Реквием по свободе

Майдани скінчилися. І навіть привид Помаранчевої революції не гулятиме площами українських міст. Восьма річниця революції…

Та, мабуть, не судилося цій даті стати визначною. Революційна романтика вже давно відійшла в минуле. А віра у світле майбутнє, яка народжувалася на майданах, стала непотрібною в умовах тотального "покращення".

Про події листопада 2004 ніхто й не згадує. Узагалі це стало поганим тоном. Революція втратила своїх героїв. Хтось потонув у власних амбіціях. Хтось сидить у тюрмі.

Бандити ж на волі і активно борються із колишніми "символами" Помаранчевої революції.

А пам’ятаєте, скільки надій і віри принесли українці в ім’я утопічних революційних ідеалів?!

Пам’ятаєте, які теплі і радісні емоції зігрівали кожного на холодному осінньому майдані? Саме тоді, уперше за багато років українці відчули себе єдиною нацією, повірили у власну державотворчу долю. В один одного. Нас було багато. Ми були разом. І вірили...

А пам’ятаєте кумедні приколи Люсі Янукович про американські "наколуті" апельсини і пісеньку "Оранжевое небо"? Бабу Параску? І жовтогарячі стрічки, шалики, теплий чай із термоса, бутерброди, що їх приносили на Майдан чужі і свої мами і бабусі?

А ідеали? Ідеї рівності, справедливості, верховенства права й громадянського суспільства?

Невже померли... Позаминулого року. Разом із наївною бабою Параскою.

Ірися Герцун, журналістка, для УП

Смотрите также: "Майдан-2004. Дайджест найкращих публікацій. ФОТО, ВІДЕО"