От трех до пяти "Хайль". Или рассуждения о коллаборационизме

88 просмотров
Четверг, 15 марта 2012, 16:17
Кирилл Ткаченко
Мюнхен

В німецькому посольстві в Києві відбувся захід, який відкрився короткою ремаркою керівника консульсько-правового відділу Курт-Ґеорґ Штьокль-Штільфрід. Пан Штьокль-Штільфрід зазначив, зокрема, наступне: "Ми не будемо перетворювати ситуацію з візитом Ґжеґожа Россолінського-Лібе у правовий прецедент, хоча могли це зробити".

Протягом якихось 40-50 хвилин після цього доповідач Ґжеґож Россолінський-Лібе за свідченням очевидців, виконав від трьох до п’яти разів "римське вітання", абоHitlergruß, як його ще називають у Німеччині.

"Ну то й що?" — можливо, запитає українська читачка або читач.

Відповідаємо: публічне виконання цього жесту, згідно з чинним карним кодексом ФРН (§86 та §130), передбачає відповідальність й карається, в залежності від обставин, від стягнення штрафу до 3-х років ув’язнення. І хто-хто, а от керівник правового відділу мав би це розуміти як ніхто інший.

Чи дійсно йдеться про "створення правового прецеденту"?

Россолінський-Лібе про "свято фашизму і військових злочинів в Едмонтоні"

Особисто мені важко дати ствердну відповідь на це запитання. Річ у тім, що дія §86 не поширюється на ті випадки, "коли засоби пропаганди (антиконституційних організацій), або відповідні дії (наприклад, "римське вітання") використовуються з метою освіти громадян, протидії антиконституційним зазіханням, в мистецтві або науці, в дослідженнях або під час викладання, в повідомленнях про історичні події, або з іншою подібною метою".

Одразу зазначу, що мені навіть не йдеться про те, щоб притягати когось до відповідальності. Але погодьтеся, що попри всі юридичні деталі, йдеться про дуже дивний збіг обставин. Адже востаннє німецьку мову в супроводі "зіг" в Києві чули, мабуть, сімдесят років тому.

"Незручність" всієї ситуації увиразнюється ще й тим, що цей захід відбувся саме на території посольства Німеччини, країни, відповідальної за найкривавішу війну в історії України та й, зрештою, цілого світу.

Пояснювати, яким саме боком вписувалися "зіги" в контекст цих чи не найжахливіших сторінок історії людства, сподіваюся, зайве...

Якби дійсно дійшло до суду, то дії Россолінського-Лібе, можливо, й були б виправдані, як такі, що підпадають під зацитовані вище винятки. Втім, "хайляти" в аудиторію доповідача не змушували жодні пов’язані з особливостями історичного дослідження або вимог доповіді обставини.

Лекція про "фашиста" Бандеру. Конспект і хронологія скандалу

Навряд чи хтось не зрозумів би зі слів, про що йдеться. В крайньому разі, доповідач міг би продемонструвати тогочасні фотографії – та й по тому.

Яке можна знайти виправдання п’ятикратному (!) виконанню "зіги" доповідачем?

Гадаю, жодного. Йдеться, про провокацію, сподіваємося несвідому, яка пояснюється стресовими обставинами, за яких відбувався візит Россолінського-Лібе до України.

А от якби дійсно відбувся суд, який, припустимо, завершився б виправданням, то саме цим і було би створено вкрай небезпечний "правовий прецедент", адже цитована поправка до §86 карного кодексу ФРН інтерпретувалася б у такому разі настільки широко, що тим самим нівелювався б сам §86.

Тепер про пана Штьокль-Штільфріда, який увесь час сидів поруч з доповідачем. Що заважало йому вже після першої "зіги" підійти до Россолінського-Лібе й коротко пошепки пояснити йому, що хайляння в аудиторію — не найкраща ідея?

Те саме міг би зробити й керівник відділу культури, освіти й меншин Гаральд Герман, який також знаходився поруч.

Сподіваємося, що як Россолінський-Лібе так і німецьке посольство розуміють усю неприйнятність такої поведінки та якомога швидше вибачаться за неї, чим, власне кажучи, й буде вичерпаний цей прикрий інцидент.

Окремої уваги заслуговує фактична позиція німецького посольства та фонду Бьоля стосовно відкритості та боротьби з цензурою, чим й було мотивоване проведення цього заходу на території німецького посольства.

В'ятрович про лекцію Россолінського-Лібе

Так от. Посольство заборонило відвідувачам проносити на нього диктофони, фотоапарати, відеокамери, включно з електронними засобами, які мають відповідні функції.

Чому? Стандартна відповідь на це запитання — так вони роблять з усіма відвідувачами посольства. І якраз саме тут годилося б поставити знак запитання. Чому ви так робите? Звідки ви взяли, що ви маєте право на це?

В будь-якому разі посольство мало б зробити виняток із цього "плачевного правила" й дозволити аудіо-, відеозапис та фозозйомку.

Виняток все ж таки був – йдеться про фонд Бьоля, який проводив відеозйомку заходу й досі відмовляється оприлюднити запис. Дуже дивна позиція, зважаючи на те, що ангажованість фонду Бьоля в даному разі мотивувалася саме боротьбою за відкритість та проти цензури.

Який такий непристойний passage a l'acte зафіксований на цій плівці, що її приховують? Або конкретніше: скільки разів відхайляв Россилінський-Лібе – три рази, чотири, чи п’ять?

Колабораціонізм сьогодні

Втім, насправді чи не найнеапетитніший аспект "справи Россолінського-Лібе" полягає в увиразненні того, що як мінімум велетенський сегмент українського суспільства не хоче знати про те, про що... так вперто мовчать українські історики.

Вкрай неприємним є вже той факт, що доповідач не зміг знайти жодного іншого місця для проведення своєї доповіді. Я свідомо уникаю певного конкретного поняття, але співпраця українських націоналістів із нацистською Німеччиною, так само як і жоден інший аспект історії українського націоналістичного руху (приміром, "антижидівські акції" задовго до німецької окупації) не може бути забороненою темою.

"Лекція одразу планувалася як скандальний захід. Нас просили знайти охорону..."

Які наслідки має табуювання певних історичних тем в сучасній Україні демонструє, зокрема, союз двох найпопулярніших опозиційних партій з неонацистською організацією ВО "Свобода".

Основна ж функція ВО "Свобода" полягає в тому – хочуть її представники цього чи ні – щоб відвертати протестний потенціал українського суспільства на боротьбу довкола "мовного питання", пам’ятників, прапорів та інших "вкрай актуальних проблем"... історичного минулого.

І тут ми звертаємося до найважливішої теми – не до гідного осуду колабораціонізму 70-річної давнини, а до колабораціонізму сьогодення.

Чи можна назвати режим, який панує в сучасній Україні, фашистським? На нашу думку, ні.

Та поза всякими порівняннями режим, який панує в сучасній Україні, є вкрай брутальним — йдеться про настільки відвертий та ниций грабунок цілої країни, що для його розуміння не треба навіть вивчати основи марксизму.

Тепер по суті. Одним з найважливішим елементів системи визиску України, завдяки якому найбагатші громадяни України примудряються платити найменші податки, є розташовані на території Європейського Союзу офшорні зони.

Саме в Європі знаходяться вілли найодіозніших злочинців, в яких вони відпочивають після своїх "трудів" в Україні, насолоджуючись куди більшим почуттям безпеки, ніж у своїх розбійницьких гніздах на території окупованої ними країни.

Саме в європейських банках вони зберігають свою "здобич". Тож численні громадяни Європи (Кіпру, Люксембургу, Великобританії, Швейцарії, Ліхтенштейну) є саме тими колабораціоністами, які допомагають найодіознішим представникам режиму уникати оподаткування та розграбовувати бюджет України через підставні "іноземні" фірми.

І йдеться не про минуле, а про те, що відбувається зараз, кожен божий день.

Друга світова війна й те, що відбувається в сучасній Україні, – це відмінні речі, які не слід плутати. Проте, масштаби "покращень", які Україна переживає останні кілька десятків років мабуть скоро можна буде порівнювати з нацистською окупацією – ще кілька років, і втрати серед цивільного населення будуть співставними.

І йдеться не лише про людські втрати, йдеться про спустошені села, зруйновані фабрики й заводи, знищені бібліотеки, закриті школи та дитячі садки, про тисячі людей, які опинилися без даху над головою або потерпають від недоїдання, хвороб, про епідемію туберкульозу та СНІДу, про мільйони людей, які змушені були полишити рідну країну в пошуках кращої долі.

Чому варто наголошувати на неприпустимості умовиводів на підставі аналогій? Хоча б тому, що сучасний колабораціонізм Європи не є примусовим – чоботи українських солдатів не топчуть землю західноєвропейських країн, а український диктатор не нав’язує їм свою волю.

Але якраз тим гіршим і виявляється цей колабораціонізм – непримусовий, цілком добровільний. Більше того, в багатьох випадках саме Захід нав’язує Україні свою волю.

Йдеться, наприклад, про "пенсійну реформу", впроваджену українським урядом під тиском МВФ. Зміст цієї "реформи" полягає, зокрема, в тому, що середньостатистичний український чоловік для того щоб отримувати пенсію спочатку має померти.

Хтось скаже: чорний гумор! Ще гірше – йдеться про цинізм найвищого ґатунку. Проте копірайт належить аж ніяк не авторові цих рядків, а Міжнародному Валютному Фонду (в якому німецький капітал є третім за вагою).

Звісно, обов’язком українського суспільства є розбір навіть найпаскудніших сторінок власної історії. І за допомогу в цій нелегкій справі слід висловити подяку німецькому посольству. Але ж крім історії маємо сьогодення, світ, у якому ми живемо тепер.

Як би це патетично не звучало, крім українського народу подолати режим, від якого він потерпає, не зможе ніхто. Спихнути усю відповідальність за сучасне становище України на Захід майже настільки ж контрпродуктивно, як приписувати 23-літній Францисці або 30-літньому Адріану співучасть у злочинах німецького нацизму тільки на підставі того, що їхні прадіди були солдатами вермахту.

Втім, численні факти співучасті Європи в злочинах невеличкої групи українців проти власного народу є неспростовними. І з цим слід щось робити. Не за допомогою історичної науки в майбутньому, а за допомогою конкретних політичних кроків зараз!

Кирило Ткаченко, Мюнхен, для УП

powered by lun.ua
Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)