Что мы понимаем под словом "Соборность"?

Відзначення Дня Соборності – одна з небагатьох традицій, яка прижилася в Української державі. Будь-яка зміна влади, на щастя, не призводить до відміни цього свята, яке в радянські часи вважалося "націоналістичним", а отже заборонялося.

Пояснити це можна двома причинами. По-перше, свято Соборності пов’язано з реальною історичною подією, яка мала місце 22 січня 1918 року в Києві.

По-друге, символіка свята, його глибокий зміст виявився актуальним для сучасної України, яка, можливо, вже не поділена Збручем, але ще поділена Дніпром. Це – визнають усі: влада, опозиція, ідеологічно полярні політичні сили.

Сукупністю цих двох чинників можна пояснити суспільну увагу, яка з року в рік приділяється святу Дня Соборності.

Однак, крім внутрішньо українського, існує зовнішньо український вимір цього свята, про який, чомусь, мало говорять, або ж не надають йому належного значення.

Йдеться передусім про традицію, яка була сформована в період національно-визвольної боротьби ОУН і УПА. Тодішнє гасло ОУН "За Українську Самостійну Соборну Державу!" віддзеркалювало не лише бажання мати самостійну, ні від кого незалежну Україну, а й державу, яка б об’єднувала всі без виключення українські етнічні землі.

Така позиція була цілком вмотивованою. Адже територія, де проживали українці, як правило, змінювалася під впливом політичних факторів, дуже часто із застосуванням військової сили, а то й геноциду.

Скажімо, виключно з політичних причин у XIV-XX сторіччях етнічні українські землі Східної Галичини, Волині, Полісся, Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя було включено до складу Польщі. До складу Румунії – Південну і Північну Буковину, Північну і Південну Бессарабію, Мармарощину. До складу колишньої Чехословаччини – Закарпаття і Пряшівщину.

Як відомо, українські поселення також існують на території Російської Федерації. Не підлягає сумніву, що в західній і центральній частинах Північного Кавказу, на півдні Воронезької і Курської, а також Бєлгородської і Брянської областей українці й до цього часу зберігають свою ідентичність, вважають Київ своїм духовним центром.

В цілому довжина українських етнічних земель на території Росії становить приблизно понад 1500 км.

Українці становлять більшість у Брестському, Бобринському та Дорогичинському районах у Білорусі.

При цьому усюди, де б українці не проживали, вони мають серйозні проблеми з владою, корінним населенням щодо своєї національної і культурної самобутності.

Очевидно, що на сьогодні українські етнічні землі не співпадають з кордонами незалежної України. І це – реальність, що зафіксована міжнародними угодами, яку слід не тільки визнати, а й зробити все можливе, щоб кордони України ніким і ніколи не були порушені.

Однак, якщо ми на державному рівні відзначаємо День Соборності, то, безумовно, під поняттям "соборність України" маємо розуміти передусім духовну єдність українців, які проживають на території нинішньої Української держави, а також на історичних українських етнічних землях. Без такого розуміння поняття "соборність" не буде мати властивого йому змісту.

Чому важливо це наголошувати? Та тільки тому, що питання територіальної цілісності залишається для України актуальним. Події у 2003 році довкола острова Тузла, коли Росія відверто претендувала на добрий шмат української землі; територіальний конфлікт у 2008 році з Румунією щодо острова Зміїний…

Врешті намагання окремих суміжних держав, зокрема тієї ж Румунії видавати представникам своєї національної меншини в Україні "паспорти", які б свідчили про "неукраїнськість" українських земель, та перманентні виступи в цих країнах політичних сил, що закликають чи то до "відновлення СРСР", чи "Великої Румунії" чи "Польщі від моря до моря" – вказують, що суверенітет України перебуває під постійною загрозою.

Властиве ж розуміння питання "соборності", що включає, в тому числі, аспект українських етнічних земель, може бути гідною відповіддю на всі територіальні зазіхання до нашої країни, які були в минулому, є сьогодні, і, напевно, будуть у майбутньому.

Ми навчилися з особливим пафосом співати Державний гімн України. Нагадаю, що там є такі рядки:

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Україна від "Сяну до Дону" – це не поетична метафора, а постійне нагадування про справжню соборність її земель та соборний дух українців.

Богдан Червак, голова ОУН, для УП