Демонизация власти как детская болезнь демократии. Или серая политтехнология?

26 просмотров
Четверг, 12 апреля 2012, 15:00
Сергей Максименко
ЕвроРегио Украина

Останнім часом опозиційна критика політичного режиму, з вуст як політичної так і громадської опозиції, все більше нагадує спроби демонізаії влади як у цілому, так й її окремих найбільш помітних представників.

Шпальти сайтів рясніють заголовками на кшталт "Страх для диктатора – кара Господня". Найбільш просунуті автори не втомлюються згадувати, чи точніше нагадувати українським можновладцям  про долю Каддафі, Піночета, Чаушеску, Мубарака, навіть Адольфа Гітлера до цього списку додають.

Декілька конкретних прикладів. "Науковець-геополітик і футуролог", розповідаючи про життя у демократичних країнах, робить узагальнення типу: "Це створює відповідний моральний клімат в суспільстві, який виключає українську ситуацію, коли "мажори" вважають себе непідсудними і тому ніби мають право безборонно ґвалтувати, душити і спалювати людей.... Це найстрашніший діагноз саме нинішній владі, яка і витворила цю моральну атмосферу".

Таке враження, що автор приїхав до України десь пару років тому і просто не знає, як воно тут у нас було до нинішньої влади. Ніхто не буде сперечатися, що проблема така є, але ж закидати це виключно нинішній владі – це, дипломатично кажучи, некоректно.

Отже, не більше і не менше – саме ця влада (зрозуміло, що на чолі з Віктором Януковичем) створила таку моральну атмосферу. Відповідно, читач мусить самотужки збагнути, що усунувши Януковича від влади, українське суспільство на день інаугурації президента з іншим прізвищем майже автоматично перетвориться на моральне.

Відбувається елементарна підміна понять: негативного ґатунку моральне-етичне явище пропонується вирішувати за допомогою політичних інструментів. Оце і буде, шановний пане науковець-геополітик і футуролог, найстрашніший діагноз – тобто діагноз невірний, чи то насправді помилковий, чи то політтехнологічно заангажований.

Відомо, що за невірного діагнозу успішне лікування є проблематичним. Так, згадане явище (український мажоризм) мусимо всіма доступними методами і способами викорінювати, у тому числі, й через висвітлення у ЗМІ резонансних випадків, і особливо нахабної поведінки людей при владі.

Та й взагалі всіх публічних людей, адже їх антисоціальна поведінка за визначенням має величезний негативний вплив на суспільну мораль. Але не варто перетворювати це на популістично-, чи політично заангажовані демарші, від котрих суспільної користі немає, а шкода велика. У першу чергу, через дезорієнтацію – пропонується занадто спрощений, а від того по суті оманливий рецепт позбавлення суспільства серйозних вад.

Дехто намагається йти ще далі, себто до категорії аморальних зараховує не тільки "злочинний режим", але всіх політиків і всю політику гамузом: Бути політиком, мати владу і великі гроші сьогодні це значить бути аморальним.

Цей політико-економічний режим – аморальний. Той, хто його виправдовує, злочинець. Ті, хто з режимом співробітничають, є колаборантами зла...

Не можна співробітничати зі злом. Не можна вступати в діалог зі злочинцями. Самим фактом діалогу зі злом ми частково виправдовуємо його і допускаємо його право на існування.

Це щось на кшталт "все бабы – дуры, а мужики – сволочи", тільки з великою претензією на революційно-інноваційну філософію.

Це дуже нагадує нео-більшовизм – "Весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем…".

Але на питання, що і як робити потім, адекватних відповідей не пропонується. Всі ми добре пам’ятаємо, як попередній президент своїм високим указом скасував ДАІ. І що з цього вийшло?

Папір все витримає: можна підписати указ (чи прийняти закон) про скасування і політики, і всіх політиків, і влади, і грошей (великих і малих), і навіть сексу. Більше того, ризикну припустити, що такий указ можна видати й щодо скасування "експертів у сфері стратегування".

Але чи це покращить ситуацію з низьким рівнем моральності українського суспільства? Запитання риторичне – експерти у сфері стратегування чомусь не пропонують суспільству відповіді на запитання "а що і в який спосіб потім"?

Отже, діалог зі "злочинцями" революціонери-необільшовики не визнають…

Щоправда, звертатися у таких випадках слід не до автора, а до його потенційних читачів, які, сподіваємося, не затаврують злочинним колаборантом.

Процитовані та інші подібні тези масово тиражуються ЗМІ, достатньо легко знаходять свого читача у суспільстві – свободу слова "злочинний режим" все ж таки поки що не спромігся відмінити. Чому це – демонізація влади – не просто шкідливо, а дуже небезпечно для суспільного настрою і сприйняття?

По-перше. Моральна оцінка не просто має право на життя, вона мусить бути застосована завжди у цивілізованому суспільстві у відповідь на неадекватні дії. Тобто такі дії, що не відповідають нашим етичним стандартам поведінки, у тому числі, у політиці.

По-друге. Та не можна пропонувати суспільству вирішення морально-етичних проблем політичними засобами. Перш за все тому, що це не спрацює, це є просто введення людей в оману, маніпулювання суспільною думкою.

Але також й через те, що результатом такого процесу, якщо він є тривалим і інтенсивним, буде зниження рівня політичної культури нації, зайва і шкідлива політична поляризація суспільства, зміцнення ґрунту для появи і активізації радикальних суспільно-політичних рухів, що матимуть за мету дестабілізацію заради дестабілізації, а не зміни заради покращення.

По-третє. Ми всі, громадяни і виборці, мусимо пам’ятати, що влада – це спокуса для кожного, незалежно від кольору партійного прапору. Тому владу, за висловом відомого українського політика, треба тримати за горло.

Але не тільки нинішню владу, але і майбутню, тобто нинішню опозицію. У такому випадку не доветься потім вдаватися до сумнівних по суті та відчайдушно-істеричних за формою спроб лікувати політичні негаразди морально-етичними закликами.

І навпаки – пропонувати суспільству конкретних окремих політиків, кандидатів у владу, як панацею морального оздоровлення української нації.

Сергій Максименко, для УП



powered by lun.ua
"Укрзализныця" – мертвый актив или лакомый кусок для инвесторов?
"Укрзализныця" воплощает в себе парадоксальную разницу между потенциалом для частных инвесторов и реальностью. В чем риски и перспективы ее приватизации? (укр.)
Обличитель коррупции – не только заявитель: что не учли законодатели
Несмотря на в целом позитивный характер закона о обличителях коррупции, законодатели избрали суженный подход к урегулированию статуса обличителя. А это будет иметь значение для разоблачения возможных коррупционеров и защиты тех, кто их разоблачает. (укр.)
Газовая формула: как госпредприятиям покупать газ по честной цене
Минэкономики придумало формулу, которая позволит государственным и коммунальным организациям покупать газ по рыночным ценам. Годовая экономия составит 3 млрд грн. (укр.)
Стратегическая программа правительства: пробелы, которые ее заблокируют
Люди должны получить доступ к влиянию и принятию решений в тех общинах, на которые они фактически влияют своим проживанием в них. Без этого реформы пройдут на бумаге, но отнюдь не в реальной жизни, где жители все еще имеют две жизни: одну фактическую, а другую "по регистрации". (укр.)
Почему не стоит ограничивать эмоции и как их контролировать
Проявлять эмоции безопасно для себя и для окружающих можно разными способами. Главное, делать это вовремя, не доходя до критической точки. (укр.)
7 причин задуматься над тем, чтобы усыновить старого битого пса
Взрослые собаки ничем не уступают в дружбе и преданности молодым. укр.)
Ударит ли штрафная система по нардепам-прогульщикам?
Новый закон принципиально меняет подход к участию народных избранников в заседаниях парламента и комитета Верховной Рады. А вот подействует ли эта штрафная система в условиях современной политической ситуации – неизвестно. (укр.)