"Новый" Путин

7 просмотров
Понедельник, 12 декабря 2011, 14:52
Олег Волчанский
глава совета ГО "Альтер ЭКО"

Каддафі – "син бедуїна та батько нації", Мубарак – "національний герой", Зін аль-Абідін бен Алі – "борець за незалежність", і ... Путін.

Їх прихід до влади супроводжувався значною підтримкою населення. В скрутні часи для своїх країн вони ставали символами економічного прогресу, боротьби з зовнішніми ворогами чи наведення порядку сильною рукою.

Успіхи початкових етапів їхнього лідерства забезпечували їм тривалий період всенародної підтримки, якою вони сповна користувались для вибудовування власних автократичних режимів та придушення будь-яких ознак політичної конкуренції.

Паралельно народжувалась власна покірна бюрократична система, що, з одного боку, забезпечувала управління країною, з іншого, за рахунок відсутності будь-якої внутрішньої конкуренції, ставала своєрідним системним паразитом.

Коли єдиною умовою перебування на керівних державних посадах стає "наближеність до верхів", такі поняття як професіоналізм та чесність відходять на другорядні ролі. А головне – втрачаються будь-які стимули для ефективної діяльності державного апарату.

Чиновники всіх рівнів почали абсолютно безкарно конвертувати отримані посади в реальні матеріальні вигоди, завдаючи значної шкоди економічним інтересам країн через банальне розкрадання чи створення різноманітних перешкод з метою вимагання хабарів.

Виникла замкнена законсервована система управління і  контролю з суттєвими обмеженнями можливостей для проникнення туди "непосвячених" – чи то з бізнес цілями, чи з мотивів професійного росту.

Час починав грати проти диктаторів. Минулі досягнення відходили в забуття. Відчуття несправедливості та втрачених перспектив для великих соціальних прошарків ставали все гострішими і в результаті приводили до соціального вибуху.

Новий інформаційний мережевий світ, що забезпечив можливість безперешкодно отримувати інформацію, став одним з факторів, який підштовхнув процес.

Жорстока чеченська війна, спровокована вибухами в житлових будинках, винесла маловідомого чиновника ФСБ на вершину політичного олімпу та забезпечила йому всенародну підтримку.

У населення Росії сформувався міф про мудрого лідера, який покінчив з безладом та веде Росію до процвітання. Путін отримав безпрецедентний кредит довіри та можливість виглядати успішно на фоні катастрофічних 90-тих років.

Швидке зростання вартості енергоносіїв, іншої сировини забезпечили Путіну можливість тривалий термін безболісно фінансувати "міф".

Проте країна не пішла шляхом модернізації, розвиваючи виключно сировинний сектор.

Наприкінці 90-тих економіку Росії порівнювали з економікою невеликої Бельгії, причому не на користь першої. Занепали головні галузі народного господарства, формувався критичний рівень технологічного відставання.

З того часу реальна економіка Росії виросла, згідно з даними Росстата, на 76%, а номінальна, в доларах США, – на 825%.

Секрет "успіху" Путіна криється в зростанні вартості енергоресурсів та інших сировинних матеріалів. Так, середня ціна нафти в першому півріччі 2011 року склала 108 доларів США, тоді як її вартість в 1999 році дорівнювала 17 доларам.

Якщо детально розглянути навіть ці 76% реального зростання економіки при Путіні, то виявиться, що і вони пов’язані з зростанням цін на енергетичні та інші ресурси. Адже все економічне зростання РФ сконцентроване в сировинних та суміжних з ними галузях, або в секторі споживання – витрачання нафтогазових доларів.

В 2012 Путін знову повернеться на головну посаду в країні. Але країна буде вже іншою.

Лихі дев’яності далеко позаду, подальше фінансування "міфу" за рахунок зростання вартості ресурсів є малоймовірним, адже нафта, а з нею і інші ресурси, підійшли до верхніх значень своєї вартості в середньостроковій перспективі.

Сьогодні вартість нафти близька до 110 доларів при тому, що ціна заміщення для неї (окупності альтернативних видів енергії) дорівнює 120 доларам. Це означає, що при тривалому перевищенні цього рубежу, в альтернативну енергетику будуть інвестовані сотні мільярдів, що зупинить зростання цін.

В Росії сформована Путінська бюрократична машина, яка хоч і є стовпом його влади, проте одночасно є найбільшим гальмом розвитку країни.

З часом все більше прошарків росіян, які відчувають утиски та несправедливість, будуть прямо ототожнювати свої негаразди з ним. Втома від системи дедалі частіше буде відображатись в закликах, які вже почали лунати – "уходи".

Відгороджені від реального світу своєю "свитою", диктатори до останнього вірять, що народ їх так само любить. Але тільки не Путін. Він навряд чи стане предметом маніпулювання близького оточення. Він навчений в спецслужбах маніпулювати іншими. Він буде діяти.

Що може запропонувати Путін незадоволеним?

Звинуватити в усьому олігархів та розпочати з ними боротьбу? Ні. Адже всі олігархи є частиною його системи. Вони або "виросли" разом з нею, або вросли в неї. Та й у росіян є тверде розуміння принципів походження російського капіталу.

Почати боротись з системою? Ні. Адже вона основа його влади. Він її заручник і піде разом з нею, у випадку запровадження вільної політичної конкуренції.

Показово перетрушувати чиновників, міняючи їх місцями? Навряд чи це матиме довгостроковий ефект. Припустимо, що з часом він звільнить Медведєва з посади прем’єра, але хіба це заспокоїть незадоволених Путіним?

Модернізувати економіку? Ні. Адже його бюрократична система не сумісна з ефективною ринковою економікою. Цей факт підтверджений часом.

Ще більше закручування гайок? Встановлення тотального контролю? Можливо. Путіну нічого не залишається як посилювати систему, направляючи сотні мільярдів на фінансування репресивного апарату.

Адже, як тільки невдоволення проникне в низи системи, їй прийде кінець.

Картина 2004 року, коли рядові українські міліціонери одягали цілими підрозділами помаранчеві стрічки та присягали опозиції, може стати реальністю для Росії.

Невдоволення з часом буде проникати в силові структури, і якщо на противагу цьому не будуть запропоновані якісь компенсаторні механізми, перспектив у режиму не буде.

Є ще фактор ворога. Гра на підсвідомих інстинктах людей. Коли вони ладні закрити очі на все, заради боротьби з "ворогом". Путін вже використовував цю технологію.

Але кого можна оголосити ворогом? США? Ні.

Китай, що впевнено йде до світового лідерства? Небезпечно.

Ослаблену, але ще єдину Європу? Ні.

Показово лояльні Білорусь чи Казахстан? Ні.

На цю роль міг би претендувати енергетичний конкурент Туркменістан. Але він занадто консолідований, і йому є що запропонувати головним гравцям в обмін на захист.

Інші країни середньої Азії? Навряд чи. Якось не серйозно.

Бунтівних власних регіонів не залишилось. Терористи? Але тоді виникнуть запитання, чому тероризм досі не подоланий?

Крім того в громадськості є великі сумніви щодо походження цих терористів.

Грузія? Навряд чи. Вона навчена попереднім досвідом і не відважиться на демонстрацію агресії, яка могла б стати приводом до нової війни. І, швидше за все, у випадку нових загострень демонструватиме показовий пацифізм.

Одинока і ослаблена Україна? Українській владі слід бути максимально обережною, щоб не стати інструментом російської політики.

Наступне президентство Путіна приречене стати періодом боротьби між незадоволеними масами і очолюваною ним системою. Щоб втриматись при владі В.В.П. доведеться прикласти максимум зусиль.

"Перемен! Требуют наши сердца", – ці слова стануть для Путіна головним болем вже в недалекій перспективі. А найголовніше, в російському суспільстві зміниться його сприйняття – Путін стане "іншим" в очах мільйонів.



powered by lun.ua
Обнуление "зеленых" тарифов для домашних СЭС: убить средний класс в угоду олигархам?
Если государство уже взялось через "зеленые" тарифы субсидировать альтернативную энергетику, то кому надо помогать — олигархам или владельцам мелких домашних СЭС?(укр.)
Почему нам всем нужно лекарство от равнодушия
Не стоит думать, что лекарство от равнодушия может быть нужно только окружающим. Так же точно нельзя быть безразличным к самим себе, к своему здоровью.
5% избирателей о которых вы могли забыть
ЛГБТ-сообщество обычно часть социального конфликта, а не личного. (укр.)
Готова ли украинская система образования к STEAM?
Именно STEAM может решить очень актуальную сегодня проблему потери интереса у молодого поколения к обучению. (укр.)
Крым должен получить свободу, а Украина – вернуть свои территории
Наша маленькая Родина должна получить свободу! А Украина – вернуть свои территории. И сделать это возможно только одним путем – путем восстановления права на самоопределение, создание в конституционном плане еще до того момента, как Крым будет деокупирован, крымскотатарской национально-территориальной автономии, воспроизведение ее парламентских институтов на материковой Украине. (рос.)
Снял ли Совет Европы санкции с РФ? 5 вопросов о решении в Хельсинки
Россию не вернули в ПАСЕ, однако решение Комитета министров - это позитивное развитие событий для РФ. Нашим оппонентам еще надо пройти долгий и сложный путь. А мы будем тормозить их движение. (укр.)
Помириться и победить: почему Киеву нужна новая стратегия в Центрально-Восточной Европе
В отношениях Киева с Варшавой, Будапештом и Бухарестом нужны изменения в подходах и стратегии. И сейчас подходящий момент для этого. У Украины есть шанс на перезапуск отношений с соседями. (укр.)