Каково оно, будущее России?

29 просмотров
Понедельник, 12 декабря 2011, 17:41
Юрий Корогодский
для УП

Політика знову дивує політологів. Мало хто з аналітиків передбачав, що після парламентських виборів у Росії почнуться масові акції громадянської непокори.

Так, негативну динаміку "Єдиної Росії" на протязі останніх місяців фіксували матеріали соціологічних опитувань, але це не викликало передчуття змін. Навпаки, аналітичні матеріали рясніли такими словами як "застій" та "брєжнєвізація". Тепер їх нашвидкуруч змінюють на "революцію" та "демократизацію".

Звісно, не варто перебільшувати масштаб подій, які відбуваються зараз у Росії. Їх потенціал ще важко осягнути, а майбутнє складно передбачити. Але, зрозуміло, що суспільно-політична ситуація у Росії вже сьогодні суттєво відрізняється від "нульових років".

В якому напрямку буде розвиток цієї ситуації?

Які політичні сили матимуть перевагу?

Як вплине така ситуація на стосунки Росії з Україною?

Вже сьогодні є якщо не всі, то хоча б деякі відповіді на ці питання.

Дрібний психоз 4 грудня

Рушійною силою масових протестів наразі виступають представники умовно кажучи ліберального табору. Вони наголошують на великій кількості виборчих фальсифікацій та передвиборчих перешкодах, які вплинули на об’єктивність результату. Однак, не варто забувати, що дві праві партії ("Яблоко" та "Правое дело") брали участь у перегонах. Також з опозиційною риторикою виступала "Справедлива Росія".

Вже ввечері 4 грудня ліберали радісно вітали усіх і перш за все самих себе з падінням популярності "Єдиної Росії". Так, "єдинороси" втратили на цих виборах 77 мандатів, але кому вони пішли? Майже п’ята частина виборців підтримали комуністичну партію та знову своє представництво збільшила ЛДПР, яка лише на вісім мандатів відстала від напів-опозиційної "Справедливої Росії". Фашизований електорат, який мріє про "велику Росію", нікуди не подівся, він просто перейшов до інших партій.

Навіть, якщо врахувати вплив фальсифікацій, ліберали виступили не дуже… І щоб там не казали, результати, оприлюднені російським Центрвиборчкомом, в цілому відображають політичні симпатії виборців РФ. Цифри ЄР та ЛДПР мабуть завищені, однак не варто переоцінювати фальсифікаційний ресурс "чаклуна" Чурова. В будь-якому разі, московська інтелігенція, яка 10 грудня попензлювала на "болотний" мітинг - це ще не вся Росія.

В пошуках російського Майдану

Поточні події у Росії викликають аналогії з Майданом 2004 року. Однак, відмінностей скоріш за все більше, ніж здається на перший погляд. Вони починаються навіть з дрібниць.

Російські опозиціонери, зокрема використовують як свій символ білу стрічку. Біло-голубий колір у нас сім років тому належав прихильникам Януковича. А опозиція одягала більш радісні кольори.

Крім символіки можна знайти ще багато більш суттєвих розбіжностей. Російський опозиційний рух наразі не має харизматичних лідерів, які можуть очолити маси та сформулювати чітку програму дій у боротьбі за владу та після можливого приходу до неї.

У 2004 році на чолі Майдану були Ющенко та Тимошенко, і як до них не ставитися зараз, тоді вони могли очолити "революційний" рух. Українська опозиція напередодні Майдану мала досвід парламентської боротьби, статус нардепів та практично переможні вибори 2002 року.

Не було розбіжностей і в стратегічному баченні українського майбутнього. Переважна більшість опозиційних течій виступала за рух країни до Європи, за співробітництво з блоком НАТО, за побудову в країні громадянського суспільства.

Російська анти-путінська опозиція наразі уявляє конгломерат різних дрібних партій з різними, якщо не протилежними поглядами. Парламентарів серед них практично немає. Виняток складають лише деякі представники "Справедливої Росії", але вони скоріше хочуть очолити революцію, перш ніж стати її жертвами.

Інші опозиційні сили маргіналізовані. Останні демократичні вибори у Росії мали місце ще у минулому столітті. Вже на думських виборах у 2003 році на повну потужність працював адмінресурс.

Але, є ще питання ідеології. Анти-путінська опозиція на відміну від анти-кучмівської складається з різних ідейних складових. Навіть на "болотному" мітингу можна були побачити і лібералів, і націоналістів, і анархістів. Зараз у них є спільний ворог, але для перемоги треба мати ідейну монолітність.

1917, 1991, 2012?

Але якщо уявити, що режим Путіна дійсно приречений, то хто може стати його наступником?

Якщо пошукати можливі відповіді у історичних аналогіях, то дві попередні російські революції 1917 та 1991 років спочатку виводили на перший план лібералів. Але, потім бурхливий перебіг "беспощадного русского бунта" швидко робив з них маргіналів.

Революційні прем’єри Керенський та Гайдар хотіли як краще, але так і не дочекалися суспільної підтримки. Скоріше, навпаки.

Особливістю російських революцій завжди була перемога неочікуваної "третьої сили". От, наприклад, до 1917 року боротьбу за владу вели монархісти та помірковані праві. А перемогли врешті-решт більшовики, яких ще у лютому 1917 року мало хто вважав за людей.

За ранньої перебудови боротьба відбувалась між партією та дисидентами, а вже у 1992 році переможцями себе відчували представники зовсім інших соціальних сил, які навіть зараз важко чітко визначити.

Сьогодні на авансцені - влада та купка переляканих лібералів. Але "третя сила" теж потроху заявляє про свої амбіції. Можливо, що її уособленням є ліберальний блогер та шовіністичний політик Навальний. Він наразі не має авторитету загальнонаціонального лідера, але трошки пізніше буде здатен очолити революційні маси. Можливо, такий наступ станеться вже навесні 2012 року, коли у Росії стануться президентські вибори.

Чи потрібен такий розвиток подій Україні - складне питання. Мабуть, що для Києва найкращим варіантом зараз буде суттєве послаблення режиму Путіна з одночасним збереженням влади у його руках.

Яких фашистів зробить владою "русский бунт", передбачити важко. А от варіант Путіна як пізнього Лукашенка, який послабшав та загравав з усіма сусідами, більш прогнозований.

Можна звісно вірити, що у випадку російської революції владу візьмуть Нємцов та Касьянов, Каспаров та Рижков.

Однак, ніхто не скасовував правило, що російський лібералізм закінчується там, де починається українське самовизначення. По-друге, одна країна третього світу вже зробила успішну революцію, скинувши диктатора та віддавши його під суд. Йдеться про Єгипет, де після повалення Мубарака шістдесят відсотків на виборах отримали не світські партії, які були в авангарді революції, а партії ісламістів. Хоча майже усі "експерти" з близькосхідних питань твердили, що ісламісти не візьмуть на вільних виборах більше десяти відсотків.

У Росії з її комплексами імперської нації може бути схожий розвиток подій. Революцію зроблять ліберали обох столиць, а потім в умовах свободи слова, вільної політичної конкуренції та відсутності поліцейського тиску переможуть хлопці з простими відповідями на складні питання.

Юрій Корогодський, для УП



powered by lun.ua
Как удовлетворить кадровый голод в агросекторе
К концу 2019 года общее количество вакансий в агросекторе составит 14,5%. При этом 12,9% среди всех зарегистрированных безработных в июле – из сельского хозяйства. Почему работодатели и безработные не могут найти друг друга?
Админуслуги могут быть удобными и доступными для всех
6% посетителей центров предоставления административных услуг – люди с инвалидностью. И мы способны сделать так, чтобы все без исключения получали качественный сервис. (укр.)
Кому достанутся функции Госгеокадастра
Новая власть объявила, что пятое по величине штата ведомство страны прекратит существование в нынешнем виде. Что дальше? (укр.)
Инспекция по строительству коррупции
Деятельность Государственной архитектурно-строительной инспекции - это история о неэффективности и коррупции, что порождает завышение стоимости жилья. Решить эти проблемы можно только радикально реформировав ГАСИ. (укр.)
"Мне у светофора остановитесь": что не так с нашим общественным транспортом
Система общественного транспорта в Украине требует изменений, и шанс приблизить ее к уровню развитых стран Евросоюза существует. Этому будет способствовать новый законопроект. (укр.)
Почему инновационная стратегия Украины не связана с экономическим ростом
Правительство Украины не может разработать и внедрить качественную научно-техническую политику из-за институциональной слабости. (укр.)
Президент Зеленский. Успехи, которые мы не видим, и ошибки, которые нам слепят глаза
Одноклассники и друзья на руководящих постах, проблемы с комунцикацией с народом и СМИ – принципиальные ошибки Владимира Зеленского и его команды. (укр.)