Кто там поет на нерусском?

Пробачте – закипіли. Тому обійдемося без китайських церемоній та української ввічливості. Адже те, що роблять на "Радіо Рокс" пан Сергій Кузін та пані Соня Сотник інакше як паскудством не назвеш. Ідеться про програму "9-45", в якій вже другий день поспіль висміюються мови українських нацменшин: вчора – чехів, сьогодні – угорців.

Пан Кузін, як йому здається, дуже дотепно, перекривлює складні і незрозумілі слова відповідно чеських та угорських рок-груп, а пані Сотник голосно йому підгигикує. Пафос програми звучить приблизно так: "сматрі, какіє смєшниє еті нерусскіє".

Звісно, чужа мова часто звучить дивно, іноді й справді смішно, і на цю тему часто жартують в побуті. Особливо популярними були подібні жарти в радянські часи, коли "неруські" поділялися на "чурок", "хохлів", "чухонців" та "чукчів". Але почути подібне у ХХІ столітті у незалежній Україні та ще й на адресу народів, які живуть з нами пліч-о-пліч – це вже просто безприділ.

Уявляємо, яку реакцію викликала б подібна передача, де б висміювалася російська мова! Як би назвали ведучих і господарів такої радіостанції? Фашистами? І мали б рацію. Бо це – звичайний фашизм, а точніше, його радянська версія.

Не будемо зайве згадувати, що угорська і чеська мови захищені Хартією мов нацменшин – ви й самі знаєте, що на практиці у нас захищають тільки й виключно російську мову. Але згадаємо, що частина угорців та чехів – це громадяни України, з якими завтра нам доведеться вітатися, працювати, чаркувати – так само, як із болгарами, кримськими татарами, гагаузами, євреями, греками... Я ми будемо дивитися їм в очі?

Ну, з паном Кузіним зрозуміло – людина виросла в Білорусі, але не володіє білоруською, живе в Україні, але не володіє українською. Хто не знає – він свого часу закінчив Львівське політичне училище і радянський варіант фашизму в’ївся в його організм на клітинному рівні. До речі, досить типове явище – англійську пан Кузін знає. Він пишається знанням англійської точно так, як пишається незнанням чеської, угорської, білоруської та української та неповагою до них. Пишатися незнанням – це взагалі дуже характерно для радянських людей.

Але ж Соня Сотник? Шановна Сонечко, невже ви не розумієте, що ви – точно такая "нєрусская"? Невже ви не розумієте, що угорці та чехи – брати нам? Невже ви не розумієте, що точно так завтра будуть сміятися з вашої "хохляцької"? А якщо розумієте, то чому не зупинили вашого боса? Чи в контракті є зобов’язання підгигикувати всьому, що б він не сказав?

Ксенофобія – заразна. Коли міністру торгівлі освітою можна ображати галичан – то чому б радіоведучим не образити угорців? Якщо міністр внутрішніх справ не приховує своєї ненависті до кримських татар, то чи можна мати претензії до якоїсь там радіостанції?

І що тут дивуватися, що угорська спільнота має відчутні сепаратистські настрої – зокрема піднімає угорські прапори над офіційними установами і перейменовує міста? Як їм жити в країні, в якій з них знущаються?

В Україні існують органи, які мають впливати ЗМІ з метою недопущення подібних явищ. Але самі розумієте – вони зараз зайняті боротьбою з ТВі та іншими незалежними мовниками. А "Радіо Рокс" – це цілком лояльна та багата організація, не кажучи вже про те що сам пан Кузін впливовою людиною і не вилазить з майданчиків найпопулярніших телешоу. Тому офіційної реакції чекати годі.

Але є ще громадяни України. І в першу чергу – українці. Люди! Це наша країна! Невже ми дозволимо, що у ній принижували людей за національною ознакою? Хто, як не ми, які були точно у такій ситуації в радянські часи, знаємо, наскільки це образливо і несправедливо?

Хто, як не ми, повинні дати по руках, а може, й по морді фашистам, які окопалися у владі та на радіо?

Саме тому ми вимагаємо від "Радіо Рокс" офіційних вибачень на адресу угорців та чехів. Ні, ми не будемо подавати до суду – адже усі знають, що таке українські суди. У нас знайдуться інші методи, щоб захистити братні народи від радянсько-фашистської ідеології, яка, на жаль, сьогодні панує не тільки на Радіо Рокс, але й вцілому в українській владі.

Ми розуміємо також, що після цієї публікації на "Радіо Рокс" для нас дорога закрита – але, слава Богу, ми не музиканти.

Ми розуміємо, що деякі телеканали внесуть нас до списку небажаних гостей – адже ефірна мафія насправді існує. Але ми не можемо терпіти, коли принижують людей за національною ознакою.

Ми не можемо мовчати, коли знущаються з наших братів, користуючись монополією на ефір та правом говорити у мікрофон.

Фашизм в Україні не пройде. Навіть не сподівайтеся.