Соотношение Народа и Государства в революционной ситуации

Я спостерігаю за діями політиків та чиновників, і мені спадає на думку, що Народ вони сприймають виключно як джерело задоволення їхніх потреб. І ніяк інакше.

Що, нібито, саме народ має дати владу, проголосувати, нагодувати, задовольнити... І для того щоб усе це в народу відібрати – треба народ обманути й примусити.

І на обман і примус народу чиновники й політики витрачають гроші, відібрані в того самого народу.

Як ми бачимо, при такому "порядку взаємодії" вже постійно збільшується кількість дозвільних і контролюючих органів. А ділова активність і чисельність народу, як не прикро, але постійно зменшується.

Відтак робимо висновок, що така Система недовговічна – споживачів стане більше ніж, власне, самих матеріальних благ. А в замкнутому просторі така Система вже б дійшла до бунту й необхідності зміни такої системи на більш ефективну.

Однак, коли ми сидимо на утриманні нашої системи ззовні – то продовжується як, власне, деградація системи, так і накопичення революційного потенціалу. У сенсі революційної зміни системи управління, а не в сенсі брутального бунту.

І рано чи пізно, чи із власної волі, чи за вказівкою з боку кредиторів, ми вимушені будемо змінити Систему управління.

У першому випадку маємо шанс зробити Державу для Народу.

У другому – державу для кредиторів.

Чудес не буває взагалі. Тим паче в цій справі, теж не буде – зовнішній борг досить вагомий стимул для усвідомлення того, що чиновники вже не керують власною Державою.

І, власне, уже докерувались.

Про усвідомлення ситуації самими чиновниками:

На превеликий жаль, далеко не всі чиновники спроможні це усвідомити. Усвідомлення ними дійсності чи реального стану речей відбувається в площині: "Я служу державі, я крутий, у мене багато зв'язків, і тому все буде добре". Це самообман. Не буде чиновникам добре, бо Закони Природи це не ті закони, які чиновники приймають у ВР. Вони діють не зважаючи на крутизну. Обманути неможливо.

Тому що:

1. Президент не рятуватиме дупи чиновників на шкоду власним інтересам.

2. Інтереси кредиторів жодним чином не збігаються з інтересами чиновників.

3. Приходить час, коли "всього" на "всіх" не вистачить, особливо влади.

4. Правителі вже усвідомили, що чиновники завжди здають своїх президентів у разі виникнення бунту. І в той час, коли народ заповзято страчує свого правителя, чиновники так само заповзято присягають новій владі.

5. Кожний маленький чиновник підсвідомо прагне до "бєспрєдєлу" для підсилення своєї власної значимості, виконання показників, посилення власної впливовості.

6. У наш час до бунту може привести "бєспрєдєл" із боку всього одного маленького чиновника. Тому правитель об'єктивно зацікавлений зменшити кількість чиновників і витрат на них. Хоча чиновники брешуть президентові протилежне.

Таким чином, маємо загострення класової боротьби по лінії "чиновники – народ".

Президент тут, як не дивно, об'єктивно має стояти на боці народу. Олігархат – навпаки.

Тобто маємо революційну ситуацію, керовану зовнішніми чинниками.

А саме – кредиторами України.

А відтак стає актуальним із новою силою старе, як світ, питання: як мають співвідноситись Держава й Народ, так щоб усім були стабільність і добробут? У кожні часи на це питання філософи давали різні відповіді, і старі уявлення про це сьогодні не актуальні, позаяк практично нічого нам не дали.

Зовнішній тиск і геоекономічна ситуація примушують приймати рішення швидко.

Тож розглянемо просте питання: що таке Народ?

У цей час ні етнічні, ні мовні, ні релігійні ознаки народу на нашій території де факто не працюють. Народ – одне тіло, у якому від життєздатності кожної окремої клітинки залежить життя всього організму.

У людському тілі жоден орган не може бути головним і існувати без інших. Навіть якщо іноді здається, що це саме так.

Ті клітинки, які споживають надто багато ресурсів і нічого не дають іншим – схожі на ракову пухлину. Якщо їх не видалити – організм загине й згниє, віддавши свої елементи Землі.

Так само люди, розлетяться по всій Землі й стануть частками інших соціальних організмів.

Усвідомлення себе як частини макроорганізму, свого повного взаємозв'язку з іншими клітинками, свого майбутнього від майбутнього інших людей – це завдання нашого часу.

Саме ті люди, які усвідомили цей факт та взяли на себе відповідальність за щасливе майбутнє всього організму – і стануть кістяком народу.

Очевидно, що не всі спроможні, і не всі хочуть усвідомити ці прості істини. А тому почнуть нікчемну суперечку заради задоволення власних амбіцій чи прямого обману інших. Таким людям треба ставити просте питання:

"Для чого ти піднімаєш пусту дискусію? Який у тому сенс?"

Для забезпечення функціонування єдиного макроорганізму мають виконуватись певні функції, які будуть технічно забезпечувати зв'язок між нами, забезпечення потреб кожного з нас і наше поручительство за нащадків.

Звісно, що ці функції будуть виконувати люди, які є часткою народу – більше нікому.

Більша частина цих функцій виконується на комерційній основі. Деякі – на професійній.

Але залишається спільна мета – забезпечити стабільне й здорове життя нашого організму без ракових клітин і паразитів.

Кажучи більш офіційно:

Народ – це люди, які взяли на себе обов'язок забезпечувати добробут один одного.

А Держава – це механізм виконання таких обов'язків.

Хоча мені більше подобається слов'янське слово "порука". Тоді маємо:

Народ – це люди, які поручились один за одного. Поручились за те, що будуть рятувати один одного й допомагати один одному, навіть якщо власному життю загрожує небезпека.

Держава – це механізм гарантії такої поруки.

При виконанні цих умов наш організм буде завжди живий і успішний.

За таку організацію суспільства варто жити й боротись.

А сьогодні я не певен, що бодай один чиновник поручився за свій народ. А відтак і народ жодним чином не має ручатись за майбутнє такого чиновника чи захищати його.

Та й взагалі – який сенс витрачати час і життя на захист ракових клітин?

Михайло Притула, спеціально для УП