Проблема власти

У наш час тривалого суспільного розхолодження особливо небезпечними видаються два явища.

По-перше, природна зневіра у теперішній владі без адекватного бачення, якою та влада повинна бути.

По-друге, зневіра у політичній аналітиці, передусім лібералістичного типу, котра вперто виявляє свою некомпетентність і залежність, що поширюється на будь-яку аналітику взагалі.

Насправді об’єктивні критерії оцінки політичної дійсності таки існують, однак шукати їх варто не у приручених матеріально чи ментально москвофільською владою чи західними космополітичними структурами "експертах", а у сфері націоналістичної політології.

Прикладом може бути коротка аналітична довідка провідника ВО "Тризуб" Василя Іванишина – "Наше ставлення до влади", опублікована десять років тому в епоху пізнього Кучми.

Що ж твердив політолог?

"Нинішня влада в Україні не є ні народною, ні демократичною, ні українською".

"Ця влада ніяк не поєднана з народом – ні ідейно, ні на рівні інтересів. Народ не знає, яку державу творить влада в Україні; жодна гілка і структура влади не діє в інтересах народу, а працює на саму владу; жодна політична сила, представлена у структурах влади, не захищає народ від наростаючого державного грабежу, а тільки виборює для себе можливість грабувати народ і присвоювати якомога більшу частку награбованого. Антинародна суть цієї влади очевидна".

Потім окреслювався антидемократичний аспект кучмізму: "В Україні знищуються рештки народовладдя.

Виконавча влада узурпувала всю владу в Україні, вона повністю підпорядкувала собі законодавчу і судову гілки влади, а з прийняттям закону про вибори президента Верховною Радою цілком звільнить себе від волі народу.

Замість послідовно розширювати виборність у всіх владних структурах, народу пропонують віддати своє право творити державу і владу в ній, – тепер за народ це робитимуть створені і підгодовувані самою владою партії, які ще ніколи нічого доброго для народу не зробили. Антидемократична суть нинішньої влади незаперечна".

Ще однією ознакою постколоніальної влади була її антиукраїнська спрямованість: "Влада в Україні проводить цілеспрямовану політику знищення українців як нації.

Українці позбавлені можливості творити на своїй землі власну національну державу. Замість української національної ідеї і влада, і різні "опозиції" вдаються до соціал-демократичної демагогії, кожного разу пропонуючи якісь соціальні реформи, від яких народові стає не краще, а гірше.

Повністю ігноруються і проблеми національно-духовного відродження українського народу.

Усіма можливими способами насаджується аморальність, розпуста, патологічні збочення, космополітизм, денаціоналізація, русифікація, насильство, алкоголізм, наркоманія... Коли десятки мільйонів українців уже покинули рідний край у пошуках кращої долі.

А в той самий час усі ключові посади в державі, усі системотворчі позиції в економіці, бізнесі, фінансах, науці, ЗМІ тощо прибрані до рук неукраїнцями та відвертими яничарами. Антинаціональна суть нинішньої влади безсумнівна".

Наступний абзац важко розглядати інакше, ніж передбачення "помаранчевих" подій, перемоги тодішніх "народних улюбленців", їхнього закономірного, як усіх шахраїв, фіаско й реваншу антидержавних та антиукраїнських сил у 2010-му.

"Прірва між владою і народом, ненависть суспільства до влади відкриває шлях до керівництва різним пройдисвітам, які на критиці влади і шляхом підкупу легко завойовують довір’я ограбованого й озлобленого народу.

Така зміна влади – не на кращих, а на інших, "наших" – розчаровує людей у політиці, і вони віддають її на відкуп шахраям, а то й відвертим ворогам українського народу.

А це – реальна загроза для нашої державності і незалежності, для майбутнього нації".

Якою ж повинна бути влада у справді незалежній національній державі?

Політолог давав відповідь і на це: "Нинішня влада може змінити на краще ставлення народу до себе, суттєво і надійно зміцнити своє становище в суспільстві.

Але для цього вона повинна піти на рішучі, якісні зміни в державотворенні, у формуванні та функціонуванні влади: визнати за українським народом право на творення власної держави, підняти прапор української національної ідеї, сформулювати природну і привабливу для народу ідею-мету та ідеологію національного державного будівництва, запропонувати національно зорієнтовану концепцію, програмні напрямні та пріоритети українського державотворення і розбудови реальної системи українського національного народовладдя.

Тільки так влада в Україні стане і народною, і демократичною, й українською".

Що ж, за десять років мало що змінилося, і якби при владі були мислячі та відповідальні люди, їм би було про що поміркувати. Але поки що там таких не помічено.

Сучасність гостро потребує обговорення стратегічних для розвитку нації проблем. Проблема влади серед – одна з найактуальніших.

На жаль, її озвучення практично відсутнє у ЗМІ чи громадських форумах. А шкода.

Поразку нинішнього режиму прогнозує його бездумна зажерливість і тупа українофобія. А от якою повинна стати майбутня влада, мала б поміркувати передусім опозиція, котра до виборів залюбки і доволі часто, особливо у мажоритарних округах, зверталась до наробку націоцентричних аналітиків.

Тепер ця активність значно знизилась (окрім депутатів-націоналістів). І дарма.

Здобути і втримати владу в Україні зможе або зовнішній окупант, або політична еліта із чітким національно-державницьким мисленням.

Петро Іванишин, Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова, для УП