Правительственный закон "О высшем образовании" превратит университеты в послушное орудие режима

Відомство Табачника в черговий раз довело, що реальні проблеми розвитку української освіти воно підміняє порожніми деклараціями. Але завіса науковоподібних фраз лише прикриває нестримне бажання чиновників окупаційного режиму поширити свій вплив на вищу школу.

Яскравим прикладом такого стану речей є проект закону "Про вищу освіту", який за номером 9655 від кабміну було зареєстровано в парламенті 28 грудня минулого року, і який може бути ухвалений вже найближчим часом.

У преамбулі до законопроекту відзначається, що закон "...створює умови для самореалізації особистості, задоволення потреб суспільства і держави у кваліфікованих кадрах".

Утім, аналізуючи його, стає ясно, що цей розлогий законопроект не пропонує якісно нового вирішення нагальних освітніх проблем – насамперед модернізації вищої школи. Натомість консервує всі попередні вади системи вищої освіти, ще й додаючи чимало нових.

Документ рясніє деклараціями про "розвиток автономії вищих навчальних закладів та їх академічної свободи", "забезпечення розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та інтеграції з виробництвом". Утім, всі ці декларації залишаються беззмістовними, не будучи підкріпленими конкретними механізмами "розвитку" та "забезпечення".

Попри постійно повторювані фрази про "університетське самоврядування", насправді законопроектом закріплюється контроль над вищими навчальними закладами, встановлюються нові важелі тиску на керівництво ВНЗ, викладацький склад і студентів.

Так, ігнорується право університетів самостійно розробляти навчальні програми, визначати перелік навчальних дисциплін.

Установлюючи "перелік видів навчальної, методичної, наукової та організаційної роботи для педагогічних і науково-педагогічних працівників", МОНМС позбавляє ВНЗ права самим організовувати навчальний процес, вибирати ті його форми, які є зручними для того чи іншого вищого навчального закладу або дисципліни.

Викладачі та студенти стануть заручниками диктату чиновників. Згідно проекту, необхідні новації мають проходити важкий і болісний шлях бюрократичними лабіринтами, що шкодить організації навчального процесу, і створює ще кращі умови для поширення корупції.

Кабмін контролюватиме вибори ректорів вищих навчальних закладів, що дозволить владі розставити на чолі всіх ВНЗ "своїх" людей, які будуть слухняно виконувати будь-які її вказівки.

Більшу автономію нібито мають так звані "дослідницькі університети". Але, оскільки надання тому чи іншому університету статусу "дослідницького" цілком залежить від уряду та МОНМС, то апріорі керівництво цього ВНЗ мусить бути лояльним до діючого режиму. Та й ця "автономність" передбачається лише за рахунок окремих аспектів науково-дослідної та навчальної роботи. Інші ж повноваження дослідницького університету має в подальшому визначити уряд, що насправді нівелює декларовану автономію таких ВНЗ.

Відсутність чітко прописаних повноважень відкриває шлях до повного контролю над такими університетами, а "університетське самоврядування" залишається лише красивою вивіскою.

Те ж саме стосується й діяльності так званих "органів громадського самоврядування в освіті" – спілки ректорів вищих навчальних закладів України, регіональні ради ректорів ВНЗ. Відсутність у законопроекті їхніх повноважень дає змогу урядовим чиновникам створювати повністю сателітні, бутафорські ні на що не здатні структури, які будуть подаватися суспільству в якості "громадського самоврядування".

Те ж саме стосується й студентського самоврядування, яке є підконтрольним адміністрації відповідного ВНЗ.

У чиновницьких лещатах опиняється й вузівська наука.

Так, МОНМС "формує мережу спеціалізованих вчених рад та експертних рад, проводить експертизу дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора філософії й доктора наук, затверджує або скасовує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів доктора філософії й доктора наук". Відповідно,закріплюється контроль із боку чиновників від Міносвіти над підготовкою фахівців вищої кваліфікації.

Водночас, згідно Болонського процесу, яким, зокрема, прикриваються урядові "новатори", університети самі мають формувати спеціалізовані вчені ради, їхні рішення про присудження наукових ступенів супроводжуються видачею відповідних дипломів і не потребують схвалення з боку бюрократів із Міносвіти.

Із присвоєнням вчених звань ситуація ще гірша – це є прерогативою виключно МОНМС. А оскільки Міносвіти "...розглядає питання позбавлення наукових ступенів доктора філософії і доктора наук та вчених звань старшого дослідника, доцента, професора, оформлення та видачі дипломів і атестатів...", воно через ухвалення рішень про видачу чи невидачу диплому доктора філософії або доктора наук, а також можливість скасування рішення вченої ради – отримує величезний важіль впливу на професорсько-викладацький склад ВНЗ, а також працівників науково-дослідних установ.

Науковцю, який чимось не вгодив відомству Табачника, легко перекриють доступ до здобуття наукових ступенів і вчених звань, або без проблем позбавлять уже здобутих.

То ж про яку "університетську автономію" може йти мова?!

У той же час, у законопроекті вкрай туманно згадано "академічний плагіат", за який студентів можуть відраховувати із ВНЗ. Відсутність чіткого визначення цього поняття відкриває широкі можливості для керівництва вищих навчальних закладів щодо тиску на студентів.

Тепер студента, який має активну громадянську позицію, можна легко відрахувати, приписавши йому той-таки "плагіат", який можна трактувати як завгодно. І немає жодних сумнівів, що керівництво ВНЗ буде трактувати його так, як йому буде вигідно.

Проте, у законопроекті не прописано жодних механізмів підвищення якості наукових публікацій викладачів і наукових працівників, підвищення рівня дисертаційних досліджень.

Одночасно, у такому розлогому законопроекті не знайшлося місця навіть для згадки однієї з найнагальніших проблем нинішнього студентства – працевлаштування випускників вищих навчальних закладів.

Без цього всі пафосні заклики про "задоволення потреб суспільства й держави у кваліфікованих кадрах" – беззмістовні. Ні на йоту не наближене вирішення давньої болючої проблеми: випускник ВНЗ не може знайти собі роботу за фахом, оскільки йому не надається "перше робоче місце". Молодий дипломований спеціаліст змушений ходити по замкненому колу: на роботу його не беруть, бо він не має досвіду роботи, а досвіду він не має тому, що його не беруть на роботу.

Фікцією виявилася й боротьба з корупцією при вступі до ВНЗ.

Положення законопроекту, що передбачає включення до загального конкурсного балу вступника ще й "балу вищого навчального закладу" та середнього балу за документом про повну загальну середню освіту – фактично нівелює роль ЗНО й відкриває безмежні можливості для тої-таки корупції.

Міносвіти також пишається тим, що відтепер розмір плати за навчання "не може змінюватися протягом строку дії укладеного договору".

При цьому оминається те, що договори можуть укладатися на стислий термін, далеко не на період усього навчання. А при їх переукладанні контрактникам можуть виставляти все вищі й вищі тарифи.

Положення про те, що стипендія не може бути нижчою за прожитковий мінімум, є ще одним "підводним каменем". Адже збільшення стипендій не підкріплено відповідною статтею в держбюджеті на 2012 рік.

Характерно, що в Пояснювальній записці до законопроекту чорним по білому написано, що "прийняття закону "Про вищу освіту (нова редакція)" не потребує додаткового фінансування з держбюджету", що повністю нівелює положення про узгодження стипендій із прожитковим мінімумом. Мабуть, з відмінників та просто неугодних будуть штучно робити трієчників, аби тільки не виплачувати гідні стипендії.

 Отже, поміж розлогими пасажами про "розвиток вищої освіти", виразно проглядає прагнення олігархічної влади посилити контроль над ВНЗ.

Новий закон про вищу освіту дасть ще більше важелів для тиску на університетську адміністрацію, на викладачів, а насамперед – на студентів, які завжди були рушійною силою боротьби за соціальну та національну справедливість.

Зрозуміло, що нинішня влада розглядає систему вищої освіти лише як своє слухняне знаряддя, а обурення громадськості намагається пом'якшити "потьомкінськими селами" у вигляді красивих, але беззмістовних закликів до "збільшення автономії ВНЗ" тощо.

Тому сьогодні кожен українець, у незалежності від свого віку, має висловити рішучий протест проти цих "новацій" від Табачника, і зробити все можливе, щоб зупинити їх.

Євген Костюк, кандидат історичних наук, аналітична служба ВО "Свобода", спеціально для УП