимістичні через край. Влада та прихильні до неї експерта й ЗМІ – дистанційно стримані.

Більшість телепроектів на різних каналах, присвячених цій темі, – безликі через надмірне захоплення сухими фактами та уникання аналізу й оцінок - ще б пак, краще ж перестрахуватися, аби нікого не образити.

Придушуючи в собі нестримне бажання поплакатися разом з усіма (бо, насправді, причин чимало), задалася одним запитанням: невже нічого доброго не було в цій країні протягом 20 років незалежності?

Невже усі ми разом, цілий народ, нічого доброго не зробив за ці 20 років? Бо якщо це так, то може, ми й не народ ніякий?

Так сталося, що 20 років незалежності – така знаменна дата в історії України, збіглася з арештом Юлії Тимошенко.

Для того, аби уникнути різних інсинуацій, одразу зазначу, що вважаю цей процес політичним, не бачу необхідності тримати Тимошенко під вартою. А також вважаю, що її ув'язнення, якщо таке станеться, буде означати, що будь-хто може бути ув'язнений через власні політичні переконання. Адже Тимошенко сьогодні – не просто екс-прем'єр, якого звинувачують у "здачі національних інтересів", вона – ще й єдиний опозиційний лідер, який здатний скласти реальну конкуренцію нинішньому президенту Віктору Януковичу, і саме це, а також те, як проходить процес, перетворює його на політичну розправу.

Але попри це не можна оцінювати усі 20 років незалежності з точки зору цього арешту Тимошенко.

Більше того, не можна стверджувати, що ця подія перекреслює все, що було до того.

Нещодавно мене певною мірою загнали у "глухий кут" запитанням в рамках експертного опитування про основні досягнення України протягом 20 років незалежності. Перелічити поразки було набагато легше. А от знайти позитив, враховуючи нинішній інформаційно-політичний фон та наявне соціально-психологічне напруження в суспільстві, не так то й просто.

Але це варто зробити. Бо це додасть усім нам, у першу чергу молодому поколінню, за яким майбутнє, впевненості у тому, що ця незалежність була проголошена недарма.

Більше того, я переконана, що якби ми частіше зверталися до позитиву, було б набагато менше ностальгуючих за СРСР та тих, хто хоче кинутись в обійми Росії сьогодні, або виїхати закордон в пошуках кращої долі. Негативне мислення деструктивно впливає на дійсність.

Безперечно, наші розчарування мають достатньо підстав. Але більшою мірою наявний песимізм можна пояснити тим, що наші уявлення про ідеальну Україну не співпадають і ніколи не співпадали з дійсністю.

Ми хочемо, щоб ще за нашого життя постала та Україна, яку ми собі намалювали в нашій уяві на зорі незалежності. Причому різні групи мали кожна свою уявну Україну.

Наприклад, у націонал-демократичному дискурсі – це була така собі романтична Шевченкова Україна, селянська, домодерна - біленькі хати, вишиванки, "хрущі над вишнями", одна українська мова і т.д…

Хтось мріяв про те, що всі одразу після проголошення незалежності розбагатіють. Хтось ще щось уявляв. Але, як зазначив професор Георгій Почепцов у коментарі для "Дзеркала тижня", реальність та очікування нової реальності не співпали.

У силу внутрішніх (відсутність досвіду державо- та націєтворення, незрілість еліт тощо) та зовнішніх (модерний світ розвивається за іншими правилами, ніж уявляли в Україні) чинників.

Та все-таки варто спробувати пошукати позитив, навіть якщо дуже хочеться поплакати. Адже, якщо добре подумати, Україна в особі окремих людей, чи цілих активних груп спромоглася за 20 років свого існування на чимало добрих справ.

Основне досягнення 20-ти років української незалежності – це, власне, збереження цієї самої незалежності.

Це дуже важливий момент. Якщо комусь здається, що інакше й бути не могло, то він помиляється. Адже 20 років тому і американці - чого варта лише промова Буша у серпні 1991-го про "самогубний націоналізм", і європейці скептично оцінювали шанси України як самостійної країни, вже не кажу про росіян.

І у перші роки, за надзвичайно складних економічних та політичних умов, утримати незалежність було дуже непросто. У цьому контексті важливу роль відіграв Великий договір між Україною та Росією, підписаний аж у травні 1997 році, через шість років після проголошення незалежності. Фактично саме цим документом Україна та Росія зафіксували, що визнають одна одну суверенними та незалежними державами.

Іншим великим досягненням є збереження територіальної цілісності України. Тут у першу чергу йдеться про Крим. У цьому контексті не можна забувати й про репатріацію кримських татар.

Безперечно, ще одним досягненням, без якого складно уявити будь-яку державу, – це введення національної валюти – гривні - у 1996 році.

Є і позитивна тенденція, яку складно окреслити лише якоюсь однією подією. Попри те, що українське суспільство зберігає елементи "совковості", не можна заперечувати той факт, що воно змінилося за багатьма показниками.

У першу чергу важливо, що українські громадяни, народжені в СРСР, звиклі до надмірної опіки держави, яка все за них вирішувала і визначала, де їм вчитися, працювати, лікуватися, що читати і що дивитися тощо, перестали покладатися на державу. Вони стали самостійними, що дуже важливо для народження середнього класу, який є базовим і для становлення громадянського суспільства, і для становлення демократичної держави.

Звичайно, сьогодні ми можемо говорити, що умови для виживання середнього класу дуже складні, але головне – зміна світосприйняття цих людей, хоч і часткова, - відбулася. І це дає надію.

Також не можна заперечувати того факту, що попри всі негаразди, Україна повільно-повільно рухалася в демократичному напрямку.

Усі чотири президенти - і Кравчук, і Кучма, і Ющенко, і Янукович - були обрані в демократичний спосіб. Тобто була вироблена процедура, напрацьоване базове законодавство.

І хоча кожні вибори супроводжувалися певними маніпулятивними технологіями, тиском, адмінресурсом та іншими неприємностями, які можуть траплятися в країнах з нестабільною демократією, але міжнародна демократична громадськість визнавала ці вибори та обраних на них президентів.

Звичайно, треба пам'ятати, що кожен з чотирьох президентів, отримавши демократичним шляхом владу, використовував її на свою користь та на користь тих груп, які його підтримували. Та мені здається, що уроки довготривалої політичної боротьби, яка продовжується і сьогодні, не минали марно ні для політикуму, ні для суспільства.

Ми не знаємо, що буде завтра, зважаючи на нинішню політичну ситуацію. Але усі ці двадцять років Україна рухалася в напрямку демократії. І ми маємо спільними зусиллями зробити все, щоб так було і надалі, хоч може, це і пафосно звучить. Це має бути орієнтиром для того молодого покоління, яке зараз стає на ноги і за яким майбутнє.

Якщо добре подумати, можна знайти інші хороші приклади нашого поступу вперед в різних сферах.

Чого тільки варта плеяда нових українських письменників, які зіп'ялися на ноги завдяки тій же незалежності, і сьогодні в багатьох країнах світу перекладають їхні твори, знають їхні імена. Або ж хіба можна ігнорувати перемоги наших спортсменів чи успіхи, наприклад, наших оперних співаків? Треба шукати позитив разом.

Окрім боротьби з корупцією, боротьби за права людини, за свободу слова зокрема та свободу загалом, нам усім, суспільству в цілому, потрібне позитивне мислення. Воно спонукає до творення, а не до руйнування.

Позитивне мислення також потрібне для того, аби відновити довіру в суспільстві, у першу чергу довіру між самими членами суспільства, а також довіру до демократії як такої та демократичних цінностей. Адже політики різних мастей у розпалі боротьби за владу та доступ до годівниці зруйнували цю систему довіри вщент.

Ще на початку минулого століття Томаш Масарик, перший президент Чехо-Словаччини (1918-1935 роки), якого називали президентом-філософом, в інтерв'ю журналістові та письменнику Карелу Чапеку зауважив, що "демократія є не лише державною формою, не лише тим, що записано в конституціях; демократія – це погляд на життя, що полягає в довір'ї до людей, у людяності і людськості…".

Також Масарик вважав, що демократичний ідеал є не лише політичним, але й соціальним та економічним. "Демократія, із соціального погляду, означає подолання чимраз більшої бідності; республіка, демократія не допускають, щоби окремі особи чи стани використовували своїх співгромадян – за демократії людина для людини не повинна бути засобом. Оте природне розмаїття мусить бути впорядковано поділом та ієрархією функцій і праці. Організація людей неможлива без керівників і підлеглих, але це мусить бути саме організація, а не привілей, не аристократичне панування, а взаємодопомога. Демократії потрібні лідера, а не пани" - казав він.

Отже, нам усім разом є над чим працювати. Ми не маємо морального права "зневірювати" суспільство, особливо молоде покоління, і переконувати його у тому, що незалежність України – це марна справа, і що проект "Україна" зазнав краху. У першу чергу це апеляція до української інтелігенції, яка замість сваритися між собою мала би подумати, як це реалізувати.

І на завершення - хочеться застерегти владу та опозицію від спокуси з'ясовувати стосунки 24 серпня. Цей день має пройти мирно. Адже й сама Незалежність народжувалася у мирі.



powered by lun.ua
powered by lun.ua
Хочешь лекарств? Контролируй! Три шага ответственного гражданина
Больницы и департаменты здравоохранения продолжают покупать лекарства без доказанной эффективности, проводить закупки по завышенным ценам, пользоваться неконкурентнымы процедурамы. (укр.)
Как электромобиль изменит будущее энергетики
Электромобиль — не только средство передвижения. Вскоре он заменит тепловые электростанции. (укр.)
Неужели, чтобы слышать окружающий мир, люди должны бороться?
От того, когда родители узнают о потере слуха ребенком, зависит развитие речи ребенка, его социализация и развитие. (укр.)
Подключение к электросетям – вызов для бизнеса в Украине
Сложности с присоединением к электросетям испытывает на себе чуть ли не каждый бизнес, который строит новый завод или склад. Как решить проблему? (укр.)
О Боге на Майдане. Длинная ночь с 10 на 11 декабря 2013
Мы стояли так плотно, что не было возможности увидеть, кто за спиной. Меня сзади страховал какой-то сильный, молчаливый человек. Он не матерился, не выкрикивал команды, он просто страховал меня. Время от времени, когда менты давили - сзади давили наши - я даже боялся, что упаду в обморок и в этой толпе раздавят. (укр.)
Вино "Небесная сотня" как память о сыне и брате
Есть разница между тем, чтобы делать бизнес на крови, и отдавать дань памяти. Это не обязательно должен быть крест на месте гибели человека или пафосный мемориал в центре города. (укр.)
Осторожно, Британия закрывается: Лондон меняет правила выдачи инвестиционных виз
Британия приостановила выдачу "инвестиционных виз", что стало серьезным ударом по капиталам сомнительного происхождения. С 2019 года эти визы вернутся, но выдавать их будут по новым правилам.