Голодомор и четыре президента

85 просмотров
Вторник, 29 ноября 2011, 11:32
Андрей Шкиль
народный депутат, член БЮТ, для УП

Те, що у цьогорічному відзначенні річниці Голодомору брали участь всі чотири українські президенти, подається нині з особливим акцентом. Ніби кількість попередників нинішнього очільника України, присутніх разом з ним, додає Януковичу легітимності та моральної ваги.

Якщо ж розглядати цей факт під кутом того, що, мовляв, нарешті (!) уся правляча верхівка – і чинна, і попередня – дійшла розуміння, чим є в нашій історії жахіття 1932-1933 років (а також голод 20-х та 40-х), то це не витримує жодної критики. Від очікуваного сприйняття великої трагедії чиновництво першого ешелону знаходиться як ніколи далеко.  

Нагадаю коротко: офіційне визнання Голодомору пройшло тернистий шлях. У 1998 році було зроблено перший крок – Кучма видав указ про День пам`яті жертв голодоморів. Але вже у 1999-му до назви заходу додали два слова: День пам`яті жертв голодоморів та політичних репресій. Дефініція вийшла більш розмитою, ніж це було з самого початку. Кучму критикували за половинчасту і невизначену позицію.

І все ж саме він першим наголосив на тому, що голод в Україні був штучним та зорганізованим зумисне тодішньою радянською владою. У 2003 році в зверненні до ООН Кучма оприлюднив мартиролог голодних років: "У ту трагічну добу Україна недорахувалась від 10 до 25% відсотків населення, втрачаючи його по 25 тисяч людей щоденно, по 17 осіб щохвилини".

З приходом до влади Віктора Ющенка визнання Голодомору стали пов`язувати виключно з його ім`ям. Дійсно, на початку каденції він надав такому визнанню загальнодержавний масштаб. Крім того, виступив автором закону "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", прийнятий Верховною Радою 28 листопада 2006 року. Цей закон проголошував Голодомор актом геноциду.

Тоді у Ющенка було іще багато всього попереду: зокрема, насадження Калинового гаю (на спомин загиблих душ) та його подальше занедбання. Нещодавно один з телеканалів показав сюжет про перетворення пам’ятного місця на нікому не потрібний об’єкт. Деревця, що ледь прижились, та дерев’яні таблички (чи то демонтовані через їхній поганий стан, чи то вирвані вандалами), які догнивають в одній з контор Київзеленбуду – дуже промовистий символ спроможності Ющенка завершувати розпочате, йти і боротися до кінця.

Попереду у Ющенка були і цьогорічні реверанси у бік Януковича. "Для мене це подія", – відкоментував він участь Януковича у скорботних заходах. "У нинішньої влади є прогрес в розумінні трагічних сторінок нашої історії", – додав Ющенко. І щоб цей вірнопідданий екстаз досяг апогею, сказав, відповідаючи на запитання, чому Янукович заперечує те, що Голодомор був геноцидом: "Думаю, це нестача належних знань".

Сумнівне виправдання. Януковичу запізно осягати беззаперечні істини. Але здобувати політичне майбутнє шляхом метання бісеру пізно не буває ніколи. Ющенко, котрий зібрався балотуватися по мажоритарці, вочевидь, доплюсовує до позиції у справі Тимошенко іще один бонус. До прямої агітації за нинішнього президента іще не дійшло, але, як то кажуть, за початком діло становиться. А наївні мас-медіа все дошукуються у Генпрокуратурі, чи існують кримінальні справи, порушені проти Віктора Ющенка. Правильна відповідь: ні, не існують.

Одначе повернемось до закону 2006 року. Прийняття його було важким та болісним. Про позицію комуністів годі й говорити. Від фракція Партії регіонів проголосували лише двоє депутатів. Тодішня координаторка парламентської більшості Раїса Богатирьова наполягала на тому, що другий пункт законопроекту Ющенка (той, що встановлював відповідальність за заперечення Голодомору) суперечить нормі Конституції, яка гарантує кожному громадянинові право на свободу думки і слова. Втім, дискусія втратила гостроту, як тільки була досягнута домовленість обмежитися адміністративною відповідальністю, відкинувши кримінальну.

Хай там як, а відповідальність існує і по цей день – це Януковичу на замітку! – подібну норму ніхто не скасував законодавчо. Вона, до речі, не є зазіханням на свободу слова. Заперечення Голокосту заборонене законодавством понад десяти країни світу, зокрема, Франції, Швейцарії, Бельгії, Польщі. В Австрії, Чехії та Румунії за порушення цього закону карають в’язницею, в Німеччині та Ізраїлі терміни позбавлення волі сягають п’яти років.

Але що чинній владі Європа? Коли перед носом євродепутатів, готових прибути до Києва та розглянути угоду про Асоціацію з ЄС, з гонором зачиняють двері, годі й дивуватися тому, що, ледь вступивши на посаду, Віктор Янукович привніс нові нюанси у трактування подій 30-х років. У квітні 2010-го, виступаючи на сесії ПАРЄ у Страсбурзі, Янукович заявив, що голод 1933 року був не геноцидом, а "спільною трагедією братніх народів".

Сказане на ПАРЄ Янукович повторив і в жовтні минулого року під час спільної прес-конференції з прем’єр-міністром Канади Стівеном Харпером. "Ми завжди будемо засуджувати сталінський режим, який скоїв цей злочин", – підкреслив президент, наголошуючи, таким чином, на тому, що фатальну долю українського селянства розділили у 30-ті роки й інші народи у складі контрольованого комуністичним режимом Радянського Союзу.

Якщо саме це є "подією" для Ющенка, то вважатимемо, що даний політик щойно скоїв політичний суїцид. Але мова не про нього. Мова про світову спільноту, яка засудила Голодомор. Протягом 2001-2008 років 24 країни визнали організацію голоду в Україні геноцидом нашого народу. Винятком є Естонія – там відповідні заяви зробили ще у 1993-му (коли Україна була напів-дорозі до осмислення власної минувщини).

Чому ми називаємо Голодомор геноцидом? Тому що Голодомор – це час, протягом якого люди страждають від нестачі їжі і помирають від цього, але за сприятливих умов можуть врятуватись, шукаючи роботи й хліба поза локусом біди. Так було під час "великого картопляного голоду" в Ірландії наприкінці 1840-х років. Тоді мільйон ірландців емігрував до Америки та інших країн.

В Україні на початку 30-х років голод спричинили неймовірно високі вимоги щодо поставок бесплатного зерна тодішньому СРСР. У людей відібрали усе збіжжя, яке вони зуміли зібрати. Все це супроводжували масові протести, виходи селян із колгоспів. "Ми втрачаємо Україну", – приблизно так писав Йосип Сталін Лазарю Кагановичу. Україну треба перетворити на справжню фортецю СРСР, зразкову радянську республіку, казав Сталін.

Відтак почалася ізоляція Української РСР, зокрема, її сільських районів. Українським селянам забороняли виїздити до інших республік, щоб закупити там зерно. А тим, хто в’їздив на територію України, – забороняли мати при собі харчі. Селяни не мали паспортів, тож їм, на відміну від міського населення, не продавали у касах квитки. Не могли вони й втекти – сільську місцевість повністю відрізали від зовнішнього світу – на всіх шляхах та виїздах стояли загони НКВС.

При цьому діяв кривавий закон "про п’ять колосків" – коли за посягання на колгоспне майно (читай: за підібрані на стерні кілька вцілілих зернин) карали розстрілом. Діяв закон про "чорні дошки", коли цілі села потрапляли під визначення "неблагонадійних" і підлягали винищенню. Ходили селами й "червоні валки" – "комсомольці-добровольці" та їхні компартійні сотовариші, що витрясали у злиденних останні крихти хліба.

Інакше, як свідомими, планомірними та цілеспрямованими діями з винищення саме українського селянства дані факти назвати неможливо. І той, хто думає та говорить інакше, діє всупереч здоровому глузду, історичній правді та, як би пафосно це не звучало, власній совісті. Адже, за пізнішими підрахунками, лише Голодомор 1932-1933 років забрав життя 3 мільйонів 941 тисячі осіб. Втрати ж українців в частині ненароджених становлять понад 6 мільйонів. Загиблих мученицькою смертю варто бодай поважати, адже ніхто не знає в обличчя власну смерть.

А найостанніший доказ того, що радянська влада діяла на зумисне винищення українців, полягає у її рішучій відмові прийняти допомогу інших країн. У 20-ті роки СРСР, згнітивши серце, ще допустив американців рятувати голодуючих Поволжя (але тільки Поволжя, бо про голод в Україні світова спільнота так і не дізналась). Але і тоді американська благодійницька організація АРА (American Relief Administration), котра поставляла в Росію продуктові пайки, знаходилась під недремним оком ЧК, не маючи змоги ані на йоту розширити діапазон дій.

Коли ж у 30-ті роки торговельно-кредитна організація Галичини "Центроспілка" звернулася до радянського консула у Львові з пропозицією відправити в Україну один мільйон центнерів зерна, їй було в цьому категорично відмовлено. Для Сталіна хороший українець був мертвим українцем, а мертві не потребують гуманітарної допомоги. У той самий час криваве українське збіжжя тисячами тонн збувалося за кордон – експортні долари йшли на розвиток марксизму-ленінзму та сибаритські забаганки компартійної верхівки.

...Половину всієї цієї правди Віктор Янукович буцімто визнає. Але лише половину, та й ту, котра отримує схвалення одного з "братніх народів", представленого на колись спільній "шостій частині Землі". Дарма, що напівправда ще гірша, ніж повна брехня. І що ціла конгрегація Ющенків не виправить її щербатість і не освятить своєю присутністю.

Навряд чи президент не розуміє, що його дії підігрівають ініціативу таких, як депутат Василь Кисельов, котрий проштовхує поправки до закону про Голодомор: згідно них, геноцид пропонується вважати "трагедією українського народу". Або протест усієї фракції ПР проти прийняття постанови щодо державного відзначення 80-тих роковин Голодомору у 2012 році. (Голосування за цю постанову, до речі, було благополучно провалене Радою у середині листопада).

На сумлінні Януковича – і процес згортання доступу до архівів СБУ, і тиск на істориків, що вивчають радянську добу у її карально-репресивній іпостасі. А також потурання чиновникам на кшталт Дмитра Табачника, котрі заперечують Голодомор як геноцид українського народу – наплювавши і на пам’ять мільйонів жертв, і на все ще діючу відповідальність за подібні висловлювання.  

Президент має пояснити і те, чому без відповідної реакції залишена заява його однопартійця, депутата Юрія Болдирєва, якому заманулося "прибрати Галичину з моєї країни". "Залишити справжню Україну – з Донбасом і Кримом, оце і буде перша Росія" – просторікує Болдирєв. Як на глум, все говориться якраз напередодні роковин Голодомору. Можливо, в контексті поїздки Януковича до Москви приєднання Донбасу до РФ є актуальною темою. Але з "прогресом в розумінні трагічних сторінок нашої історії" це ніяк не в’яжеться.

Тож помилився Віктор Андрійович в оцінці політичних соратників. З ним це – не вперше й не востаннє. Але, знову ж таки, у даному випадку йдеться не про одного колишнього високопосадовця, і навіть не "повне зібрання" екс-президентів, а те, куди їхніми спільними зусиллями просувається країна. І якщо вона, зокрема, й у гуманітарній, культурно-історичній царині стоїть на хибному шляху, це не замаскуєш принагідними піар-кампаніями. Тим паче, побудованими на такій даті, як роковини українського Голодомору...



powered by lun.ua
Реклама:
Служебная халатность на миллиарды
Как Федерация профсоюзов присвоила более 200 объектов недвижимости и почему государство не может получить их в собственность. (укр.)
Власть навязывает бюджетную петлю на политику памяти
Одобренный 26 ноября правительством проект госбюджета на 2021 год подтвердил отчетливое стремление нынешней власти определить финансовую петлю на политику национальной памяти. (укр.)
Студенчество стремится стать рупором Министерства образования и науки?
24 ноября состоялась Прессконференция по случаю создания новой студенческой организации. Сергей Шкарлет так же, как эксминистр МОН Дмитрий Табачник, хочет создать собственную подконтрольную студенческую организацию по аналогии Всеукраинского студенческого совета (ВСС) при МОН. (укр.)
Дело MH17 дошло до сути: чем завершилось досудебное следствие
Окружной суд Гааги завершил стадию досудебного следствия по делу о сбитии авиалайнера MH17. Каковы результаты этого этапа и как дело будет развиваться дальше? (укр.)
Суд над Достоинством и Свободой
После участия в акции ко Дню достоинства и свободи будут судить единственного из 80 человек участника митинга в Кропивницком — за нарушение правил карантина. (укр.)
Вакцина от COVID-19: миссия возможна, но есть нюансы
Медицина критически недофинансирована в Государственном бюджете Украины на 2021. Для закупки вакцины нам необходимо как минимум в два раза больше - 5,2 миллиарда грн. Объясню почему. (укр.)
Новая политика Запада в Украине. Возможно ли?
Как меняется позиция Запада относительно Украины, какие черты ментальности мешают нам двигаться в Европу, и в чем состоят наши главные слабости. (укр.)